Оновлення морально-етичного вчення сучасних релігій

Уже зазначалося, що релігія і мораль за своїм походженням, змістом і функціями є різними духовними явищами. Вони ніколи цілком не співпадають. Водночас між ними є й точки зіткнення. Історично тривав процес їх зближення, посилення взаємовпливу і взаємопроникнення. В наш час цей процес особливо виразний.

Моральний елемент релігії все більше посилюється і висувається на перший план. Відбувається антропологізація і гуманізація релігії. І хоч вона залишається системою загального світогляду, загальною теорією світу і його урочистим доповненням, як висловлювався К.Маркс, але питання, скажімо, світобудови, космологічні й космогонічні, в сучасних релігійних системах здебільшого не виходять на перший план. Власне, релігія може прийняти будь-яку науково обґрунтовану картину світу, зберігаючи свою головну ідею: світ створений Богом - вищим Розумом. Головне в сучасних релігіях - "людські" проблеми: яка специфіка людського буття? яке місце людини в світі? які її перспективи? який найвищий сенс людського буття? як людині слід жити, щоб здійснити своє призначення?

Тому сучасна богословська думка нерідко зближується з такими вченнями, як екзистенціалізм, персоналізм, філософська антропологія, для яких проблеми людського буття найважливіші. У православному світі інтерес проявляється до філософської спадщини В.С.Соловьйова, М.О.Бердяева, С.М.Булгакова, СЛ.Франка, Е.М. і С.М.Трубецьких, П.О.Флоренського та ін. Такому інтересу сприяє традиційний етичний і гуманістичний зміст і пафос російської та української філософії.

В релігійно-етичних вченнях сучасних церков наявні як характерний взагалі для найбільш поширених релігій традиціоналізм, так і тенденція модернізації, оновлення. Співвідношення двох протилежних тенденцій бувають різними - в залежності від позицій церковних і богословських авторитетів, від того, на які категорії населення вони переважно орієнтуються, від загальної

' Соловьйов Вл. Лекции по истории философии // Вопр. философии.- 1989- № 6.- С. 94-96.

Тема 23. Релігія як моральне явище 651

духовно-культурної обстановки. Тут можливі крайнощі - від войовничого фундаменталізму до таких своєрідних явищ, як "теологія без Бога". Здебільшого ж таких крайнощів намагаються уникати.

Деякі елементи традиційного вчення усуваються або приглушуються - з огляду на їх явну архаїчність чи невідповідність сучасному рівню моральної свідомості. Це, зокрема, стосується вчення про "вічні пекельні муки" грішників, настанов аскетичного характеру. Ряд традиційних моральних ідей витлумачується не в буквальному, як раніше, а в алегоричному чи "духовному" смислі."

Для зміни акцентів у релігійній "науці життя" стала в пригоді концепція "вертикального" і "горизонтального" спрямувань людської свідомості й поведінки. "Вертикальне" спрямування - до Бога, Вічності, Царства небесного -випливає з самої суті релігії, а "горизонтальне" - зорієнтованість на земні справи, міжлюдські стосунки, соціальні, політичні і т.п. проблеми, стає все більш значимим. Його, зокрема, виражає конкретний зміст таких документів, як папські енцикліки, різні послання.

Проявляється тенденція виділяти і підкреслювати в актуальних соціально-економічних, соціально-політичних, духовно-культурних проблемах, в глобальних проблемах сучасності їх етичну сторону, а цю останню витлумачувати в контексті головних ідей релігійного вчення.

Так, прагнення до збереження і зміцнення миру, соціальної справедливості, забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов'язуються з християнськими або мусульманськими ідеалами. Відповідно розробляються такі галузі богословської думки, в яких обґрунтовуються шляхи розв'язання цих проблем. Звичайно, християнські церкви з обережністю, а то й прямо негативно ставляться до таких шляхів, які пов'язані з порушенням освячених релігією фундаментальних норм моралі, і не визнають суто політичного "виправдання" цих шляхів. Тому для сучасних церков не є прийнятними установки на "загострення класової боротьби", розгортання "революційних рухів", розв'язування громадянських воєн і т.п.

В релігійно обґрунтованих рекомендаціях щодо способів розв'язання соціальних, політичних, національних проблем, важлива роль надається моральному вдосконаленню, духовному прогресу. Революції характеризуються як духовні перевороти, що призводять до сходження на новий, вищий рівень моральної свідомості, а не як якісь насильницькі дії.

Разом із збільшенням питомої ваги етичного елементу в релігійних вченнях, відбуваються певні зміни в самому змісті цього елементу, у розстановці акцентів. Етика індивідуального і приватного життя суттєво доповнюється соціальною етикою з її ідеалом справедливого суспільного устрою, який повинен забезпечити найкращі можливості самопрояву, самореалізації, вільного розвитку

652 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

кожної окремої людини і стати основою гуманних відносин між людьми і народами.

В наш складний і суперечливий час, коли благополуччю людства, самому його виживанню загрожують цілком реальні фактори, в тому числі й породжені науково-технічним прогресом, Церкви прагнуть знайти своє місце, визначити свою особливу роль у відверненні цих загроз. Щоправда деякі з них, зокрема об'єднання і секти есхатологічного напряму, роблять наголос саме на загрозливих явищах, вбачають в них ознаку того кінця цього світу, що невпинно наближається, закликають готуватися до нього. Однак переважаючий мотив ідеології і проповіді найбільш поширених і впливових конфесій - це надання релігії й церкві місії відстоювання і забезпечення "людського", морального виміру для соціального і науково-технічного прогресу. За висловом римського папи Павла VI, Церква покликана бути "експертом в людяності".

Нині переглядається також богословське тлумачення ідеї Бога, сутності і призначення людини. Так, традиційній християнській релігії притаманним було протиставлення Бога і світу, небесного і земного, вічного і тимчасового, духу й плоті. В людському житті на перше місце ставилося служіння Богу, молитва, дотримання ритуальних вимог, а повсякденні практичні справи, праця, житейські турботи розглядалися як щось другорядне, в гіршому випадку - як "марнота", у кращому - як "оброк", який треба виконувати, щоб заслужити небесне блаженство. У віруючих виховувалися почуття гріховності, провини перед Богом, смирення, покірливості аж до самоприниження і страждальності. Цим якостям надавалося значення моральних чеснот.

Вже протестантизм, з одного боку, підкреслюючи протилежність Бога і людини, "зіпсованість" людської природи, з другого боку, певною мірою реабілітував "земні" справи у своєму вченні про "мирське покликання": бо ж "працювати означає молитися".

В сучасних же релігійно - філософських доктринах, поряд з тенденцією містичного розриву божественного і земного (наприклад, в "діалектичній теології"" К.Барта), помітною є тенденція наближення Бога до людини, його "іманентізації", переміщення Бога з трансцендентних надлюдських висот в глибини людської душі. Бог розглядається як абсолютна основа людського буття.

Людина ж осмислюється не стільки як "раб Божий", пасивний виконавець Божої волі, слуга Промислу, а й як своєрідний співучасник творення світу і його воз'єднання з божественним першоначалом.

З цієї точки зору, виправдовується і заохочується активність людини, оскільки вона спрямовується високими релігійно-етичними ідеалами і мотивами. Етика покірливості і страждання поступається етиці активної дії, творчості. Таке розуміння людини, її призначення мало місце вже в релігійно-філософських поглядах В.С.Соловьйова, М.Бердяєва, а на Заході розвивалося П.Тейяром де Шарденом, К.Ранетом. Воно також позначилося і на останніх документах

Тема 23. Релігія як моральне явище 653

католицької церкви.