Історичні етапи та закономірності етнорелігієгенезу

З історичного погляду етнорелігійні взаємини розгортаються через етнорелігісгенез.. Етнорелігієгенез - це розвиток етнорелігійних систем (кожної зокрема та у взаємодії з іншими), в результаті якого формується специфічна етнорелігійна спільність або їх сукупність, що мають сталі ознаки, які проявляються в особливостях життєдіяльності та культурі етносу, його уявленнях, серед них і в релігійних, про світ, самих себе. Зміни, які переживають етноси в ході своєї генези, а відповідно і їхні релігійні системи, дають підставу говорити про історичні етапи та закономірності процесу.

Панівна донедавна марксистська теорія розвитку людства, стверджувала, що людство у своїй історії проходить п'ять суспільно-економічних формацій, яким відповідають певні стадії етнорелігієгенезу. Первісно-общинній формації були притаманні такі етнічні одиниці, як рід і плем'я, для яких характерні родові і плем'яні релігійні культи. В епоху рабовласницької та феодальної формації з'являється нова етнічна спільність - народність, що виробляє більш розвинуті форми релігійних вірувань, відомих як етнічні релігії. Капіталізм внаслідок своєї інтегративної природи прискорює асиміляцію малих народів та народностей, створюючи вищий тип етнічної спільності - націю, разом з якою етнічні релігії зростають до національних і навіть світових. І остання - безкласова формація нібито знімає консервативність і реакційність націй, проголошуючи злиття націй і класів у єдину людність. Відповідно релігія втрачає свої класові корені: безнаціональне суспільство має характеризувати вже безрелігійність людства.

Формаційний підхід, як виявилося, нездатний з'ясувати невідповідності, зокрема часу та умов виникнення світових релігій (у різних народів вони з'явилися в різні історичні епохи і на різних стадіях їх цивілізаційного розвитку), одночасне існування в одного й того ж народу етнічної та світової релігії тощо. У такій схемі з її фаталізмом, певною запрограмованістю немає місця справжньому суб'єкту історії - людині, етносу. Вся реальна історія з її суперечливою непередбачливістю втрачає реальність, стає ілюстрацією до голої теорії.

Навряд чи альтернативною можна вважати традиційну релігійну або сучасну псевдорелігійну концепцію, які появу етносів і релігії пов'язують з творчою діяльністю Бога або необхідністю побудови земного раю, який повернув би витокову етнічну та релігійну єдність людства.

Відома спроба Л.Гумільова пояснити появу етносів на основі антиформаційних підходів приводить до того, що етнос постає вже не як історичне чи культурне, а як природне та біосферне явище. Спираючись на принцип пасіонарності (надлишкова енергія суто біологічного походження) як етнотворчий фактор етногенезу, дослідник у ньому виявив декілька фаз: зародження етносу, його становлення та розквіту (тобто історичного існування),

Тема 22. Етнологія релігії 623

занепаду та релікту, що завершується зникненням етносу. На жаль, Л.Гумільов зупинився лише на періодизації етнічного розвитку, не включивши релігію до цього процесу, хоча повсякчас звертався до неї з метою ілюстрації своїх теоретичних розмірковувань та висновків.

Як бачимо, відсутність загальновизнаної, всебічно обґрунтованої теорії етнорелігієгенезу, яка б розкрила природність (біологічність) та суспільність (історичність, соціальність, цивілізаційність) етнорелігійних змін, суттєво впливає на єдину їхню періодизацію. Проте, на нашу думку, у взаєминах етнічного і релігійного можна виділити етап їх абсолютного поєднання, на зміну якому приходять періоди акцентації етнічних ознак у рамках національних релігій, а з появою світових релігій вже релігійних домінант. З виникненням наднаціональних чи транснаціональних спільнот новочасна секуляризація знову актуалізувала етнічне значення аксіологічних смислів релігії.

