Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Держава і Церква: основні моделі взаємодії




Центральним, базовим елементом політичної системи суспільства, що формується і вдосконалюється разом з розвитком людської цивілізації, є держава. Тому закономірним є розгляд державно-церковних відносин саме в політології релігії. Проте ми повинні врахувати той факт, що поняття "державно-церковні відносини" є частиною більш широкого поняття "державно-релігійні відносини", оскільки Церква (інституалізована релігійність) є складовою релігійного комплексу. Під державно-релігійними відносинами ми розуміємо сформовану на основі певних, загальноприйнятих норм, звичаїв та законів взаємодію державних чинників (особливо законодавчої та виконавчої влад) та складових релігійного комплексу. Інтенсивність цієї взаємодії різна і залежить від багатьох факторів. Так, у давніх суспільствах найважливішу роль у формуванні й розумінні людиною концепції права, що знаходила своє вираження у законах, відігравала релігійна свідомість. Нероздільність (монізм) політичної і релігійної влади дозволяла включати у сферу державно-релігійної взаємодії також і релігійні відносини та релігійну діяльність. З іншого боку, держава, прийнявши на себе обов'язок захисника певної релігії, починає втручатися у справи, що стосуються виключно Церкви (цезаропапизм). Проте на нинішньому етапі розвитку людства найтісніше взаємодіють із державою елементи інституалізованої релігійності (релігійні організації). Від цієї взаємодії залежить правовий статус релігійних організацій та їх членів, вирішення майнових проблем тощо.

Спільність (часова, просторова) розвитку державних та релігійних інституцій часто зумовлювала спільність їх політичних чи економічних зацікавлень, що ставало додатковим спонукальним фактором їхнього взаємовпливу. Тому характер державно-церковних відносин детермінується політично (залежить від політичною устрою держави, впливу внутрішньо- та зовнішньополітичних чинників), соціально (на нього впливає характер конкретних суспільних відносин - реального становища суб'єктів відносин) та історично (залежить від історичних традицій, а тому різний в різні часові періоди). Відтак своєрідність розвитку кожного народу чи держави з одного боку, і певної релігії чи релігійного напряму, з іншого, передбачає специфічні особливості їх взаємовідносин. Ці особливості можуть змінюватися в межах від прямого визначаючого впливу релігійного чинника на формування і


Тема 21. Політологія релігії_________________________________________ 599

функціонування державної влади або, навпаки, тотального державного контролю за розвитком релігійної течії аж до повного відокремлення Церкви і держави.

Характер державно-церковних відносин на початку третього тисячоліття залишається одним з головних показників рівня розвитку і держави, і певної релігійної течії. Ці відносини напряму пов'язані із здійсненням (чи не здійсненням) принципу свободи совісті як одного з головних складових фундаментальних прав і свобод людини. З іншого боку, оскільки релігія пов'язана із найглибшими інстинктами суспільного будівництва людства і має ґрунтовний вплив на соціальні структури і цінності, то свободу совісті слід розуміти в більш глибокому контексті структуруючих зв'язків між частинами суспільства та всім суспільством.

Основні типи відносин між Церквою і державою почали складатися в епоху Відродження, коли розпочалися активні процеси секуляризації всіх сторін життя суспільства (політика, наука, культура та ін.), які, до речі, тривають й нині. Цьому перш за все сприяв розвиток наукових знань, особливо вчення про природне право, згідно якого держава та її інституції мають земне, а не божественне походження. Релігія поступово стає приватною справою. Ці типи відносин існують ще й в наш час:

-Віротерпимість (нетерпимість), при якій одна чи кілька релігій мають привілейований стан, а всі інші оголошуються терпимими (чи нетерпимими).

- Свобода віросповідань, при якій всі релігії рівні між собою, а людина вільна у своєму виборі конфесії і відправленні релігійного культу.

-Свобода совісті, яка, окрім проголошення рівності всіх релігій між собою, дозволяє особі не лише вільно обирати будь-яку релігію, але й бути невіруючим. Нині приблизно третина держав проголосили в своїх основних законах принцип свободи совісті.

Означені головні типи відносин між церквою і державою вбирають в себе кілька моделей державно-церковних відносин:

1. Теократія (від грецьких слів theos - Бог і kratos - влада) - ототожнення державної (світської) і духовної влад; форма правління, при якій функціонування держави та її інституцій, регламентація суспільного життя визначається панівною Церквою та її органами. Як синоніми до теократії, іноді вживаються поняття "папоцезаризм" чи "ієрократія". Вони позначають боротьбу церковної влади за домінування над світською. У християнстві теократія почала розвиватися на основі доктрини Августина Гіппонського "una fides, unum regnum" (одна віра, одне царство).

