Пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців

1. При відкритті спадщини спадкоємці, якщо їм було відомо про борги спадкодавця, зобов'язані повідомити кредитора про смерть боржника. Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6-місячний строк від дня, коли йому стало відомо або могло стати відомо про відкриття спадщини, з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, який був за спадкодавцем.

Борги спадкодавця — це майнові зобов'язання, які взяв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але не виконав тому, що смерть позбавила його можливості це зробити. Обов'язок доводити борги померлого покладається на кредитора, що звернувся до спадкоємців з відповідними претензіями. Він зобов'язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.

Кредитор вправі протягом 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, звернутися зі своїми вимогами за боргами спадкодавця до його спадкоємців незалежно від настання строків вимоги. Якщо строк виконання зобов'язань ще не настав, це не впливає на можливість подання вимог про повернення боргу, оскільки кредитор ризикує тим, що його право на повернення боргу може бути не задоволено після прийняття спадщини (наприклад, через розподіл спадщини між багатьма спадкоємцями, внаслідок чого кожен із них виявиться неспроможним повернути борг).

2. Якщо кредитор не був сповіщений спадкоємцями про смерть боржника і не мав можливості дізнатися про це з інших джерел, він може звернутися з вимогами до спадкоємців протягом року від настання строку права вимоги.

Якщо ж кредитору було відомо про смерть спадкодавця-боржни-ка, але він не звернувся до спадкоємців і не пред'явив вимоги про

повернення боргу в 6-місячний строк або якщо не міг знати про відкриття спадщини та не пред'явив своїх вимог протягом року, він позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК).

Якщо у ст.1281 йдеться про право кредитора спадкодавця на задоволення вимог про повернення боргу спадкоємцями останнього та про порядок подання відповідних вимог, то ст.1282 ЦК встановлює обов'язок спадкоємців виконати ці вимоги кредитора спадкодавця. Таким чином, вказані норми ніби доповнюють одна одну, максимально забезпечуючи інтереси кредитора спадкодавця.

При цьому ЦК (ст. 1218) виходить з того, що коли вже спадкоємці прийняли спадщину, то вони набувають не тільки права з управління, користування та розпорядження спадковим майном спадкодавця, а і зобов'язання щодо цього майна.

3. Спадкоємці, що прийняли спадщину (незалежно, за законом чи за заповітом), при зверненні до них кредитора спадкодавця зобов'язані задовольнити його вимоги, якщо вони обгрунтовані та доведені. Доказом правдивості вимог кредитора можуть бути розписка спадкодавця, договір позики, кредитний договір тощо. Вказані вимоги задовольняються спадкоємцями повністю, але лише в розмірі вартості майна, одержаного у спадщину.

Вимоги кредитора мають перевагу перед іншими вимогами (наприклад, перед заповідальним відказом, який надається відказо-одержувачу лише після сплати спадкоємцями боргів спадкодавця).

Вимоги кредитора спадкоємці мають задовольнити шляхом одноразового платежу. Проте за домовленістю між кредитором та спадкоємцями боржника може бути встановлений інший порядок виплати боргу. Якщо такої домовленості між кредитором та спадкоємцями боржника не досягнуто, кредитор вправі звернутися до суду з позовом про виплату боргу. Суд за позовом кредитора накладає стягнення боргу з майна, яке спадкоємці боржника отримали в натурі.

У разі якщо майно боржника було визнано відумерлим та перейшло у власність територіальної громади, кредитор звертається до органів місцевого самоврядування з вимогою виплати боргу спадкодавця. У даному випадку боржнику виплачується сума боргу, але лише у розмірі успадкованого майна.

9. Охорона спадкового майна

1. Охорона спадкового майна здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини в інтересах спадкоємців, відказоодер-жувачів та кредиторів спадкодавця, які заявляють свої права на майно. Охорона майна здійснюється на підставі заяви спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів. У випадках, коли до кола спадкоємців входять малолітні, неповнолітні або недієздатні особи, охорона спадкового майна здійснюється на підставі письмового звернення органів опіки та піклування.

Нотаріус вимагає від особи, що звернулась до нього з такою заявою, свідоцтво про смерть спадкодавця та довідку про місце, де мешкав останній, що має значення для встановлення місця відкриття спадщини. Після цього нотаріус, а у тих населених пунктах, де

його немає, — відповідні службові, посадові особи органів місцевого самоврядування виїжджають на місце знаходження майна і проводять опис останнього у присутності заінтересованих осіб та двох свідків. Опис може провадитися також за місцем знаходження майна, яке може не збігатися з місцем відкриття спадщини. У такому разі нотаріус направляє лист нотаріусу за місцем знаходження майна з проханням провести опис майна. В описі спадкового майна нотаріус вказує усе майно, яке знаходиться за місцем відкриття спадщини, дає докладну характеристику предметів та зазначає ступінь їхньої зношеності, а також вказує його вартість. Якщо спадкоємці не згодні з оцінкою нотаріуса, вони мають право (за власний рахунок) запросити експерта для оцінки майна.

