Початок, зупинення і переривання перебігу позовної давності

1. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так І суб'єктивні моменти: об'єктивний — сам факт порушення права, суб'єктивний — особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом заявления вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, шо із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання, або якщо інший пільговий строк не передбачений законом чи договором. Перебіг строку позовної давності у подібних випадках має починатися або із дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негай-

ного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов'язання, або з моменту закінчення 7-денного (чи іншого пільгового) строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку за витребуванням кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'язання.

2. Особливий порядок відліку позовної давності встановленодля вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, шо ганьблять честь, гідність, ділову репутаціюособи, а також для вимог про визнання недійсними заперечуванихправочинів і застосування наслідків недійсності заперечуваногоабо нікчемного лравочину. Річний строк позовної давності щодовимог про спростування помішених у засобах масової інформаціївідомостей, які ганьблять честь, гідність, ділову репутацію фізичної або юридичної особи, обчислюється або від дня, коли особадовідалася чи повинна була довідатися про ці відомості, або віддня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації (п.1ч.2 ст.258 ЦК).

Щодо вимог про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства, закон передбачає момент початку перебігу позовної давності (5 років): від дня припинення насильства. Якщо йдеться про вимоги щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, то перебіг позовної давності за такими вимогами (10 років) починається від дня, коли почалося виконання цього правочину хоча б однією із сторін. Визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається; його недійсність прямо випливає із закону, інших нормативно-правових актів (ч.2 ст.215 ЦК).

Кодексом або іншим законом можуть передбачатись і винятки із загальних правил про початок перебігу позовної давності. Так, особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають із перевезень і пред'являються до перевізників, полягає у тому, що право па позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права, а від дня одержання від названих організацій відповіді па претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ст.925 ЦК).

3. Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов'язаних із порушенням права чи охоро-нюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорахпозовна давність починається від дня досягнення особою повноліття (ч.4 ст.261 ЦК). Звичайно, цс не означає, що законні представники неповнолітньої особи (батьки, опікун чи піклувальник) неможуть звернутись до суду від імені неповнолітнього (малолітнього) з вимогою (позовом) про захист його порушених прав чи інтересів, а повинні чекати моменту досягнення цією особою повноліття. Встановлення для цих випадків особливого порядку відліку (початку) і обчислення позовної давності при порушенні права чи інтересу неповнолітньої особи (з досягненням нею повноліття) — цедодаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб, які з досягненням повноліття зможуть самі захистити свої права в суді, маючи для цього достатній строк позовної давності.

 

 

4. Практичний інтерес викликає застосування позовної давності до вимог, пов'язаних з так званими "триваючими" правопорушеннями, наприклад, про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки пеня, як правило, стягується у певних відсотках від простроченої оплатою суми за кожендень прострочення, то строк позовної давності (1 рік) починаєтьсядля кожної вимоги про оплату пені окремо за кожен простроченийдень.

Зміна осіб у зобов'язанні на боні боржника чи кредитора не впливає на тривалість позовної давності (загальної чи спеціальної) та порядок її обчислення щодо вимог, які випливають з цього зобов'язання.

5. Після початку перебігу позовної давності можуть виникнутиобставини (юридичні факти), які перешкоджають уповноваженійособі своєчасно пред'явити позов. Передбачені у ст.263 ЦК обставини зупиняють перебіг позовної давності.

Стаття 78 ЦК 1963 p. передбачала три загальні для усіх вимог підстави для зупинення перебігу позовної давності (непереборну силу, мораторій, перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України, переведених на воєнний стан) і одну спеціальну підставу (щодо вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю особи). ЦК 2003 p. містить перелік лише загальних підстав для зупинення перебігу давності; цей перелік доповнений новою підставою: зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

За ЦК 1963 p. зазначені вище обставини враховувались, якщо вони виникли в останні 6 місяців дії позовної давності або виникли до початку перебігу строку давності, але діяли в останні 6 місяців давності, а якщо спеціальна давність дорівнює 6 місяцям чи є меншою ніж 6 місяців, — протягом давності. Тому якщо ці обставини виникли і припинились до настання останніх 6 місяців строку позовної давності, вони не впливали на її перебіг.

Під час дії названих обставин позовна давність не спливає, її перебіг зупиняється. Але час, що минув до настання обставин, які зупинили перебіг давності, зараховується до загальної тривалості позовної давності щодо даного виду вимог. Якщо відпадають обставини, що були підставою для зупинення давності, перебіг давності продовжується з урахуванням часу, що минув до її зупинення. Таке положення ЦК не враховує того, що часу, який залишився після припинення дії обставини, що зупинила перебіг давності, може виявитись недостатньо для пред'явлення позову.

6. У ст.264 ЦК йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності:

1) вчинення (пред'явлення) позову до одного з кількох боржників, або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право наяку має позивач;

2) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку.