Класичне теократичне правління існувало у V-I століттях до н.е. в Іудеї, де вся влада зосереджувалася в руках жреців начолі з іудейським першоієрархом (до речі, поняття "теократія" було запроваджене Исифом Флавієм саме для характеристики державного устрою Іудеї зазначеного періоду), а в 756-1870-х



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


роках - в Папській області, а з 1929 р. - у державі-місті Ватикан. Там папа римський є абсолютним монархом. Традиція теократії особливо розвинута в ісламських країнах, де теократичні традиції Дамаського халіфату за династії Омеядів (661-750 pp.), Абасидів (750-1258 pp.) у дещо видозміненому вигляді й донині продовжують жити в Ірані, Саудівській Аравії та ін. країнах. Теократичні періоди пережили багато держав світу - Китай, Японія, Індія, деякі країни Африки, Європи.

2. Цезаропапизм, який передбачає повну залежність Церкви від держави,
одержавлення й підпорядкування світській владі церковних структур.
Цезаропапизм розуміє державу як теократію, але з верховенством не
первосвященика, а світського правителя, який може виконувати функції вищої
церковної особи.

Тісне зрощення влади і релігії створює взаємну залежність. Проте, незважаючи на пронизаність політичного життя релігійними ритуалами, коли нічого політично значимого не відбувається без участі релігії, домінування релігії над політикою у цезарепапиських суспільствах практично ніколи не було. Високий соціальний престиж кліриків, активне використання їх на державній службі були пов'язані з політичним безвладдям кліриків, відсутністю помітного політичного впливу. І причина тут була не у відсутності політичних амбіцій у духовенства (цього у них завжди було більш, ніж досить), а у неможливості для релігійного чинника за умов повного одержавлення досягти достатньо високого ступеню організованості й самостійності.1

Класичним прикладом цезаропаписького правління була Візантія, де імператори брали на себе вирішення багатьох важливих питань організаційного, канонічного і навіть догматичного розвитку Церкви. Вони збирали Вселенські і регіональні церковні собори, приймали ту чи іншу сторону в догматичних суперечках (наприклад, щодо іконовшанування), призначали чи знімали патріархів, митрополитів та інших церковних достойників. Модель візантійського цезарепапизму майже повністю перейняла Московія, де з XVIII і до початку XX століть главою православної церкви був імператор (чи імператриця), а Церква під керівництвом Святійшого Синоду поставала одним з інститутів державної бюрократичної системи. Причому духовенство перетворилося тут в особливий прошарок суспільства і з своїми правами та пільгами (непідпорядкованість світському суду, звільнення від багатьох податків, військової повинності тощо).

3. Державна Церква. Законодавча підтримка, що забезпечує
привілейований стан певної Церкви в державі. Статус державної Церкви
передбачає державне фінансування діяльності церковних інституцій, покладає
на останні ряд державницьких функцій (реєстрація новонароджених, смерті,

Гараджа В.И. Социология религии.- М, 1996. - С. 152.


Тема 21. Політологія релігії



шлюбу тощо).

Найбільш характерним прикладом такої моделі є Церква в Греції, де 95 % відсотків населення складають православні. Православна церква є державною в країні і її Статут має статус державного закону. Нові нормативні акти, які приймаються Синодом Церкви, набувають силу закону з часу їх публікації в державній пресі. Дозвіл на побудову синагоги, мечеті чи іншої неправославної культової споруди дає тут місцевий православний митрополит. Прозелітизм в Греції є карним злочином, якщо здійснюється він систематично і з використанням "незаконних" і "аморальних" засобів. Умовами дозволу відправлення культу неправославними релігійними течіями є "відомість" і "визнання" останніх. Крім того, нові релігійні напрями не повинні мати якихось таємних догматів і культових практик, не повинні порушувати громадську мораль і порядок.

Грецька держава гарантує зарплату і пенсії для священнослужителів. В початкових і середніх школах здійснюється релігійна (православна) освіта. Неправославні не зобов'язані відвідувати її навчальні форми). До 1982 р. в Греції існував лише церковний шлюб, що передбачає заборону на одруження з неправославними, заборону третього шлюбу тощо. Шлюб, взятий громадянами за кордоном, не мав законної сили в Греції.1

Близькою до грецької є італійська модель державно-церковних відносин. Більш як 90 % населення країни охрещені в католицьку віру. Тут знаходиться папський престол. Всі чинники забезпечують великий вплив католицької церкви на політичні та соціальні події в Італії.2

Відзначимо, що католицька Церква з успіхом використовує для встановлення певних державно-церковних відносин конкордати - угоди між папою римським як главою католицької церкви і урядами деяких країн. Конкордати юридично оформлюють становище церкви в певній державі (нині діють конкордати Ватикану з Італією, Іспанією та іншими країнами). Вони вигідні Ватикану хоча б уже тим, що мають силу міжнародного правового документу і не можуть бути змінені урядом країни в однобічному порядку, як у випадку із становищем церкви, яке визначається лише державними законами.

Різні форми державної Церкви існують також в Англії, Швеції, Данії, Ірані, Кувейті, Саудівській Аравії, Таїланді та ін. країнах. Особливий статус тієї чи іншої Церкви зафіксований у конституціях більш як 40 держав світу. У 22-х з них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної Церкви.

4. Модель відокремленої церкви від держави. Вона характерна для країн,

1 Див.: Charalambos Papastathis. State-Church Relations in Greece // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. - К., 1996. - С. 22-31.

