Томас Манн
Я вернулся в мой город, знакомый до слёз, Ты вернулся сюда, так глотай же скорей Узнавай же скорее декабрьский денёк, Петербург! Я ещё не хочу умирать! Петербург! У меня ещё есть адреса́, Я на лестнице чёрной живу, и в висок И всю ночь напролёт жду гостей дорогих, 1930 è Место ностальгической тоски, связанной с представлениями о счастливом детстве. è Трагизм отсутствия, невозможности обретения материального – «адреса, по которым найду мертвецов голоса» è Достоевская тематика – «я на лестнице черной живу» è Электрический звонок подобен выстрелу. Получает трагическое развитие тема «века-зверя»: За гремучую доблесть грядущих веков, Чтоб не видеть ни труса, ни хлипкой грязцы, Уведи меня в ночь, где течет Енисей 1931 è Старый век – волк è Новый век – волкодав è Звучит мечта вырваться в мир, над которым не властно жестокое историческое время. Изменяется его ЛГ: закрепляется автобиографическая основа. В больном сыне века черты мужественной личности. 1935-1937 – «Воронежские тетради» - написаны в воронежской ссылке. Трагедийное завершение поэтического пути.
Осип Мандельштам Камень Звук осторожный и глухой Плода, сорвавшегося с древа, Среди немолчного напева Глубокой тишины лесной... 1908 Ни о чем не нужно говорить, Ничему не следует учить, И печальна так и хороша Темная звериная душа: Ничему не хочет научить, Не умеет вовсе говорить И плывет дельфином молодым По седым пучинам мировым. Декабрь 1909, ГейдельбергТомас Манн «Будденброки» Прагнучи відтворювати реалістичну правду й точність фактів, Манн переносив у твір «фрагменти» життя, яке спостерігав безпосередньо навколо себе, а також свідчення, узяті з газет, енциклопедій, особистого листування. Відомо, що, описуючи побут родини Будденброків у першому своєму романі, Т. Манн звернувся до матері з проханням дати йому рецепт традиційної сімейної страви. Надіслана нею інформація майже без редагування увійшла до художнього тексту. Так само і щемлива сцена хвороби Ганно Будденброка була, за словами автора, художньою обробкою статті про тиф, яку він «переписав» із енциклопедичного словника. У приватних архівах письменника збереглися дагеротипи та фотографії купців і промисловців, надруковані у різних часописах останньої третини XIX — початку XX ст. На них, як з'ясували дослідники, письменник здебільшого й спирався, створюючи у «Будденброках» портрети бюргерів. Читач помітить, що часто класичні джерела, філософські праці, алюзії на які розміщуються у творах Манна, розглянуті іронічно, часто навіть комічно. Прагненням письменника було не просто мати інтелектуальне підґрунтя, але стати незалежним від спадщини романтизму й класицизму[3]. Не прийняв він до кінця й обіцяний рай модернізму. Тому проза Манна знаходиться в літературному «межичассі» — вона є цілком самостійною у запереченні усієї іншої літератури. Втім, як і будь-яка книга, вона, за виразом Кормака МакКарті, як і всі книги, «зроблена з інших книг» [4], тому заледве чи й має цінність окремо від них. "Смерть у Венеції" Новела "Смерть у Венеції" справила враження яскравої мозаїки, сповненої незвичайних барв, гармонійної пластики і вишуканості ліній. Вона нагадала казкову венеціанську архітектуру, ніжність античної класики, витонченість статуй епохи Ренесансу і неперевершені шедеври Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. У творі відчували асоціації з біографіями видатних митців. У Венеції бували Гете і Шиллер, тут помер Вагнер, це місто любив і сам Т. Манн за його особливу чарівність і багатство культури. Ремінісценсії з реальними фактами із життя людей мистецтва дозволили письменникові вести філософську розмову про творчу особистість і її духовні проблеми взагалі. Однак новела вийшла за межі чисто естетичних принципів, вона стосувалася і морального стану епохи, справжніх і фальшивих цінностей, сутності людського існування. «Маріо та чарівник» На початку твору йде розповідь оповідача про його відпочинок разом з родиною у Торре-ді-Венере, Італія. Це невеличке містечко біля курорту Портеклементе на Тірренському морі. Відпочинок видався не дуже вдалий через менталітет місцевого населення, яке було налаштовано надто зверхньо до іноземців. Родина оповідача зупинилася у «Гранд-отелі», але там довго не затрималась. Дружина князя Ікс, номер якого був поряд з номером відпочиваючих, була занепокоєна залишками коклюша дітей оповідача і попросила управителя, щоб сім'ю переселили у флігель. Проте родина відмовилась це зробити і перебралась у пансіон «Елеонора», з власницею якого вона познайомилась трохи раніше. Незабаром трапився ще один неприємний випадок. Коли батьки дозволили дівчинці прополоскати купальний костюм, всі місцеві відпочиваючі почали обурюватись, у тому числі галасливий хлопчик і чоловік у фраці, який вимагав сплачення штрафу у 50 лір. У містечко прибув ілюзіоніст Чіполла, виступ якого захотіли подивитись діти. На виставу прийшло багато людей, серед яких були власники «Елеонори» та офіціант Маріо. Вистава довго не починалася, і ось нарешті з'явився Чіполла. Химерний чарівник мав батіг з кігтистою лапою, постійно курив дешеві цигарки і пив коньяк. Він розпочав, змусивши одного жартівника показати публіці язика проти своєї волі. Наступним він підкорив чоловіка, в якого болів живіт. Потім він зробив арифметичний фокус, вгадавши суму цифр, які загадала публіка, ще до того як це було зроблено. Маг показав номер з картами, які змушував вгадувати глядачів. Потім Чіполла вгадав завдання, яке загадали йому в залі і виконав його. Після цього гіпнотизер вгадав історію життя власниці пансіону (те, що вона слугувала Е. Дузе). По закінченні перерви він продовжив, і загіпнозував пані Анджольєрі. Вивівши її з цього стану, він змусив кількох людей танцювати, а також перетворив одного з глядачів у непорушний стілець для себе. А далі Чіполла узявся за Маріо і теж вгадав його біографію. Він спитав у Маріо, чи щасливий він, і сам відповів, що ні. Чарівник вгадав нещасне кохання до Сильвестри, а потім навіяв офіціанту, що він — це Сильвестра. Маріо поцілував його у щоку. Зала засміялася, а ображений офіціант раптом дістав пістолет і вбив Чіполлу. До Маріо побігли правоохоронці, а родина оповідача залишила приміщення.
«Тоніо Крегер» Вершинними досягненнями художньої творчості письменника вважаються новели «Тоніо Креґер»: «Я стою між двох світів...»
|