Студопедия — Захист особистого немайнового права
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Захист особистого немайнового права






1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК, та інших способів відповідно до змісту конкретного права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення. Згідно зі ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Стаття 16 ЦК надає суду можливість відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з метою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку.

ПІД способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі їх прийнято поділяти на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які вони виконують.

Особисті немайнові права, вказані у ЦК, не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту, визначеним цим Кодексом. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також в інший спосіб відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення.

Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст.16 ЦК (визнання права; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право; примусове виконання обов'язку в натурі; припинення або зміна правовідношення; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.

в-.. 227

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення (ст.276 ЦК).

По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст.277 ЦК). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Стаття 278 ЦК також містить заборони щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права способами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є досить повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

При порушенні зазначених прав не виключається й вчинення позовів про відшкодування майнової або моральної шкоди. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: за неможливості захистити свої права відповідно до національної процедури, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створені спеціальні міжнародні органи. Таким чином, реалізація права на захист здійснюється особою шляхом:

1) оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку;

2) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

3) звернення за захистом своїх прав І свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна — після використання всіх національних засобів правового захисту.

Правовий захист є результатом реалізації права на захист, і насамперед права на судовий захист, яке передбачено Конституцією. Так, ст.55 Конституції вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу закріплене І в ч.і ст. 16 ЦК. Стаття 19 ЦК передбачає право кожної особи на самозахист в разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.

2. У разі порушення особистого немайнового права фізичної особи діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, фізичними або юридичними особами ці особи зобов'язані згідно зі ст.276 ЦК вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не

вчиняються особами, що порушили особисте немайнове право фізичної особи, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням.

3. Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації згідно зі ст.277 ЦК має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї такої недостовірної інформації. Поняття "недостовірна інформація" означає таку інформацію, що не відповідає дійсності. Цивільно-правове поняття спростування має конституційно-правове закріплення. Так, ч.4 ст.32 Конституції гарантує право кожного на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім'ї. Специфіка цього способу захисту полягає у специфічності тих благ, які підлягають захисту, а саме в їх немай-новому характері і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав. Цей спосіб захисту є спеціальним.

Під поняттям "спростування" слід розуміти доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань; заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Спростування має відбуватися, як правило, в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно — у адекватній чи іншій формі з урахуванням того, що воно має бути ефективним.

Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку йдеться скоріше про Інші способи захисту (відповідь, висловлювання своєї думки тощо). Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи повинно застосовуватись незалежно від того, була в діях заподіювача вина чи ні.

Ще одним спеціальним способом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації є право на відповідь. Відмінність між поняттями "спростування" та "відповідь" суттєва. Спростування по суті є добровільним визнанням факту поширення такої інформації. В цьому разі фізична особа, права якої порушено, отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної школи, тоді як відповідь таких правових наслідків не передбачає.

Подібним до права на відповідь є право на власне тлумачення обставин справи, шо є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст.34 Конституції). Однак право на власне тлумачення обставин справи передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації. Це право реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки.

Іноді в літературі відрізняють ще право на коментар та репліку. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам, тобто фактично нєоб-

меженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно.

ЦК у ч.З ст.277 закріплює презумпцію, згідно з якою вважається, що якщо про особу поширена негативна інформація, то така інформація є недостовірною. Водночас ця презумпція передбачає, що негативна інформація є недостовірною, якщо особа, яка її поширює, не доведе протилежного. Саме така ідея була закріплена в усіх редакціях проекту ЦК.

Недостовірна інформація підлягає спростуванню. Логічним є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила Інформацію. Юридична особа вважається поширювачем Інформації, яку подає посадова чи службова особа, яка у ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків.

У разі поширення недостовірної Інформації невідомою особою, фізична особа право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими ЦПК щодо окремого провадження. Недостовірна Інформація може міститися у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Такий документ має бути відкликаний. До документів, про які йдеться у цій статті, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.

Особлива увага у ЦК приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Ця особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом, а якщо це неможливо у тому ж засобі масової інформації у зв'язку з його припиненням, така відповідь, а також спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію незалежно від її вини. ЦК містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

4. Крім спростування недостовірної інформації та Інших передбачених ст.277 цього Кодексу способів захисту фізичної особи, особисті немаинові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, ЦК у ст.278 передбачає такий спеціальний спосіб захисту, як заборона (припинення) поширення Інформації, якою порушуються особисті немаинові права. Необхідність запровадження такого способу захисту пояснюється тим, що без нього значно зменшується ефективність захисту особистих немайнових прав особи в цілому.