Сильвио Феррари. Церков и государство в Западной Европе: Итальянская модель // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. - К., 1996.-С. 66-79.



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


які ідентифікують себе як народна демократія. На практиці це означає неможливість втручання Церкви у справи держави при наявності водночас активного втручання державних інституцій у справи Церкви. Західні релігієзнавці називають цю модель також тоталітарною, оскільки держава здійснює тиск на всі церкви, вважаючи їх духовними пригноблювачами народу. Характерно, що у колишніх країнах соціалістичного табору законодавча база, в тому числі й їх Конституції, теоретично гарантували свободу совісті, але реально віруючі сприймалися і зазнавали дискримінацій як політичні вороги. "Атеїзація" державної політики призводила до значних порушень прав людини. Деякі Церкви як суспільні інституції активно використовувалися владою для виконання певних своїх завдань внутрішньої і зовнішньої політики.

5. Проміжний стан між моделлю державної Церкви і моделлю повного
відокремлення Церкви від держави і держави від Церкви. Для цього типу
відносин характерне збереження державної підтримки та привілеїв окремих
Церков.

Типовим прикладом такої моделі є сучасна Німеччина, де держава хоча й проголошує свою нейтральність і толерантність до різних релігій, але виявляє певні відмінності у ставленні до релігійних організацій залежно від кількості їх членів і суспільного впливу останніх. Ті з релігійних течій, що мають більше 1 % від загальної кількості населення певної "землі" Німеччини, отримують тут спеціальний статус. Нині біля 15 релігій і церков мають в Німеччині спеціальний статус, що дозволяє їм отримувати державні дотації на власні школи, дитячі садки. До речі, якщо в державних школах набирається 6-8 учнів, що належать до певної релігії, то вони забезпечуються уроками своєї релігії.

Найкрупніші церкви Німеччини мають власне трудове законодавство, яке в чомусь відмінне від загального законодавства. Вони звільнені від багатьох податків, одержують державну фінансову підтримку і гроші від збору особливого церковного податку (8-9 % від прибутку громадян). Діяльність церковних інституцій в армії, місцях позбавлення волі, в лікарнях і т.п. регулюється спеціальними контрактами з державою. На відміну від багатьох європейських держав, Церкви в Німеччині не є суб'єктами сімейно-шлюбного права.

Подібні цій картині є державно-церковні відносини в Японії, Австрії, Перу та деяких інших країнах.

6. Відокремлення Церкви і держави. Це - певний сепаратизм Стан
взаємоневтручання, наскільки це можливо, Церкви у справи держави і держави
у справи Церкви гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, режиму
толерантності в державі. Типовим прикладом такої моделі є Сполучені Штати
Америки, де свободі відправлення релігії наданий широкий захист. В США
лише невідкладні державні інтереси, які не можуть бути досягнуті іншим
шляхом, можуть сприяти оправданню посягань на релігійну свободу. Навіть


Тема 21. Політологія релігії



невеличка релігійна громада має тут такі ж права, як і великі конфесії. Держава не створює свого спеціального органу, який повинен регулювати діяльність релігійних інституцій. Всі спірні питання релігійного життя вирішує суд. Релігійні організації звільняються від податків рішенням Федеральної податкової служби, яка проводить детальну експертизу того, чи не переслідує тією чи іншою своєю діяльністю певна релігійна організація якісь комерційні цілі. Законодавчо закріплену свободу віри і невір'я мають також громадяни Франції, Туреччини, України та ін. країн.

Залежно від усталених традицій певної країни, моделі державно-церковних відносин, що в них діють, існує кілька схем фінансової підтримки державою церковних інституцій:1

-Пряме фінансування державою релігійних організацій і державний контроль за використанням їх коштів. Така схема характерна для більшості країн з теократичною, цезарепапиською моделями державно-церковних відносин, а також країн з державною церквою (Ватикан, Греція, Бельгія, Люксембург, Норвегія та ін.).

-Збір спеціального "церковного" податку, який витрачається згідно з побажаннями платників податку (Італія, Іспанія та ін.).

- "Церковний" податок надходить у розпорядження керівництва певних релігійних течій і витрачається згідно його міркувань, при мінімальному контролі з боку держави (ФРН, Австрія, Швейцарія, Швеція та ін.).

- Конфесії не одержують фінансової допомоги від держави й існують за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажі церковної атрибутики, виконання оплачуваних треб тощо. Ця схема характерна для країн, в яких Церква відокремлена від держави (США, Франція, Україна, Нідерланди та ін.).

Таким чином, ми можемо констатувати, що в світі протягом століть склалися кілька моделей державно-церковних відносин, які не прив'язані, однак, до якихось часових періодів і часто переплітаються між собою (наприклад, теократія передбачає наявність державної церкви тощо). Визначення "своєї-" моделі для кожної країни індивідуальне і залежить від багатьох чинників: правового устрою, прийнятого в суспільстві; поглядів світської та церковної влади на це питання; економічного стану суспільства тощо.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1508. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия