Розмежування відповідальності за зобов'язаннями ~ держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб

1. Держава, АРК, територіальні громади, як і будь-які інші учасники цивільних відносин, характеризуються майновою самостійністю та незалежністю. Кожен з них самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Тому будь-який із перелічених учасників невідповідає за зобов'язаннями Інших, що і закріплено у чч.З—5ст.176 ЦК.

Звертає на себе увагу той факт, шо відповідно до вказаної статті держава та територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями АРК та навпаки. Виходить, що АРК самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Проте у гл.11 ЦК відсутнє аналогічне до ст.ст.174, 175 ЦК положення про самостійну відповідальність АРК. Без відповіді залишається питання і про майно, яким АРК відповідатиме за своїми зобов'язаннями, тому що у гл.23 ЦК не міститься положення про право власності АРК (воно було вилучено під час повторного розгляду ЦК у ВР в січні 2003 p.).

2. Розмежування відповідальності між вищезазначеними суб'єктами цивільних відносин та створеними ними юридичними особами відбувається за більш складними правилами. Проте і тут діє загальний принцип самостійної відповідальності будь-якого учасника цивільних відносин (чч.і, 2 ст.176 ЦК).

Відповідно до ст.ст.167—169 ЦК держава, АРК та територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права. Якщо держава, АРК або територіальна громада є учасником юридичної особи приватного права, розмежування їх відповідальності здійснюється за правилами ч.З ст.96 ЦК, відповідно до яких учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

3. Однією з концептуальних засад нового ЦК було виключенняз економічного середовища юридичної особи — невласника свогомайна. Йдеться про відмову від категорій "оперативне управління"та "повне господарське відання", породжених адміністративно-командною економікою. Відповідно до цієї концепції всі юридичні

особи (не тільки приватного, а й публічного права), створені державою та територіальними громадами, стають власниками відокремленого майна. Саме для такої ситуації (розмежування відповідальності держави, АРК, територіальних громад та створених ними осіб публічного права, які є власниками відокремленого майна) і були створені положення чч.і, 2 ст. 176 ЦК. Відповідно до цих положень держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а ці юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями засновників.

4. В ситуації, коли в Україні залишаються "державні, казенні, комунальні підприємства та установи", засновані на праві повного господарського відання або оперативного управління, в розмежуванні відповідальності між державою, АРК, територіальними громадами та створеними підприємствами і установами слід керуватися нормами Закону про власність в їх історичному тлумаченні.

Стаття 39 цього Закону передбачає, що державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні, а при їх недостатності таку відповідальність несе власник, тобто держава. Це є винятком із правила про те, що юридична особа відповідає за зобов'язаннями майном, яке належить їй на праві власності (або закріпленим за нею). Крім того, це правило є винятком із положення про те, що засновники юридичної особи або власники її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника. Термін "державна установа" ("організація") в контексті ст.39 Закону про власність охоплює і комунальні установи (організації) та установи (організації) АРК, що фінансуються з відповідних бюджетів. Тут слід особливо наголосити на тому, що ці правила застосовуються тільки до випадків, коли цивільні зобов'язання відповідна установа (організація) набула для себе, а не для держави, АРК чи територіальної громади. В останньому випадку суб'єктом відповідних відносин є відповідно держава, АРК, територіальні громади.

Розділ III ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Глава 12

Загальні положення про об'єкти цивільних прав

1. В ЦК вперше введено розд.ІП "Об'єкти цивільних прав", що складається з чотирьох глав: "Загальні положення про об'єкти цивільних прав" (гл.12), "Речі. Майно" (гл.13), "Цінні папери" (гл.14), "Нематеріальні блага" (гл.15).

Глава 12 складається лише з двох статей, в яких визначаються види об'єктів цивільних прав (ст.177) та оборотоздатність об'єктів цивільних прав (ст.178).

Відповідно до ст.1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Внаслідок врегулювання цих відносин нормами цивільного законодавства вони набувають об'єктивної правової форми цивільного правовідношення, елементами якого є певні суб'єкти і об'єкти. Кожне правовідношення виникає з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній доктрині та в законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав. Отже об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) — суб'єктом цього обов'язку.