Закріплюється положення про тє, що в разі якщо особисте не-майнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тошо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунен-

ня порушення неможливе — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

5. Стаття 279 ЦК передбачає правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Зокремадозволяється покладати на особу, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового праваі яка ухиляється від виконання судового рішення, штраф відповідно до ЦПК. У доктрині цивільного права існує думка про те, щомайнові санкції не можуть належним чином охороняти особистінемаинові права. З огляду на немайновий характер цих прав відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновийзміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення кола саме немайнових санкцій за їх порушення.

Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватись лише тоді, коли немаинові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів. Пропонується стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функції. Виконання рішення суду про вчинення відповідних дій для усунення порушення особистого немайнового права обов'язкове не залежить від сплати штрафу і не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

6. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, маєправо згідно зі ст.280 ЦК на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано таким порушенням. Положення цієї статті слід розуміти таким чином: підлягає відшкодуванню матеріальна та (або) моральна шкода, завдана фізичній особі в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, які перелічені у главах 21, 22 і перелік яких не є вичерпним.

Глава 21

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

1. Право на життя

1. До особистих немайнових прав, що забезпечують природнеіснування фізичної особи, ЦК відносить наступні: право на життя;право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право наінформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про станздоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; правона опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'ядовкілля, які закріплені у гл.21.

2. Основним особистим правом людини є право на життя. Існування цього права зумовлено самим Існуванням людини, воноє найбільш природним. ЦК у ст.281 закріплює невід'ємне правона життя кожної фізичної особи, яка не може бути позбавленажиття І має право його захищати від протиправних посяганьбудь-якими засобами, не забороненими законом. Традиційноправо на життя розумілося як право на збереження життя і тлумачилося насамперед як відмова від війни і участі в ній, відмовавід смертної кари, встановлення порядку застосування зброї іперебування її у цивільному обігу. Коментарі до Конституції,роз'яснюючи поняття права на життя, вказують на те, що йогозміст у різних державах різний.

Зміст ст.27 Конституції, на думку фахівців конституційного права, свідчить про те, що в Україні діє принцип не абсолютного, а відносного права на життя: "Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя". ЦК, як випливає із тексту ч.2 ст.281, веде мову про абсолютне право на життя: "Фізична особа не може бути позбавлена життя".

3. Складним і дискусійним завжди було саме поняття "життя".Можна погодитися з думкою, що життя — це фізичне, духовне тасоціальне функціонування людини як комплексного бІосоціально-го організму. Життя є тривалим процесом, тому важливе значеннямає визначення моменту появи життя і моменту його припинення.Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридично значимих фактів та їх правовими наслідками. Саме завдяки праву нажиття у правовій державі, де певною мірою діють закони громадянського суспільства, права та законні інтереси громадян є пріоритетними з-поміж усіх інших.

В сучасному розумінні право на життя — це особисте немайно-ве право фізичної особи, яке виникає з приводу особистого нематеріального блага, яким є життя кожної людини. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі правомочної особи.

Народження та смерть людини — особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Однак цивільне право не може не впливати на зазначені події, оскільки як народження людини, так і в ряді випадків її смерть відбуваються у зв'язку з волевиявленням тих чи інших осіб, які можуть суттєво вплинути на зародження нового життя чи передчасну смерть. Право на життя має кілька аспектів, в тому числі право на збереження життя (Індивідуальності) і право на розпорядження життям.

Законодавче встановлення початку життя дозволяє відповісти на питання: на якій стадії свого розвитку людський ембріон чи плід стає життєздатним (може існувати поза організмом матері) і є суб'єктом права. Під процесом народження розуміється проміжок часу між початком фізіологічних пологів і моментом початку самостійного дихання дитини. Отже, під юридичним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини.

4. ЦК приділяє увагу питанням штучного переривання вагітності. Така дія може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує 12 тижнів і може бути проведена при вагітності від 12 до 28 тижнів у випадках, встановлених законом. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показниками, встановлюється законодавством.

Передбачена законом охорона прав та інтересів майбутньої дитини є способом збереження можливих суб'єктивних прав на випадок, якщо дитина народиться живою. Таким чином, законодавство, так само як і раніше, визнає суб'єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права.

На нашу думку, доречним було б вести мову про повагу до життя зачатої дитини, враховуючи сучасні тенденції досліджень у сфері генетики і проблеми, пов'язані з донорством органів, клонуванням тощо.

Початок і кінець життя людини становлять юридичний факт — подію, з якою пов'язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в чітко обмежений період. Біологічна смерть незво-ротня і ніякі медичні маніпуляції не можуть призвести до повернення до життя людини. У стані клінічної смерті громадянин є суб'єктом права. Це означає, що медичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу. Таким чином, моментом смерті є незво-ротнє припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Право на життя з погляду розпорядження ним виявляється як можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя. Прикладами розпорядження своїм життям свідомо і добровільно можуть слугувати робота каскадером, здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів тощо. І навпаки, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка заг-Рожує життю та здоров'ю (ст.282 ЦК).

(? 5. Частина 4 ст.281 ЦК присвячена проблемі евтаназії. Термін евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть".

У сучасному тлумаченні евтаназія часто ототожнюється з поняттям "вбивство з милосердя" та розуміється як скорочення втручанням медиків життя хворих певної категорії на їх прохання. Розрізняють активну (позитивну) евтаназію, коли використовують засоби, які прискорюють настання смерті (передозування снодійного, смертельна ін'єкція та ін.) та пасивну (негативну), яка передбачає відмову від заходів, які сприяють підтримці життя. Обидва види евта-назії стосуються хворого пацієнта і можливі лише на його прохання. ЦК закріплює положення про заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

6. Право на життя фізичної особи включає норму щодо проведення медичних, наукових та інших дослідів стосовно неї. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодоповнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ч.ЗСТ.281 ЦК). Для правового обгрунтування проведення медичнихдослідів необхідно встановити критерії, виходячи з яких вирішується питання про суперечність між суспільною зацікавленістю уновому науковому відкритті та інтересами індивіда, охороноюйого життя та здоров'я.

Ці критерії називаються загальними положеннями про межі допустимості медичного експерименту. Серед них можна назвати: принцип пропорційності цілей, який полягає в тому, що заподіяна шкода повинна бути співмірною науковому внеску, який має значення для всього людства; принцип мінімального ризику, зміст якого полягає у вимозі знизити можливий ризик досліду на підставі попередніх форм перевірки, дослідів на тваринах і відповідного всебічного висновку про межу ризику аналогічних втручань у сфері профілактики, діагностики, лікування або реабілітації.

Проведення медичних дослідів щодо людини передбачає дотримання особливих правових вимог, а саме: особа, яка може бути об'єктом медичного експерименту, повинна мати повну цивільну дієздатність, відповідний ступінь свободи особистості, відповідний стан здоров'я. Організатор експерименту не має права залучати для дослідів як добровольців осіб, які перебувають від нього у певній залежності — службовій чи особистій. Із числа осіб, які підлягають експерименту, слід виключити вагітних жінок, смертельно хворих осіб, які не здатні дати згоду на медичний експеримент, крім випадків, коли таке втручання необхідне для збереження життя пацієнта. Забороняється проведення експериментів на ув'язнених або військовополонених.

До вимог належить також обов'язкова згода особи, яка підлягає експерименту. Згідно зі ст.28 Конституції жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Крім того, громадянин може скасувати свою згоду у будь-який момент без пояснень причин своєї відмови.

7. Стерилізація належить до заходів медичного втручання, щообмежують процеси репродукції у людини, і може відбутися лишеза бажанням повнолітньої фізичної особи. За наявності медичнихта соціальних показань стерилізація недієздатної фізичної особиможе відбуватися за згодою опікуна цієї особи з додержанням вимог, встановлених законом.

Згідно з ЦК повнолітня жінка має право на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм, але лише за медичними показаннями.

8. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю фізичної особи, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, пов'язане з появою нового складу цивільних деліктів. Зокрема у ст.282 ЦК йдеться про можливість виникнення деліктного зобов'язання внаслідок створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб. Деліктним зобов'язанням присвячено спеціальні статті у Кодексі.

Суб'єктами права в зобов'язанні, передбаченому цією статтею, є фізичні особи, що піддаються небезпеці. Суб'єктами обов'язку можуть бути юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою та іншою господарською діяльністю і при цьому негативно впливають на довкілля, порушують умови безпеки праці і внаслідок цього створюють загрозу завдання шкоди життю та здоров'ю фізичних осіб. Обов'язком відповідних юридичних і фізичних осіб є усунення небезпеки (загрози).

Щодо суб'єктивних прав, то фізичні особи мають можливість вимагати усунення небезпеки. Суб'єктивний обов'язок полягає в тому, що зобов'язані фізичні та юридичні особи мають вжити належні заходи для усунення небезпеки (загрози), в тому числі припинити діяльність, що створює небезпеку (загрозу). У разі невиконання правопорушником суб'єктивного обов'язку уповноважені особи мають право звернутися до суду з вимогою усунути небезпеку (загрозу).







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 509. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Огоньки» в основной период В основной период смены могут проводиться три вида «огоньков»: «огонек-анализ», тематический «огонек» и «конфликтный» огонек...

Упражнение Джеффа. Это список вопросов или утверждений, отвечая на которые участник может раскрыть свой внутренний мир перед другими участниками и узнать о других участниках больше...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Менадиона натрия бисульфит (Викасол) Групповая принадлежность •Синтетический аналог витамина K, жирорастворимый, коагулянт...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия