Контрактація сільськогосподарської продукції

1. Формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції, забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств — необхідною сировиною значною мірою залежать від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у її виробників. Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільгосппродукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові будинки, заготівельні, переробні та посередницькі організації, індивідуальних підприємців, на ринках тощо.

У міру налагодження діяльності спеціалізованих аграрних бірж закупівлі сільгосппродукції все частіше здійснюються шляхом торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукцією ще не досягла належного рівня, заготівельні та інші організації закуповують цю продукцію безпосередньо у її виробників, переважно за договорами контрактації.

Визначення договору контрактації сільгосппродукції, які даються у ч.і ст.713 ЦК і ч.2 ст.272 ГК, де в чому подібні, але й відрізняються одне від одного. Відповідно до ч.і ст.713 ЦК за договором

контрактації сільськогосподарської продукції виробник цієї продукції зобов'язується виробити визначену договором сільгосппродукцію та передати ЇЇ у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. За визначенням договору контрактації, яке наведене в ч.2 ст.272 ГК, за цим договором виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти та оплатити її.

Отже, якщо в першому визначенні (за ЦК) підкреслюється, що сільгосппродукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, то в другому визначенні (за ГК) наголошується на обов'язку контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації. Проте не слід обмежувати коло осіб-контрактантів лише заготівельними або переробними підприємствами та організаціями (юридичними особами), як це випливає із визначення договору контрактації за ч.2 ст.272 ГК, бо заготівлею сільгосппродукції можуть займатися і фізичні особи — підприємці.

До головних ознак договору контрактації слід віднести такі:

1) сторонами цього договору є, з одного боку, виробник сільгосппродукції, з другого — контрактант. Сільськогосподарськимитоваровиробниками є підприємства та організації (юридичні особи)або індивідуальні підприємці, які безпосередньо займаються виробництвом (вирощуванням) сільськогосподарської продукції та її реалізацією. До них належать колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, селекційні та дослідні станції, фізичні осо-би-підприємці тощо. Контрактантами в цих договорах можуть бути заготівельні, закупівельні чи переробні підприємства, фізичніособи — суб'єкти підприємницької діяльності тощо. Замовниками(контрактантами) сільгосппродукції за державними контрактамивиступають міністерства, відомства, установи та організації, яким зцією метою виділені кошти з державного бюджету. Оскільки сторонами в цьому договорі виступають суб'єкти підприємництва, асільгосппродукція призначається для промислової переробки чипродажу, договір контрактації можна віднести до числа підприємницьких (господарських) договорів;

2) предметом договору контрактації є продукція рослинництваабо тваринництва у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте, укладаючи договір, сторони можуть обумовитив ньому, шо як виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді виробник частину продукції передаватиме у переробленому стані. Отже, на момент укладення договору сільгосппродукції (зерно, овочі, худоба, птиця тощо), як правило, ще в натурі немає, вона в міру дозрівання культур або вирощування тварин буде у певні строки або за графіком передаватись

контрактантові чи іншому одержувачеві згодом після укладення договору в погоджених кількості, асортименті, якості та з дотриманням інших умов договору;

3) ще одна особливість договору контрактації, яка обумовлена специфікою сільськогосподарського виробництва та його залежністю значною мірою від погодних умов, полягає в тому, що в ньому можуть передбачатись обов'язки контрактанта сприяти виробникові в організації виробництва зазначеної продукції, транспортуванні її на приймальні пункти і підприємства, забезпеченні тарою або пакувальними матеріалами, насінням, засобами захисту

рослин тощо.

Отже, за юридичною природою і змістом договір контрактації близький до договорів купівлі-продажу і поставки. Ось чому в ч.2 ст.713 ЦК зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Доводиться лише пожалкувати, що положення про контрактацію, які містились у гл.54 ЦК (крім ст.713) і відображали сучасні умови закупок сільгосппродукції, в остаточному варіанті Кодексу не знайшли відображення.

Відповідно до ч.З ст.713 ЦК законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Такі особливості договору певною мірою відображені у CT.CT.272—274 ГК, а також можуть бути встановлені у Положенні про контрактацію сільськогосподарської продукції та інших актах цивільного законодавства.