Отже, об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) є все те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин.

2. В ст.177 ЦК визначається орієнтовний перелік об'єктів, які можуть бути поділені за певними спільними ознаками на окремі відносно самостійні групи (види): 1) речі, у тому числі гроші та Цінні папери, інше майно, майнові права; 2) результати робіт і послуги; 3) результати Інтелектуальної, творчої діяльності; 4) інформація; 5) інші матеріальні і нематеріальні блага. Такий поділ об'єктів Цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти тошо.

В зазначеній статті не розкривається конкретний зміст переліче-^них видів майна. Це зроблено в главах 13—15. Таким чином, зако-

нодавець не передбачив в ЦК спеціальної глави щодо таких об'єктів, як результати робіт і послуг. Спільним фактором, який об'єднує ці два види об'єктів цивільних прав є те, ідо вони мають прояв в діях суб'єктів правовідносин. Однак в ЦК ці дії юридично розмежовані і поділені на дві групи. До першої віднесені дії-роботи, які завершуються матеріалізованим результатом (наприклад, підрядні роботи). До другої групи віднесені дії-послуги, які, як правило, не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта (наприклад, за договорами перевезень, доручення, комісії, страхування). Юридична значимість такого поділу полягає в тому, що в гл.63 ЦК виділяється окрема група договорів про надання послуг. Відповідно до ст.901 ЦК за договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В принципі об'єктом цивільних прав може бути і бездіяльність, а вірніше — утримання від вчинення певних дій, що притаманні зокрема абсолютним цивільним правовідносинам власності. Цей висновок випливає також з окремих норм ЦК. Наприклад, відповідно до ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний на користь кредитора не лише вчинити певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а й утриматися від певної дії. Принагідно зауважимо, що у цій статті, на відміну від ст. 177, законодавець розмежовує роботи і послуги як об'єкти зобов'язальних прав.

3. Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як в стані статики,наприклад право власності на ту чи Іншу річ, так і в стані динаміки,наприклад у разі переходу речі від одних осіб до Інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Однак не усі об'єкти цивільнихправ можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті не-майнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.

4. В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставамитакого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво. Так, при сингулярному правонаступництвІ,яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї (правоволодільця) переходять до іншої особи (правонаступника)лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язківправоволодільця до правонаступника.

Залежно від значимості для суспільства тих чи Інших об'єктів цивільних прав кожна держава встановлює для них неоднаковий правовий режим.

В ЦК проголошується презумпція вільної оборотоздатності (вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином) об'єктів цивільних прав, за ви-

нятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обігу або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи (ч.і ст.178 ЦК).

Законодавець при цьому встановлює в ч.2 ст.178 правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обігу, мають бути прямо встановлені в законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обігу або перебування яких у цивільному обігу допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено обороноздатні).

У наведеній статті фактично закріплений давно сформульований у цивільному праві поділ об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності на три види:

1) об'єкти, які вільно обертаються;

2) об'єкти, обмежені в обігу;

3) об'єкти, вилучені з обігу.

До об'єктів, які обмежені в обігу, зокрема належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії), наприклад, для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.

Законодавством визначаються об'єкти, вилучені з цивільного обігу. Так, відповідно до ст.9 Закону про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обігу. Вилучені з вільного цивільного обігу об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду визначені законами про охорону культурної спадщини, про охорону навколишнього природного середовища.

5. Тривалий час в Україні діяла постанова ВР "Про право власності на окремі види майна", якою було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в Додатку № 1 і Додатку № 2. Однак ця постанова вже на момент прийняття суперечила ст.13 Закону про власність, яка передбачала встановлення обмежень права власності на те чи інше майно, його кількості чи вартості законом та встановлення спеціального порядку набуття видів майна — законодавчими актами. Згодом зазначена постанова вступила також в суперечність з Конституцією, якою було закріплено правило про те, що правовий режим власності визначається виключно законами України, отже, легітимність ЇЇ є сумнівною.