Етнорелігійні процеси відбуваються із певними закономірностями, які притаманні всім релігіям і всім етносам. Це, насамперед, залежність того чи іншого типу релігій та етнічних утворень від клімату та географічного середовища, в якому проживають людські спільноти. Зовнішніми обставинами зумовлюється не тільки загальний фізичний вигляд представників етносу, а й характер їх ментальності, стиль і спосіб мислення, і, зрештою, - типи релігій, зокрема активні чи споглядальні, пристосовницькі, світоуникаючі чи світоопановуючі.

Зрозуміло, що поява тих чи інших релігій спричинена стадією розвитку і рівнем свідомості людини, її пізнавальними можливостями, глибиною осягнення нею світу земного і світу трансцендентного, що, природно, закладається національною культурою та традицією. Очевидно також, що етнорелігієгенез залежить від рівня соціально-економічної зрілості суспільства, який визначає швидкість, інтенсивність, напрям, перспективи його поступу.

У процесі етнорелігієгенезу можна виділити дію одночасно двох тенденцій. Одна з них спрямована на етнізацію (обетнічення або унаціональнення) людського суспільства та релігій, які в ньому з'являються, друга - на універсалізацію етнічного і релігійного життя людей, тобто певною мірою на денаціоналізацію усіх сфер, серед них і релігійної, людської діяльності.

Як свідчать історичні факти, етнорелігієгенез протікає відповідно до закону протидії, коли інтенсивність і результативність етнорелігійного розвитку пропорційні ступеню протидії йому. Чим сильніша протидія, тим вищий рівень розвитку, напруга етнорелігійних змін, а чим вищим є цей рівень, тим сильнішою буде протидія йому.

Як закономірність етнорелігієгенезу, діє прайшїо ланцюгової реакції. Етнорелігійне відродження будь-якого народу, як домінуючого, так і підлеглого, неодмінно веде до етнорелігійного ренесансу інших етнонаціональних спільнот не лише своєї, а й інших країн. Так, американська "етнічна лихоманка",

624 Роздіч IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

зачепивши більшість етногруп в Америці, з кінця 70-х років перекинулась на західноєвропейські країни. З середини 80-х років етнічний неспокій став фактором суспільного життя Східної Європи, який зрештою зруйнував найбільшу етнічну імперію - Радянський Союз. Етнічний ренесанс або супроводжується релігійним відродженням, або проходить під релігійними гаслами чи в релігійних формах. У всякому разі всі народи в етнорухах намагалися віднайти свою зникаючу ідентичність, що свідчить про всезагальність етнорелігійних пошуків у сучасному світі.

Особливістю сучасних етнорелігійних процесів можна вважати те, що вони вже не відбуваються в рамках одного окремого народу, незалежно від інших етнорелігієгенезів. Останні тісно пов'язані між собою, тобто перебувають і у горизонтальному, і у вертикальному вимірі. Це означає, що на етнорелігієгенез якогось народу безпосередньо впливають подібні процеси інших народів. Зокрема етнічний і релігійний розвиток якоїсь спільноти дедалі менше залежить від внутрішніх, іманентних даній етнічній одиниці причин. Він дійсно стає елементом загального, вселюдського етнорелігієгенезу, підпорядковується його законам, тенденціям, часовим вимірам. Сьогодні умовою здорового етнорелі-гійного розвитку є збереження і розквіт усіх етносів, а не асиміляція чи поглинання великими націями малих. Цілісність і цінність людства - в його етнічному і релігійному багатстві.

Характерною рисою сучасності є різноманітність не тільки народів та релігій, а й багатоваріантність самого етнорелігієгенезу. Всупереч колись домінуючій думці про уніфікацію всіх суспільних процесів, серед них етнорелігійних, дедалі популярнішою стає думка про неповторність історичного та екзистенційного досвіду кожного народу, який не можна схематизувати, бо збідниться багатство й унікальність шляхів реалізації глибинного потенціалу різних національних культур.

І останнє, етнорелігієгенез має незворотний характер. Ті зміни, які відбулися в етнічному і релігійному обрисі світу, окремих народів, не можна повернути. Тому будувати майбутнє людство як цілісність етнічних спільнот, не враховуючи при цьому їхньої історії чи прагнучи абсолютно відродити колись існуючі народи та їхні релігії- нездійсненна мрія, політична утопія.