Характеристика підстав припинення зобов'язання, що за юридичною природою є правочинами1. Правочини як підстави припинення зобов'язання можуть бути односторонніми та двосторонніми. Найбільш поширеною та бажаною підставою припинення зобов'язання є його належне виконання (ст.599 ЦК), тобто виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмету виконання, в передбачений строк, увизначеному місці та у належний спосіб, яке за юридичною природою є одностороннім правочином (див. коментар до гл.48ЦК). 2. Зарахування взаємних вимог як підстава припинення зобов'язання може здійснюватися за наявності сукупності умов, закріплених у ст.601 ЦК. По-перше, зарахуванню підлягають лишезустрічні вимоги, тобто вимоги, що випливають з двох різних зобов'язань, сторонами в яких є одні й ті ж самі особи, кожна з якихв одному зобов'язанні виступає кредитором, а у другому — боржником. По-друге, зустрічні вимоги мають бути однорідними, тобто та- ». 419 кими, предмет виконання яких є однаковим (наприклад, сплата певної суми грошей). По-третє, строк виконання зустрічних та однорідних умов має настати, або є таким, що не був встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. За наявності сукупності цих умов для зарахування достатньо заяви однієї зі сторін, згоди іншої сторони для цього не потрібно (хоча вона може й бути). Така заява може бути зроблена однією стороною іншій стороні безпосередньо, а може бути оформленою у вигляді зустрічної позовної заяви. Отже, зарахування зазвичай є одностороннім право-чином. Інколи здійснення зарахування є обов'язковим, оскільки, наприклад згідно зі ст.619 ЦК кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника (див. коментар до гл.51 ЦК). Зарахування може бути як повним, так і частковим. Повне зарахування має місце у тому випадку, коли зустрічні вимоги є рівними за обсягом. Як виключення із загального правила, ЦК у СТ.602 передбачає перелік вимог, зарахування щодо яких взагалі не допускається навіть, якщо вони відповідають сукупності розглянутих умов. Йдеться, по-перше, про такі вимоги, що мають особистий характер (про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті, про стягнення аліментів та про вимоги щодо довічного утримання (догляду). По-друге, не допускається зарахування вимог у разі спливу щодо неї позовної давності, але при поновленні судом позовної давності (див. коментар до гл.19 ЦК) право на зарахування такої вимоги виникає. По-третє, не допускається зарахування вимог, стосовно яких є застереження про це в договорі або в законі. Так, згідно зі ст.144 ЦК не допускається внесення учасником товариства з обмеженою відповідальністю свого вкладу до статутного капіталу товариства шляхом зарахування його вимог до такого товариства (див. коментар до гл.8 ЦК). Спеціальні вимоги закріплені в ст.603 ЦК стосовно умов здійснення зарахування у разі заміни кредитора. Ці вимоги слід розглядати як конкретизацію правил, вміщених у ст.518 ЦК, відповідно до яких перехід прав кредитора до іншої особи не повинен погіршувати становища боржника (див. коментар до гл.47 ЦК). Саме тому у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. Умови здійснення зарахування при цьому залежать від того, чи був боржник повідомлений про заміну кредитора, чи ні. У першому разі зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання, або цей строк не встановлений чи був визначений моментом пред'явлення вимоги. У другому разі зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором, або якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором — на момент його виконання. 3. Згідно зі ст.604 ЦК зобов'язання припиняється за домовленістю сторін незалежно від того, коли сторони досягли згоди про це — до початку виконання зобов'язання чи в процесі його виконання, різновидами домовленості сторін, як підстави припинення зобов'язання, є новація зобов'язання, переданий боржником відступного кредиторові та прощення боргу кредитором. Новація не припиняє правового зв'язку між кредитором і боржником, оскільки між цими ж особами за їх згодою відбувається заміна первісного зобов'язання, що припинилося, па нове зобов'язання. Наприклад, покупець замість сплати грошей за договором купівлі-продажу видає за згодою продавця боргову розписку. При цьому первісне зобов'язання з купівлі-продажу припиняється шляхом його заміни на зобов'язання позики. З припиненням первісного зобов'язання пов'язано правило про те, що новація припиняє і дію додаткових (акцесорних) зобов'язань щодо нього, наприклад, зобов'язань, що забезпечували його виконання. Для їх збереження стосовно нового зобов'язання в договорі про новацію має міститися спеціальна умова про це. Новація не допускається у випадках, передбачених законом. Безпосередньо в ст.604 ЦК така заборона встановлена щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та про сплату аліментів. 4. Відповідно до ст.600 ЦК зобов'язання за згодою сторін припиняється внаслідок передання боржником відступного кредиторові. Формою відступного можуть бути не тільки гроші та інше майно, про які йдеться у зазначеній статті ЦК, а й здійснення боржником на користь кредитора, наприклад, певних робіт чи надання йому певних послуг. Згода сторін на припинення зобов'язання відступним може бути передбачена сторонами заздалегідь при вчиненні ними правочину, або досягнута між ними в процесі виконаннязобов'язання у разі, коли вони дійдуть спільного висновку про те,що його виконання є недоречним. Згода сторін на припиненняправового зв'язку між кредитором і боржником таким чином знаходить своє втілення в договорі, що укладається між ними. В ньому ж вирішуються і питання про форму відступного, розмір, строки й порядок його передання (здійснення). 5. Згідно зі ст.605 ЦК зобов'язання припиняється внаслідокзвільнення кредитором боржника від його обов'язків (прощенняборгу). Хоча питання про те, чи може мати місце припинення зобов'язання за цією підставою в результаті одностороннього правочину кредитора, чи для цього потрібна і згода боржника, є дискусійним (Детальніше про зміст цієї дискусії див.: Шилохвост О.Ю.О прекращении обязательства прощением долга. Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А.Хохлова / Отв. ред. Л Л. Маковский. - М., 1998. - С. 353-372),більшість дослідників вважають, що прощення боргу може матимісце лише за згодою боржника, хоча формула закону, що міститься в ст.605 ЦК прямо і не вимагає цього. Однак необхідною умовою для припинення зобов'язання за цією підставою є не порушення цим прав третіх осіб щодо майна кредитора. Тому прощенняборгу не може мати місця, наприклад, у випадку неплатоспроможності кредитора через можливе порушення цим прав його власнихкредиторів.,,Л , . 421
|