Є підстави вважати вилученими з цивільного обігу такі об'єктиправа виключної власності Українського народу, як земля, її над-ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.13Конституції). Дія наведеної норми поширюється на переліченіоб'єкти в цілому, а не на їх складові частини, оскільки, наприклад,окремі земельні ділянки у певних розмірах можуть перебувати увласності громадян та юридичних осіб. _t -. «-

із Глава 13

. Речі. Майно

ш

t-

1. Речі як об'єкти цивільних прав

1. У ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., введена самостійна глава"Речі. Майно", в якій вперше законодавчо сформульовані поняття"речі" та "майно" і здійснено класифікацію цих об'єктів. Якщо вЦК 1963 p. закріплювався поділ речей на складові частини речі, наголовну річ і її приналежності, на плоди і доходи (ст.ст.131—133),наділимі і неділимі (ст.115), то у ЦК класифікаційний поділ речейі майна зроблений значно ширше з урахуванням досягнень юридичної науки та практики.

2. Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, що об'єктивно існує та за допомогою чогоможна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. За ст.179 ЦК — це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права таобов'язки. Такі предмети матеріального світу можуть бути природного походження або створеними у результаті різноманітної діяльності людей.

3. Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення.Юридична класифікація речей грунтується переважно на їх природних властивостях чи суспільному значенні І визначає поведінкусуб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Статтею 180 ЦК особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

4. Речі рухомі та нерухомі. За радянського періоду у цивільному праві утвердився поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, що на сьогодні втратило своє попереднє юридичне значення. Політична економія поділяла речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби).Такий поділ речей мав своє вирішальне значення для визначенняобсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно,слугував підставою для встановлення для них різного правовогорежиму. Нині цей поділ має значення в основному для веденнябухгалтерського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не мало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 р. зазначалося: "із скасуванням приват-

ної власності на землю скасовується поділ майна на рухоме та нерухоме". Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. Відповідно до ч.і ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, законодавець визнав за доцільне поширити режим нерухомої речі також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають держаній реєстрації. Таким чином при віднесенні речей до категорії нерухомості використано два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, І юридичний — умови визнання законом тих чи інших речей нерухомими за правовим режимом. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою підставою для визнання їх нерухомими речами (тобто речами, прирівняними до нерухомості).

Отже, за першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх є неможливим (жилі будинки, інші будівлі та споруди, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до катего- рії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива. З огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості, наприклад повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає в тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість І правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду (ст.182 ЦК).

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках тривалий час здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації, які виконують функції реєстратора.

Що стосується земельних ділянок, то ЗК (ст.202) передбачив обов'язкове здійснення державної реєстрації земельних ділянок у складі державного реєстру земель.

Порядок державної реєстрації регулювало Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

ЦК також передбачає державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення (ст.182).

1 липня 2004 р. прийнято Закон про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, яким визначаються правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, їх обмежень. Дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші об'єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено правовий режим нерухомої речі, а також на державну реєстрацію підприємств як суб'єктів господарювання, на реєстрацію ділянок надр для добування корисних копалин.

За цим Законом систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзем), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст.4 вищезазначеного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також обмеження цих прав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) інші речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

д) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

є) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

При цьому законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом.

Відповідно система державної реєстрації прав на нерухомість, що існувала до цього часу, має бути приведена у відповідність до вимог цього Закону.

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також правочини з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом. Так, державній реєстрації підлягають, наприклад, транспортні засоби.

5. Речі подільні і неподільні. Статтею 183 ЦК чітко передбачено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільово-

го призначення, а неподільною та, яку не можна поділити без втрати ЇЇ цільового призначення. Іншими словами, до подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування), а до неподільних такі речі, які при поділі втрачають своє цільове призначення. Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу об'єктів права спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без втрати цільового призначення майна, учаснику, що виділяється, присуджується грошова компенсація (ст.364 ЦК). Подібна норма містилася в ст. 115 ЦК 1963 p. Неподільність речі враховується також у разі припинення права на частку у спільному майні за вимогою Інших співвласників (ст.365 ЦК). Неподільність речей має враховуватися відповідно до ст.71 СК при поділі спільного сумісного майна подружжя.

Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі складні речі можуть стати подільними.

6. Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту, адже для них може встановлюватися різний правовий режим та різні умови обо-ротоздатності. У ЦК введено ст.184, в якій вперше на законодавчому рівні встановлені критерії розмежування речей, визначених індивідуальними або родовими ознаками. Так, річ є визначеною індивідуальними ознаками, вона:

а) єдина у своєму роді;

б) відрізняється від інших кількома ознаками;

в) виділена із загальної маси речей даного роду (наприклад, автомобіль виділений із партії автомобілів ідентичної моделі за допомогою заводського номерного знаку).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а ие означає, шо вони є юридично замінними. Родові речі можуть бути у певних випадках індивідуалізованими, наприклад, картопля, вміщена в опечатаний контейнер за відповідним номером, гроші у разі фіксації реквізитів грошових купюр.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд). Наразі предметом договору позики можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками (ст.1046 ЦК). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, шо загинула, іншою річчю такого роду. Крім того, відповідно до ст.601

з- 131

ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Отже, зарахування автоматично не допускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-ви значена річ. Законодавством встановлюються також різні умови захисту прав на індивідуально-визначені речі та речі, визначені родовими ознаками, у тому числі застосування мір відповідальності (ст.ст. 15, 3S8 ЦК). 7. Речі головні та їх приналежність. Такий поділ речей є традиційним для цивільного права. Зберігся він І в ЦК, згідно зі ст.І86 якого річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Юридичне значення цього поділу полягає в тому, що приналежність слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено ікше (ст.186 ЦК). Це означає, що наприклад за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі, не зазначені прямо у договорі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, а відтак сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі. Подібне положення, але з деякими редакційними особливостями (наприклад, вимагалося, щоб приналежність була пов'язана з головною річчю спільним "господарським" призначенням) було закріплено в ЦК 1963 p.

І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.

8. Складові частини речі. Приналежність не слід ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст.187 ЦК (ст. 131 ЦК 1963 p.) визнається все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

ЦК України виділяє складні речі, що є його новелою, порівняно з ЦК 1963 p. Відповідно до ст.188 ЦК, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Дія правочи-ну, вчиненого шодо складної речі, поширюється на всі ЇЇ складові частини, якщо договором не визначено інше. Тобто за ЦК до складної речі входять кілька окремих речей, фізично не поєднаних між собою, з яких жодна не є головною щодо інших і кожна з них зберігає значення стосовно самостійної речі. До складної речі можуть бути віднесені: тематичні бібліотеки, тематичні колекції картин, поштових марок тощо. Таким чином поняття складної речі є досить умовним, оскільки його юридичне значення залежить від цілей учасників цивільного обігу, яким надається можливість укладати правочини як щодо складної речі, так і її складових речей.

9. Речі споживні та неспоживні. Споживними за ч. І ст. 185 ЦК є такі речі, які в результаті одноразового використання знишу-132

ються або припиняють існування у первісному вигляді. Відповідні неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Тобто неспоживні речі при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). Експлуатація речі впродовж певного терміну може призводити до так званої "амортизаційної зношуваності", наслідком якої є зменшення її позитивних властивостей, які можуть зникнути взагалі зі спливом певного часу.

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше вирішується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, має повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості, а не ті ж самі гроші і речі, які він брав за договором позики.

10. Продукція, плоди і доходи. У ст.189 ЦК зазначено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукцією є, зокрема, все те, шо створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди — це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації І цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо). Відповідно до ст.189 ЦК плоди, продукція, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть, наприклад, у договорі застави зазначити, що плоди і приплід тварин залишаються у заставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання. У ЦК 1963 p. подібна норма ст. 133 мала дещо іншу редакцію. Згідно з цією статтею плоди, приплід тварин, доходи, шо приносять речі, належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою.