Поняття договору управління майном, його істотні умови та форма

1. Договір управління майном є новим для українського законодавства. Його визначення дається в ст.1029 ЦК, якою передбачаються наступні характерні риси цього договору:

а) за цим договором здійснюється управління майном власника.Тому, по-перше, його дія не поширюється на управління самимвласником — юридичною особою. По-друге, не можна укладати договір на управління майном невласника (наприклад з особою, якіймайно належить на підставі договору, — орендарем тощо). Протепри управлінні договір не завжди укладається з самим власником(наприклад, коли ним є малолітня особа, або особа, яка померла);

б) управління має здійснюватися в інтересах власника або названої ним особи — вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі;

в) мотиви укладення договору можуть бути різними І стосуватись бажання примножити свій капітал діями професійного управлінця; підтримати іншу особу — вигодонабувача; здійснюватинеобхідні дії до появи певних підстав для інших правовідносин(при безвісній відсутності або при спадкуванні) та ін.;

г) цим договором опосередковується реалізація правомочнос-тей власника, визначених ст.317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Обсяг цих повноважень(особливо, що стосується розпорядження майном) визначаєтьсявласником або іншою особою, яка є установником управління задоговором;

ґ) за загальним правилом, незважаючи на реалізацію управителем повноважень власника, їх передача управителю не відбувається, а управитель не стає внаслідок укладення договору власником. На підставі цього договору виникають зобов'язальні правовідносини між управителем і установникам управління. Виняток становить передача майна в довірчу власні;ть;

д) управитель, реалІзуючи надані йому повноваження, діє увідносинах з третіми особами від власногг Імені, без довіреності;

є) з урахуванням значного обсягу повноважень, які здійснює управитель, і дії його від власного імені, ЦК встановлюються вимоги щодо відмежування особи управителя від особи власника і власного майна управителя від майна, яким він управляє за договором. Перша вимога стосується обов'язку управителя позначати

на договорах, які він укладає на виконання управління, що він хоч і є стороною договору, але діє як управитель, а не власник. Друга вимога проявляється у веденні окремого обліку й облікування переданого в управління майна для його відокремлення від майна управителя, яке є власністю останнього (чч.2, 3 ст.1030 ЦК). Ана-' логічних вимог ЦК не висуває щодо дій довірчого власника;

є) ЦК не називає договір управління майном довірчим і навряд чи можна стверджувати, що відносини, які виникають при цьому, є особисто-довірчими (фідуціарними), хоча за цим договором управитель і наділяється значним обсягом повноважень, якого не має жоден боржник у зобов'язаннях. Останнє, безсумнівно, зумовлює підвищений ступінь довіри, яка притаманна сторонам договору, однак не виходить за межі фактичної довіри та взагалі довіри, що має місце при вчиненні будь-якого договору. Передбачення як підстава припинення договору обставин, внаслідок яких управління не буде здійснюватись особисто управителем (пункти 5, 6 ч.і ст.1044 ЦК), не свідчить про наявність особистої довіри між сторонами, оскільки такі ж самі підстави властиві виконанню та припиненню будь-якого зобов'язання (ст.ст.528, 607 ЦК);

ж) договір управління майном слід віднести до договорів пронадання послуг, оскільки управитель своїми діями надає послуги ізздійснення прав власника стосовно переданого йому майна. Такийвисновок випливає з характеристики об'єкта цього договору та його змісту. Цей договір схожий з договором про передачу майна,особливо, в користування, наприклад оренду. Проте користуваннямайном орендарем відрізняється від користування майном управителем, який здійснює його не для задоволення власних потреб, а вінтересах установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає в отриманні оплати від виконання своїх функційабо в іншому (якщо це обумовлено, наприклад, стосунками з особою, майном якої він управляє, — підопічним або родичами померлого тощо);

з) цей договір є двостороннім, оскільки права та обов'язки мають обидві його сторони, хоча з його визначення прямо це не випливає. Проте управитель майна також має певні права: на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Тому цим правам відповідає відповіднийобов'язок установника управління, що й робить договір між зазначеними особами двостороннім;

і) визначення договору управління майном свідчить, що він розуміється як реальний договір, оскільки зазначається, що установник управління не зобов'язується передати управителю майно, а передає його. Тому для виникнення зобов'язання управління майном необхідно не тільки укладення договору із додержанням вимог Щодо його форми (а в необхідних випадках і державної реєстрації), ^а й факт передачі майна;

ї про оплатність договору управління майном також свідчить визначення цього договору, за яким управитель майна зобов'язується за плату здійснювати свої зобов'язання. Домовленість ^ПРО розмір та форму плати за управління майном визначається ^ст.І035 ЦК як істотна умова цього договору. Проте не можна ви-

ключати можливість укладення договору управління майном як безоплатного, якщо сторони домовляться про це. Це може статися, І коли управитель керується Іншими причинами, ніж отримання доходу від виконання дій за цим договором, наприклад, якщо він відчуває моральні зобов'язання щодо підопічного або особи, яка безвісно відсутня;

й) договір управління майном діє відносно тривалий строк і не укладається на виконання разових дій; цей строк може зумовлюватися \ й причинами його укладення (наприклад, до прийняття спадщини).

2. Наведені вище риси договору управління майном дозволя- ють його відмежувати від схожих договорів: комісії (ст. 1011 ЦК),доручення (ст.1000 ЦК) та агентського договору, врегульованого вгл.31 ГК). Так, якщо за договорами комісії та доручення зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочи-ни, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-якіфактичні дії (ч.2 ст.1038 ЦК).

Повірений за договорами доручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управитель — від власного імені. Крім того, на відміну від вказаних договорів договір управління майном не можна вважати посередницьким.

3. Для укладення договору управління майном необхідне досягнення згоди з двох умов, які визначаються ст.1035 ЦК як істотні —це перелік майна, що передається в управління, та форма і розмірплати за управління. Плата може буди у вигляді одноразової суми;визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління, визначених процентіввід таких доходів тощо.

Інші умови договору містяться в ньому за бажанням сторін. До таких належить навіть строк управління майном, який слід встановити в договорі. Однак оскільки умова про строк не є істотною, не-передбачення її в договорі не робить останній неукладеним, а запроваджує дію ч.і ст. 1036 ЦК про 5-річний строк договору в такому разі.

4. Статтею 1031 ЦК передбачається письмова форма договорууправління майном. У випадку, коли предметом договору є нерухомість, він підлягає нотаріальному посвідченню та державнійреєстрації. При порушенні вимог про нотаріальне посвідчення договору настають наслідки, передбачені ст.220 ЦК, тобто цей договір є нікчемним. За відсутності державної реєстрації договір управління майном вважається неукладеним (ст.210 ЦК).

Отже неукладеність договору управління майном пов'язується з не передбаченням двох умов, позначених як істотні, та недодержанням вимог про його державну реєстрацію.