2. Опис майна має проводитися у максимально стислі строки. Охорона майна триває протягом 6 місяців до закінчення строку для прийняття спадщини.

Охорона спадкового майна, що визнається відумерлим, триває протягом року до того моменту, як суд визнає таке майно відумерлим.

Спадкове майно протягом вказаних строків не можна переміщати, продавати або відчужувати іншим способом. Забороняються також будь-які дії, що можуть значно погіршити стан та зменшити ціну спадкового майна.

Видатки, пов'язані з описом та охороною спадкового майна, покладаються на спадкоємців, що закликаються до спадщини відповідно до їхньої частки в останній. Незалежно від перебування під охороною описане майно належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).

3. Якщо спадкодавець призначив виконавця заповіту, останній може звернутися до нотаріуса або до відповідних органів місцевого самоврядування із заявою щодо вжиття заходів з охорони спадкового майна. При проведенні опису такого майна нотаріус має право призначити виконавця заповіту, за його згодою, охоронцем спадкового майна або призначити іншу особу (за згодою виконавця заповіту та спадкоємця).

Якщо відкривається спадщина за заповітом та за законом і спадкоємці за законом не бажають, щоб виконавець заповіту був призначений охоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована ними, то мають право вимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується за законом, іншої особи (ст. 1284 ЦК). У цьому випадку нотаріус, який проводить опис спадкового майна, вказує в опису, що спадкове майно буде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен із них буде охороняти.

Ю. Управління спадщиною

1. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а у населених пунктах, де немає останнього, — відповідний орган місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути 862

ось із родичів спадкодавця, працівник підприємства, що належало ^Хпадкодавцю, працівник органів місцевого самоврядування тощо.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на її збереження, до появи спадкоємців або до прийняття спадщини (ст.1285 ЦК). Тому в договорі який укладають нотаріус та особа, котра повинна управляти спад^щиною.' ^мають бути вказані умови щодо охорони майна, дата договору, місце укладання договору, місце знаходження спадкового майна, що охороняється, розмір винагороди, яку отримує особа, що управляє спадщиною, а також дії, які управляючий зобов'язаний виконувати для збереження спадщини. Крім того, нотаріус направляє листи органам та підприємствам, яких це стосується, про те, що певна особа має право управляти спадщиною і до її прийняття буде вчиняти усі дії, необхідні для збереження спадщини.

2. Особа, яка управляє спадщиною, не може використовувати спадкове майно для отримання прибутку на свою користь. По закінченні строку управління спадщиною особа, котра управляє спадковим майном, має подати спадкоємцям звіт про результати управління майном.

Особа, що управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх обов'язків. Ця сума обумовлюється у договорі між нотаріусом та особою, яка управляє спадщиною. Вона виплачується спадкоємцями пропорційно до частки успадкованого кожним із них майна. Якщо спадкоємці відмовляються сплатити гроші за управління спадщиною, то управляючий може звернутися до суду. Якщо особа, яка управляла спадщиною, заподіяла шкоду або використовувала спадщину у своїх цілях, спадкоємці можуть звернутися до суду з позовом про відшкодування понесених збитків та моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).

I:f

Глава 88 Виконання заповіту

1. Призначення виконавця заповіту

1. Заповідач має право призначити виконавця заповіту — особу, яка стежитиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, і виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спадкодавця. Метою призначення виконавця заповіту є захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може не дізнатися своєчасно про відкриття спадщини (наприклад, перебуваючи у відрядженні, проживаючи в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії щодо охорони спадщини, управляє нею, вживає інших заходів для охорони інтересів спадкоємця.

Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст.ст.31, 32 ЦК) або юридична особа. Правоздатність останньої виникає з моменту її створення та реєстрації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і припиняється з моменту її ліквідації або реорганізації та виключення із зазначеного Реєстру (ст.91 ЦК).

Якщо заповідач призначив спадкоємцями кількох осіб, виконання заповідального розпорядження може бути покладене на будь-яку з цих осіб на вибір спадкодавця.

Виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Це може мати місце у випадку, коли заповіт складено на користь лише однієї особи. Тоді виконавцем призначається інша особа, яка може бути спадкоємцем за законом, а може бути взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем цього спадкодавця.

2. ЦК передбачає два випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами: по-перше, за ініціативою спадкоємців (ст.1287 ЦК); по-друге, за ініціативою нотаріуса (ст.1288 ЦК).

У свою чергу спадкоємці можуть визначити виконавця заповіту у двох випадках:

1) вони мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача через тяжку хворобу, втрату дієздатності. При цьому в суді вони мають довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем;

2) вони мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від його виконання.

Виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадкоємців. Але якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного з них може бути призначений судом.

З ініціативи нотаріуса виконавець заповіту може бути призначений, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

З тексту ст.1288 ЦК випливає, що у даному випадку необхідна наявність таких умов: а) призначення виконавця заповіту потребують інтереси спадкоємців; б) заповідач не призначив виконавця заповіту або він відмовився від виконання заповіту, або виконавець заповіту був усунений від його виконання.

При цьому нотаріус призначає виконавця заповіту за місцем відкриття спадщини. Призначаючи виконавця заповіту, нотаріус повинен керуватися положеннями ст.1286 ЦК щодо того, що виконавець має бути повністю дієздатною фізичною особою чи юридичною особою, зареєстрованою належним чином, тощо.

3. Особа призначається виконавцем заповіту з її згоди. Остання витребовується нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що додається до заповіту або ж зазначається на самому заповіті чи в окремому документі. Хоча у ст.1289 ЦК не міститься вказівки на випадки, коли згода додається до заповіту як окремий документ, однак для деяких ситуацій та чи інша форма згоди виконавця випливає із сенсу інших норм ЦК. Наприклад згідно зі ст.1249 ЦК зміст секретного заповіту має бути невідомим навіть нотаріусу. Отже, у випадках складення секретного заповіту згода виконавця не може бути виражена у самому заповіті, але можливе подання її у вигляді спеціального документа.

Згода бути виконавцем заповіту від особи, яку призначає виконавцем заповідач, може бути отримана у момент призначення, тобто за життя спадкодавця. Проте якщо йдеться про секретний заповіт або виконавець заповіту призначається після смерті заповіда-ча-спадкодавця, то згода бути виконавцем заповіту може бути отримана після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця. У кожному разі така "наступна" згода має бути подана до нотаріуса за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

2. Повноваження виконавця заповіту

1. Повноваження виконавця заповіту в ст.1290 ЦК визначаються як сукупність обов'язків цієї особи, що є дещо незвичним (адже повноваження у приватноправовому сенсі — це право однієїособи діяти від імені, в інтересах і за рахунок іншої особи —ст.ст.237, 240, 241, ч.З ст.1290 ЦК), але загалом припустимим.

При цьому на виконавця заповіту покладаються обов'язки двох видів:

1) спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців;

2) спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб.

2. Зокрема, виконуючи обов'язки першого виду, виконавець заповіту відповідно до обсягу наданих йому повноважень (покладених на нього обов'язків) повинен:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна. Такі дії можуть полягати у встановленні місцезнаходження всього майна, вжитті заходів для охорони спадщини, а саме: в описуванні та передачі майна на

.!&,„

 

зберігання певним особам або спадкоємцям до появи всіх спадкоємців з метою запобігання можливого псування, загибелі чи розкрадання майна. При цьому виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони всієї спадщини, а не лише того майна, яке зазначене у заповіті-2) вжити заходів до повідомлення спадкоємців, відказоодержу-вачів, кредиторів про відкриття спадщини. З цією метою він розшукує спадкоємців, виявляє кредиторів та боржників спадкодавця. Своєчасне повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини має важливе значення для реалізації їх прав, оскільки законом встановлений 6-місячний строк для прийняття спадщини, пропущений якого без поважних причин спричиняє втрату права на отримання спадщини;

3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїхзобов'язань (наприклад витребувати майно, яке входить до складуспадщини, але знаходиться в інших осіб);

4) управляти спадщиною, якщо до її складу входить майно, якепотребує управління, або майно, для якого встановлено особливийпорядок його зберігання. Це можуть бути: грошові суми та цінніпапери; монетарні метали; цінні рукописи, що мають історичне абонаукове значення; зброя; харчові продукти тощо. Повноваженнявиконавця заповіту з управління спадщиною полягають у передачімайна на зберігання відповідним органам, утриманні, догляді, а також вчиненні інших дій для підтримання майна в належному станідо появи всіх спадкоємців;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті, відповідно до змісту останнього, спеціальних заповідальних розпоряджень тощо.

2. Виконуючи обов'язки, спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб, виконавець заповіту повинен:

1) забезпечити одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦК);

2) забезпечити виконання спадкоємцями інших дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (щодо заповідального відказу, передачі сервітуту, вчинення певних дій немайнового характеру тощо —ст.ст. 1237-1240, 1246 ЦК).

Слід зазначити, що перелік обов'язків виконавця заповіту є вичерпним, крім випадків, коли заповідач зазначає у заповіті додаткові обов'язки, які покладаються ним на виконавця з часу відкриття спадщини.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує його повноваження (у цьому випадку маються на увазі повноваження саме як право виконавця заповіту виступати від імені спадкоємців тощо). Після виконання покладених на нього функцій виконавець заповіту повертає нотаріусу документ, що посвідчував його повноваження.