Щодо першої підстави слід відзначити необхідність дотримання позивачем чинних процесуальних правил щодо підвідомчості та підсудності цивільних спорів, а також умов пред'явлення позову,

передбачених ЦПК або ГПК. Отже, з пред'явленням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника. Так само, коли пред'явлено позов щодо частини вимоги (боргу), право на яку має позивач, перебіг позовної давності щодо цієї частини вимоги переривається і починає спливати заново. Що ж до вимог до інших боржників або частини боргу, які не охоплюються пред'явленим позовом, то позовна давність щодо них не переривається. Протягом нового строку давності спір може бути остаточно вирішений у судовому порядку або позивач може пред'явити новий позов до відповідача.

Закон не дає відповіді на запитання, які саме дії зобов'язаної особи слід розцінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Практика застосування ст.79 ЦК 1963 p., яка передбачала підстави для переривання позовної давності, виходила з того, що під вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу, слід розуміти: відправлення боржником кредиторові листа з проханням відстрочити сплату боргу, часткове виконання зобов'язання, сплату процентів, нарахованих на основну суму боргу, вимогу здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо.

Стаття 79 ЦК 1963 р. про визнання боргу як підставу для переривання позовної давності стосувалася лише тих зобов'язань, в яких однією або обома сторонами були громадяни (фізичні особи). Отже, вона не могла бути застосована до зобов'язань між організаціями (юридичними особами). Правда, у практиці вирішення спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України це обмеження щодо іноземних юридичних осіб не застосовувалось.

ЦК 2003 p. передбачено, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) у зобов'язанні — фізичних, юридичних осіб, держави тощо. Визнання боргу зобов'язаною особою, вчинене після закінчення позовної давності, може бути враховане при вирішенні спору судом, якщо сторона не заявила про застосування позовної давності до винесення судом рішення, але воно не перериває перебігу давності, яка вже спливла.

7. У ст.265 ЦК вирішуються питання щодо перебігу позовної давності у разі залишення судом позову без розгляду, зокрема позову, пред'явленого у кримінальній справі. За загальним правилом, закріпленим у чЛ ст.265 ЦК, пред'явлення позову, залишеного судом без розгляду, не перериває перебігу позовної давності.

Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заінтересована особа, яка звернулася до суду, не додержала встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або заява від імені заінтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (ст.ст.229, 230 ЦПК). Але, очевидно, час, що пройшов від моменту пред'явлення позову і до винесення судом ухвали про залишення позову без розгля-

ду, не повинен зараховуватись до тривалості позовної давності, бо затримання з винесенням такої ухвали може статись з вини суду. Після усунення умов, які послужили підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що призведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла.

Особливе правило сформульоване у ч.2 ст.265 ЦК стосовно випадку залишення без розгляду цивільного позову, вчиненого у кримінальній справі: перебіг позовної давності, що почався до пред'явлення такого позову, зупиняється до набуття чинності вироком суду, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж 6 місяців, вона подовжується до 6 місяців. Отже, це ще один (крім зазначених у ст.263 ЦК) випадок зупинення перебігу позовної давності, встановлений законом.

8. Застосування норми ст.266 ЦК потребує розмежування основних і додаткових вимог, що випливають з цивільних правовідносин, зокрема зобов'язань. Якщо, скажімо, вимога постачальника до покупця про оплату вартості поставлених йому товарів є основною вимогою, то вимога щодо пені за прострочення платежу є додатковою. До основної вимоги щодо сплати вартості товарів застосовується загальна позовна давність тривалістю у 3 роки, а до вимоги про сплату пені — спеціальна позовна давність тривалістю у 1 рік. Тому якщо спливла позовна давність щодо основної вимоги про оплату вартості товару, то вважається, що вона спливла й щодо стягнення пені за прострочення оплати цього товару.

Слід мати на увазі, що в коментованій статті подано не вичерпний, а примірний перелік додаткових (до основних) вимог: стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо. ЦК передбачає значно ширше коло способів забезпечення виконання зобов'язань: завдаток, поруку, утримування, а також допускає можливість установлення в іншому норматив но-правовому акті або договорі й інших способів (ст.546 ЦК).

Із названими способами забезпечення пов'язане виникнення додаткових (до основних) зобов'язань, на які поширюється дія основної або спеціальної позовної давності. Дещо інший характер має гарантія як письмове зобов'язання, що видається банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (гарантом) на прохання іншої особи (принципала) і за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після надання бене-фіціаром письмової вимоги про її сплату (ст.560 ЦК). Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язань не пов'язана з основним зобов'язанням (наприклад кредитним) і розглядається як самостійне зобов'язання гаранта перед бенефіціаром. Це зумовлено притаманними гарантії ознаками, такими як безвідкличність, непередаваність прав за гарантією іншій особі, особливі підстави для припинення гарантії.