Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання1. Цивільно-правова відповідальність не настає у разі відсутності хоча б однієї умови, що у своїй сукупності утворюють повний або неповний склад правопорушення (крім випадків безвинної відповідальності), який виступає її фактичною підставою (див. коментар до пунктів 5.1—5.5, 6.1 цієї глави). 2. Підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.617 ЦК є випадок і непереборна сила. 3. Випадок (казус) є підставою звільнення особи за порушеннязобов'язання тому, що він має місце у разі, коли ставлення зазначеного суб'єкта до своїх дій чи бездіяльності та їх наслідків характеризується неусвідомленістю діянь та непередбаченістю результатів. Саме тому боржник за таких умов не може вважатися винуватим у порушенні зобов'язання, а за відсутності вини не можепідлягати цивільно-правовій відповідальності, якщо тільки договором або законом не передбачена безвинна відповідальність. 4. Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за данихумов подія. Вказівка на те, що непереборна сила є подією, свідчитьпро незалежність її виникнення, дії та наслідків від волі осіб (наприклад, природні явища). Але для звільнення від відповідальності запорушення зобов'язання необхідно, щоб ця подія мала неординарний, надзвичайний характер і була невідворотною, тобто такою, якуне можна було відвернути в конкретній ситуації наявними у особизасобами. Саме тому не можна розглядати як непереборну силу такі явища, як відсутність у боржника необхідних коштів, відсутністьна ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, недодержання контрагентом боржника своїх обов'язків. Непереборна силає універсальною підставою для звільнення особи як від договірної,так і позадоговірної відповідальності. Спеціальною підставою длязвільнення особи за порушення лише договірного зобов'язання єфорс-мажор. Він, як і непереборна сила, є обставиною, яка не залежить від волі і бажання сторін зобов'язання, але форс-мажорніобставини викликають неможливість виконання договірного зобов'язання через цілеспрямовані дії осіб, які перебувають за йогомежами. До таких дій належать, наприклад, воєнні дії, введення заборони на здійснення певної діяльності тощо. РОЗДІЛ II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР Глава 52л Поняття та умови договору ; 1. Поняття і свобода договору 1. Поняття "договір" вживається в кількох значеннях. Насамперед, договір належить до юридичних фактів, на основі яких виникають зобов'язання. Відповідно до ч.2 ст.ІІ і ч.2 ст.509 ЦК зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з договорів та інших правочинів, які хоч і не передбачені законом, проте й не суперечать йому. Договір є дво-чи багатостороннім правочином, тобто погодженою дією двох або більше сторін ч.4 ст.202 ЦК). Відповідно до ч.і ст.626 ЦК договором визнається домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тут термінові "домовленість" надається властиве йому значення як погодженому волевиявленню двох або більше осіб. Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двохчи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному; 2) договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, змінуабо припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм,що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис. Проте рольдоговору не обмежується тільки тим, що він впливає на динамікуцивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а йвідповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимогрозумності, добросовісності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. Вцьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінкисторін у цивільних правовідносинах. Іноді під поняттям "договір" розуміють власне цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі письмовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їхню сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям "договір" у тому чи іншому контексті..-•-' 2. У ст.627 ЦК суть свободи договору розкривається насампередчерез співвідношення актів цивільного законодавства і договору(ст.6 ЦК): сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства,а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегульовувати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень, або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту абосуті відносин між сторонами. У ст.627 наголошується на свободі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Проте зміст договірної свободи сторін є значно ширшим. Окрім можливості вибору контрагента і визначення змісту договору, свобода договору включає також: 1) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; 2) свободу вибору сторонами форми договору; 3) право сторін укладати як договори, передбачені законом (по-іменовані договори), так і договори, які законом не передбачені,але йому не суперечать (непоіменовані); 4) право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати чинність укладеного ними договору; 5) право сторін визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; 6) можливість установлювати форми (заходи) відповідальностіза порушення договірних зобов'язань тощо. 3. Свобода договору полягає передусім у вільному вияві волісторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасниківдоговору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Ця ознака договірної свободи має особливо проявлятися в умовах ринкової економіки і відповідати ідеї вільних ринкових відносин. Звичайно, і в нинішніх умовах обов'язок певних суб'єктів укласти договір може випливати з актів державних органів, зокрема з державного замовлення або із добровільно прийнятого стороною зобов'язання, наприклад з попереднього договору. Свобода договору проявляється також у можливості особи вільно обирати собі партнера у майбутньому договірному зв'язку. На відміну від часів планово-адміністративної системи, коли жорстке планування матеріально-технічного постачання, поставок товарів, перевезення вантажів, будівельних робіт, кредитів, дефіцит багатьох матеріальних і грошових ресурсів зумовлювали прив'язку споживача до конкретних послугонадавачів через Індивідуалізовані планові акти, в сучасних умовах розширюється свобода вибору контрагента у тих господарських зв'язках, де раніше такий вибір обмежувався законом (укладення клієнтами договорів на розрахунково-касове обслуговування з кількома банками, вільний вибір постачальника (продавця) на оптовому ринку електроенергії тощо). Водночас у законі можуть передбачатися й певні обмеження щодо участі в договорі окремих осіб. Так, учасники повного товариства не мають права від свого імені та у своїх інтересах укладати угоди, мета яких збігається з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності (ст.70 Закону про господарські товариства). 4. Проявом договірної свободи є право сторін обирати за своєюзгодою форму договору, якщо тільки законом для окремих видівдоговорів не встановлена певна форма (проста, письмова або нотаріальна). Отже, сторони можуть обирати найпростішу (наприклад,усну) форму договору навіть у тих випадках, коли закон передбачає для цього договору просту письмову форму, але без наслідківнедійсності договору при недодержанні письмової форми. Правда,у разі заперечення однією із сторін самого факту вчинення договору (правочину) або оспорювання окремих його частин сторони немають права посилатися на свідчення свідків. Як наявність самогоправочину, так і його зміст можуть доводитися письмовими доказами або за допомогою засобів аудіо- та відеозапису. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена ЦК, має наслідком його недійсність лише у випадках, що прямо зазначені у законі (наприклад, при заставі — ст.577 ЦК). Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови (пункти), як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові в силу чинного законодавства. 5. Виявом свободи договору є право осіб укладати як договори,що передбачені законом, так і договори, які хоч законом не передбачені, але йому не суперечать (ч.і ст.6, п.1 ч.2 ст.11 ЦК). Потребами практики зумовлена поява у нашому цивільному обороті нових видів договорів, які раніше законодавство не регламентувало(аудит, факторинг, консигнація, лізинг, франчайзинг тощо). Проте, закон не може містити вичерпного переліку всіх можливих договорів як актів вільного вияву волі та ініціативи суб'єктів. Важливо, щоб обраний сторонами договір не суперечив закону. Це стосується І права сторін укладати змішані договори, в яких містятьсяелементи різних договорів. 6. Елементом свободи договору є право сторін за своєю згодоюзмінювати, розривати або продовжувати на новий строк дію договору. Це право є логічним продовженням свободи сторін на вступу договірні відносини та визначення змісту договору. Підстави,форма та порядок зміни та розірвання договору визначені уст.ст.651-654 ЦК. 7. Свобода договору проявляється і при виборі сторонами способів забезпечення договірних зобов'язань (неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання тощо), причому в договоріможуть бути предбачені інші, крім зазначених у законі, способи забезпечення зобов'язань (ст.546 ЦК). Існують певні межі для вільного розсуду сторін і при покладенні відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Зокрема, на власний розсуд сторінпередано вирішення питання щодо вибору і застосування формвідповідальності та їх співвідношення при порушенні договору(відшкодування збитків, неустойка, завдаток). Зростання ролі дого- вору в регулюванні приватно-правових відносин зумовлює можливість для сторін на свій розсуд формулювати умови договору про неустойку, якщо вона не передбачена законом, визначати її розмір, порядок обчислення, умови застосування тощо. 8. Свобода договору не є безмежною, вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін мають грунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.
|
