Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

1. Нормальна робота будь-якого виробничого підприємства чи господарського товариства значною мірою залежить від безперебійного постачання їх електричною чи тепловою енергією, газом, водою або іншими ресурсами. Електроенергія використовується також для освітлення приміщень державних і громадських організацій, вулиць і житлових будинків, а теплова енергія, газ і вода — для задоволення як виробничих, так і побутових потреб юридичних і фізичних осіб.

Користування електричною і тепловою енергією допускається лише на основі договору, шо укладається між енергопостачальною організацією та споживачем. Подача газу також здійснюється у договірному порядку. Незважаючи на певні технічні та правові відмінності у постачанні електричної енергії, з одного боку, і теплової енергії та газу — з другого, названі договори мають багато спільних рис, які дозволяють об'єднати їх в один вид договору ку-півлі-продажу.

Визначення цього договору дається у ч.і ст.714 ЦК. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати Другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується

'«• 483

оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Визначення договору енергопостачання дається також в ч.і ст.275 ГК. Сторонами договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами є енергопостачальне підприємство (енергопос-тачальник) і споживач (абонент). Зокрема, електропостачальною організацією є суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію Національної комісії з питань регулювання електроенер- гетики України на здійснення діяльності з постачання електричної! енергії за регульованим або нерегульованим тарифами. У системі! електропостачання беруть участь і електропередавальні організації,! які отримали ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами, що перебувають у їхній власності або повному господарському віданні. Енергопостачальними підприємствами в договорах на постачання теплової енергії (пари, гарячої або перегрітої води) виступають організації енергетики, володільці відомчих котелень то-' що, на постачання газу — оптові постачальники, газозбутові організації тощо. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживача, який має технічні засоби для одержання енергії (ч.4 ст.275 ГК).

Споживачами енергетичних або інших ресурсів за цими договорами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (громадяни). Договори на постачання енергоресурсів, в яких сторонами виступають суб'єкти підприємництва, є підприємницькими договорами.

Предметом цього договору є електрична енергія у вигляді електричного струму або теплова енергія у вигляді пари або гарячої (перегрітої) води, які є товарною продукцією, призначеною для купів-лі-продажу. За договором на постачання газу споживачам подається природний або штучний горючий газ.

Якщо електроенергія подається в акумуляторах, а газ — у балонах, то вони є предметом договору купівлі-продажу або поставки. Особливістю ж договорів енергопостачання є те, що енергія, газ або інші ресурси передаються споживачеві через мережу, приєднану до постачальної організації, внаслідок чого забезпечується безперебійне постачання ними споживачів. Електрична чи теплова енергія — це сукупність енергетичних і трубопровідних установок для передачі та розподілу електроенергії, гарячої води та пари.

На жаль, зазначена особливість договору постачання енергоресурсами через приєднану мережу не відображена у визначенні цього договору, яке дається в ч.і ст.275 ГК. Крім того, за моделлю цього договору будуються відносини не тільки з постачання енергоносіїв, а й забезпечення споживачів нафтопродуктами, водою та іншими ресурсами через систему трубопроводів, до яких приєднані споживачі.

Ще одна особливість договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу полягає в тому, що, крім обов'язку щодо оплати прийнятих (використаних) ресурсів, на споживача покладаються обов'язки дотримуватись передбаченого договором режиму використання енергії та інших ресурсів і забезпе-

чувати безпеку експлуатації енергетичних мереж, а також приладів та обладнання, які перебувають у його віданні.

Нерідко відносини з постачання енергетичними та іншими ресурсами будуються так, що мережа споживача (субспоживача) приєднана не до мережі єн ер го постачальної організації, а до мережі іншого (основного) споживача. Так, споживачі, які передають електроенергію субспоживачам або відпускають її зі своїх електростанцій (блок-станцій), укладають з електропостачальною організацією договір на загальну (сумарну) кількість електроенергії з урахуванням споживання енергії населенням. Відносини споживачів, які передають електроенергію субспоживачам, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договорами на користування електроенергією, що укладаються між ними. Якщо основний споживач отримав ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електроенергії, то взаємовідносини споживача і субспо-живачів регулюються умовами цієї ліцензії, договорами на передачу електричної енергії та договорами між субспоживачами і основним споживачем на постачання електроенергії.

Основними нормативними актами, що регулюють нині відносини з енерго- та газопостачання, є закони: про енергозбереження, про електроенергетику, про трубопровідний транспорт, про природні монополії; Правила користування електричною енергією, Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, Умови діяльності постачальників природного газу та інші акти.

У ЦК договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу присвячена одна стаття — ст.714, а в ГК три — ст.ст.275—277. Відповідно до чч.2, 3 ст.714 ЦК до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-про-даж, положення про договір поставки, якщо Інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів на постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Міна

1. У регулюванні відносин з оплатної реалізації майна певне місце посідають договори міни. У товарообмінних операціях, особливо в зовнішньоекономічній сфері, часто вживається поняття "бартер" як система обміну, за якою товари обмінюються на безгрошовій основі. Використання бартерних угод (операцій) у господарському обороті дає змогу певною мірою стримувати інфляційні процеси в економіці, які прогресують у міру того, як товари та послуги на ринку проходять по кілька стадій виробництва, розподілу і перерозподілу на шляху до безпосереднього споживача. Товарообмінні операції створюють можливість для товаровиробника заощаджувати на валютних, податкових і банківських платежах та інших господарських витратах. З другого боку, бартерні операції з товарами зменшують надходження коштів, що негативно позначається на виконанні економічних і соціальних програм.

 

 

Поняття договору міни в ЦК 1963 p. випливало зі змісту ст.ст.241, 242: за договором міни між сторонами здійснюється обмін одного майна на інше. Кожен з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він передає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Тому до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

У ЦК 2003 p. також містяться дві статті про міну (ст.ст.715, 716), але в них повніше розкривається сутність цього договору та його співвідношення з іншими договорами. Відповідно до чч.І, 3 ст.715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на Інший товар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена оплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Отже, схожість договорів міни і купівлі-продажу полягає в тому, що кожна із сторін передає іншій стороні майно (річ) у власність. Водночас відмінність договору міни від купівлі-продажу полягає в тому, що у договорі міни кожен із контрагентів виступає одночасно і як продавець, і як покупець, проте еквівалентом за передане майно є не грошова сума, а інше майно. Не змінює сутності договору міни й можливість оплати однією із сторін іншій і певної різниці у грошовому виразі при нерівноцінності обмінюваного майна. Ця різниця може також компенсуватися виконанням робіт чи наданням послуг.

У ЦК 1963 p. поняттям "міна" охоплювались договори, за якими майно (речі) в натурі обмінювалось на інше майно (річ). Поняття ж "бартер", яке вживається у зовнішньоекономічних операціях, за своїм змістом є ширшим за поняття "міна". Відповідно до ст.1 Закону про зовнішньоекономічну діяльність та ст.ст.1—З Закону про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності поняттям "товар" при бартері охоплюється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Це знайшло своє відображення І в ЦК (ч.5 ст.715): договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи чи послуги. Тому в разі коли предметом договору міни (бартеру) є не тільки передання майна (речей) у натурі, а й виконання робіт, надання послуг, передання виключних прав Інтелектуальної власності тощо, такий договір набуває рис змішаного договору. Тому до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст.716 ЦК).

Ще одна особливість договору міни відзначена в ч.4 ст.715 ЦК: якщо предметом обміну є товари (речі), то право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке положення щодо моменту переходу права власності на обмінювані товари, які одночасно передаються сторонами одна одній (наприклад, "з рук в руки"),

відповідає загальному правилу, закріпленому у ст.334 ЦК, про те, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. На ті випадки, коли виконання сторонами обов'язків щодо передання обмінюваних товарів здійснюється у різний час (момент), наприклад при зустрічних відправках товарів або при обміні нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, й передбачений відступ від загального правила про одночасне виникнення у сторін права власності на обмінювані товари.

ГК у ст.293, присвяченій договору міни (бартеру) у сфері господарювання, встановлює певні обмеження щодо міни у цій сфері. Відповідно до ч.4 ст.293 ГК не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі, якщо друга сторона договору міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Г,'1-

Глава 55 Дарування

1. Поняття договору дарування

1. Договір дарування опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до другої (обдаровуваного). На відміну від положень ЦК 1963 p. в новому ЦК цейдоговір може бути як реальним, так і консенсуальним. Тому договір може бути укладений з моменту передачі майна обдарованому(реальний договір) або з моменту досягнення згоди з усіх Істотнихумов договору в передбаченій законом формі. Це випливає з дефініції ст.717 ЦК, в якій передбачено, що дарувальник передає абозобов'язується передати в майбутньому безоплатно майно у власність.

2. Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер. Тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Тому, якщов договорі установлено обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника дії майнового або немайнового характеру, тотаку угоду не можна тлумачити як дарування. Водночас у договорідарування може бути обумовлений обов'язок обдаровуваного вчинити певні суспільно корисні дії або дію майнового характеру накористь третьої особи (наприклад, публічний показ подарованоїкартини, надання права довічного користування частиною будинку, який є дарунком тощо).

3. Предметом договору дарування можуть бути речі, гроші, цінні папери. При цьому дарунком можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі. Особливості мають місце лише в оформленні даруваннярухомих І нерухомих речей.

Грошові кошти у валюті України або іноземній валюті також можуть бути дарунком. Іноземною валютою визначаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно до Закону про цінні папери цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або

відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість пе-редання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати, заставні, іпотечні цінні папери.

Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, на який спрямована діяльність суб'єктів. У ЦК значно розширено коло речових прав у розділі II. Всі вони можуть бути об'єктом дарування.

2. Форма договору дарування

1. Форма правочину — це спосіб вираження волі учасників угоди. Одним із таких способів є правочин в усній формі. При такійформі письмовий документ не складається. Характерною особливістю усного правочину є співпадіння двох стадій — укладення івиконання. Усна форма характерна для реального договору дарування. В усній формі укладаються договори дарування речей особистого користування та побутового призначення. Критерієм віднесення предметів до зазначеної категорії є мета їх використання(особисте або побутове) і відносно невелика цінність.

2. Особливий порядок передбачений щодо дарування нерухомихречей. Такі правочини за участі фізичних осіб укладаються в письмовій формі і посвідчуються нотаріально. В даному випадку щододоговорів дарування діють загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно. Правочини з приводу набуття власності на таке майно завждиздійснюються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням. Відповідно до чинного законодавства нотаріального посвідчення вимагають договори дарування за участі фізичної особи.

3. Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмету договору дарування майнових правзумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічнаситуація виникає у разі, коли укладення договору не збігається змоментом передачі дарунку. В даному випадку має місце консен-суальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставоювизнання її недійсною.

 

4. Закон окремо встановлює вимоги щодо дарування рухомихРечей, які мають особливу цінність. Такі договори повинні укладатися в письмовій формі. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися також усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними.

5. Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена дляДарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує 50-крат-

ний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На сьогодні неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 грн. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням. Поняття валютних цінностей міститься в Декреті про систему валютного регулювання.