Структурний рівень взаємовпливу релігії і політики

Цей рівень взаємодії визначається приблизно однаковою структурою релігії (релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації) та політики (політична свідомість, політична діяльність, політичні відносини та політичні організації), що, за умови одних і тих же носіїв цих форм суспільної свідомості, не можуть не накладатися.

Кожний із елементів релігійного комплексу теж структурується. Так, релігійна свідомість має два рівні - теоретичний (концептуальний зміст релігії) та повсякденний, буденний. Найбільший вплив на формування та розвиток політики має саме теоретичний рівень релігії, який формується насамперед на основі текстів Святого Письма (Веди, Трипітака, Авеста, Біблія, Коран тощо), Святого Переказу (твори отців християнської церкви, Сунна тощо), загальновизнаних книг віроповчального характеру. Теоретична релігійність є основою не лише богословських, а й майже всіх розгорнутих філософських, етичних і соціально-політичних вчень. Відтак цей рівень релігійної свідомості завжди мав прямий вплив на формування чи обгрунтування певних політичних устроїв, певних суспільних відносин, пов'язаних з проблемою публічної влади. Зі свого боку інститути публічної влади, поряд з релігійними інституціями, стверджували сформовані стереотипи свідомості та поведінки на буденному рівні реально функціонуючої свідомості віруючих.

Не менш важливу роль у політичному житті суспільства відіграє релігійна діяльність індивідів, яка поділяється на позакультову і культову. Віруюча людина у своїй позакультовій релігійній діяльності на теоретичному (розробка, систематизація та інтерпретація ідей, пов'язаних з релігією і т.ін.) та практичному (пропаганда релігійних поглядів, місіонерська робота тощо) рівнях може впливати на хід політичного життя суспільства, виконуючи політичні замовлення владних структур або ж критикуючи останніх на основі релігійних доктрин. Значно менше можливостей впливати чи бути під впливом політики має культова діяльність індивідів. Проте ці впливи повністю не виключаються. В історії практично всіх релігійних напрямів відомі випадки відлучень від церкви чи секти, продиктовані перш за все політичними мотивами (наприклад, в Україні - Іван Мазепа, митрополит Філарет (Денисенко). Окрім релігійної, виокремлюється також і нерелігійна діяльність віруючих, яку можна поділити на політичну, культурну, наукову та інші форми.

У відповідності з релігійною свідомістю, завдяки релігійній діяльності, реалізуються та існують певні релігійні відносини. Вони теж поділяються на позакультові та культові. Хоча обидві форми цих відносин важливі для політичного розвитку суспільства, але найбільший вплив на нього все ж

Тема 21. Політологія релігії

мають позакультові релігійні відносини, які актуалізуються позакультовою релігійною діяльністю (відносини субординації, учителя й учнів, обмін думками і враженнями тощо). Політика не може нехтувати релігійними відносинами, оскільки їх носіями можуть бути цілі народи, етноси, суспільні групи чи індивіди. Тому ці відносини можуть мати толерантний чи нетолерантний характер, або ж бути нейтральними, що може суттєво впливати на функціонування політичних інституцій в суспільстві. Важливим для політики є форми чи способи фіксації та опосередкування релігійних відносин. Політичні лідери часто використовують існуючі і прийнятні в певному суспільстві персоніфіковані чи ідеалізовані способи фіксації релігійних взаємозв'язків, задля підвищення свого авторитету, підкреслення своєї винятковості і навіть харизми (культи імператора - в Японії та Китаї, фараона - в Єгипті, культи тиранів тощо). Історія знає також непоодинокі випадки використання становища клірика або ж висунення за цією ознакою індивіда чи групи осіб на вищі політичні посади.

Найбільш тісно взаємодіє з політичним життям суспільства четвертий елемент релігійного комплексу - релігійні організації, які є інституалізованими формами релігійних культових систем. Як важливі соціальні інституції, що не втратили свого значення й донині, релігійні організації покликані упорядковувати сумісне життя і діяльність людей, накладаючись тим самим на функції інституцій публічної влади. Взаємовідносини останніх із релігійними організаціями не були і донині не є однозначними. Вони можуть змінюватися залежно від домінування певних світських суспільних інститутів, зумовленості саме ними особливостей розвитку релігійного чинника аж до часу повного підпорядкування світських інституцій релігійним. Ці взаємовідносини можуть бути різними. Вони залежать від конкретного часу та місця діяльності релігійних чи світських інституцій. Крім того, характер взаємовпливу політичних інституцій та релігійних організацій залежить і від типу останніх. Якщо це Церква (церковна деномінація), яка має велику кількість послідовників у певній країні, то вона може, завдяки своїм численним адептам, диктувати вигідні їм політичні умови, а також корегувати діяльність політичних інституцій, партій. У більш складному становищі знаходяться секти та харизматичні культи, функціонування яких завжди ускладнювалося (у багатьох країнах і досі) саме на політичному рівні, адже органи влади завжди вимушені реагувати на тиск домінуючих релігійних інституцій. Ускладнення в діяльності, а то й репресії проти прихильників окремих церков, сект, культів в деяких випадках ставали причиною не тільки економічної, а й політичної нестабільності суспільства (наприклад, вигнання гугенотів із Франції, гоніння на іудеїв в різних країнах, переслідування уніатів в Західній Україні в повоєнні роки тощо).

584 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії