Выбор и проверочный расчет шпонок. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смертіДо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина може містити права власності, інші майнові права, виключні права на результати інтелектуальної власності, а також зобов'язання, що обтяжують ці права. Не входять до складу спадщини права і обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: - особисті немайнові права; - право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; - право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, тощо. Не мають права на спадкування: - особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (але якщо спадкодавець, знаючи, що особа вчинила такий замах, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом, така особа не усувається від права на спадкування); - особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт; - батьки на спадкування за законом після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини; - особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду, не мають права на спадкування за законом одна після одної; - особа, усунена від права на спадкування рішенням суду за законом, якщо було встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Спадщина відкривається після смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Цивільним кодексом України передбачено, що спадкування майна громадян здійснюється за законом і за заповітом. При цьому пріоритет належить заповіту, бо спадкоємство за законом застосовується тільки тоді, коли його не змінили заповітом. Кожен дієздатний громадянин має можливість виявити свою волю щодо майбутньої долі належного йому майна на випадок смерті, склавши заповіт. Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт є одностороннім правочином, має тільки особистий характер. Тому вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з ними сімейних, родинних відносин, а також державу або окремих юридичних осіб. Заповідач має право без зазначення причин позбавити спадщини будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. Але заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Згідно цивільного законодавства, право на обов'язкову частку незалежно від змісту заповіту мають неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Слід зазначити, що за новим цивільним кодексом розширено свободу заповіту. З числа обов'язкових спадкоємців виключено утриманців померлого, а розмір обов'язкової частки зменшено з 2/3 до 1/2 від законної частки. Заповідач має право скласти заповіт щодо всієї спадщини або її частини. За заповітом спадкуються не лише права, а і обов'язки. До спадкоємця переходять обов'язки відшкодувати майнові збитки та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем. Спадкоємець відповідає і за борги спадкодавця,але тільки в межах успадкованого ним майна. Також заповідач має право пов'язати перехід прав із виконанням певних обов'язків. Заповідачеві надано право зробити заповідальну відмову, тобто покласти на спадкоємця за заповітом виконання зобов'язання (надати право користування рухомим та нерухомим майном іншим особам — відмовоодержувачам.) Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Також заповідач має можливість обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови(заповіт за умовою), що як пов'язані, так і не пов'язані з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в цьому місці, народження дитини, здобуття освіти тощо. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення такого заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Заповідачмає право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунутий від права на спадкування тощо (підпризначення спадкоємця). Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт і скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній повністю або в тій частині, яка йому суперечить, і не відновлює попереднього Скасування заповіту, внесення до нього змін заповідач здійснює особисто. Виконання заповіту покладено на призначених у ньому спадкоємців. Але заповідач може доручити виконання заповіту зазначеній у ньому особі (за її згодою), яка не є спадкоємцем(виконавець заповіту). Виконавець заповіту має право вчиняти дії, необхідні для виконання заповіту, зокрема розшукувати спадкоємців, управляти спадковим майном, виявляти боржників і кредиторів спадкоємця тощо. Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії, але має право на відшкодування за рахунок спадщини понесених ним витрат. Дотримання форми заповіту є однією з умов його дійсності. Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця й часу його складання Заповіт має бути нотаріально посвідченим. Заповіт може бути написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус має право на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися не менш як при двох свідках. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності, із зазначенням причин, через які заповідач не зміг підписатися власноручно, підписує інша особа. Підпис посвідчується нотаріально. Законом передбачено можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповіт, крім секретного, може бути посвідчений службовою особою органів місцевого самоврядування, іншою посадовою, службовою особою, якщо у населеному пункті немає нотаріуса чи особа перебуває на лікуванні, у плаванні, в пошуковій експедиції, на військовій службі тощо. У цих випадках при посвідченні заповіту обов'язковою є присутність не менш як двох свідків. Також за бажання заповідача кожен заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: - нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; - спадкоємці за заповітом; - члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; - особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос і ставлять на ньому свої підписи. У текст заповіту вносяться відомості про їх особи. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Заповіт може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини відбувається спадкування за законом. Спадкування за законом здійснюється спадкоємцями у порядку черговості. Наступна черга спадкоємців за законом здобуває право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини. Цивільним кодексом України передбачено 5черг спадкоємців. Перша черга. Право на спадкування мають діти спадкоємця, зокрема зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив, та батьки. Друга черга. Право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба й дід як з боку батька, так і з боку матері. Третя черга. Право на спадкування мають рідні дядько й тітка спадкодавця. Четверта черга. Право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. П'ята черга. Право на спадкування мають інші родичі спадкодавця, до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. За правом представлення внуки та правнуки спадкодавця приймають ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід приймають ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живі на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б за законом їхнім матері, батькові - сестрі, братові спадкодавця, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б за законом їхнім матері, батькові — тітці, дядькові спадкодавця. Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але встановлюється особливий порядок спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Спадкоємці, які протягом одного року до часу відкриття спадщини проживали зі спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки спадщини, що їм належить. Для прийняття спадщини спадкоємець за заповітом чи за законом повинен протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини (тобто від дня смерті спадкодавця) фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном або подати в нотаріальну контору за місцем її відкриття заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши п прийняти, право прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Якщо спадкоємець протягом 6 місяців не подав заяви про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За поважних причин судом може бути продовжений строк, установлений для прийняття спадщини. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява подається після закінчення одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Цивільним кодексом передбачено укладання спадкового договору. Спадковий договір — це правочин, у якому однією зі сторін є спадкодавець, а іншою — одна або кілька осіб, що мають право на отримання певного майна спадкодавця після його смерті. Спадковий договір, на відміну від заповіту, зобов'язує сторони з моменту його укладання. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виковувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на його майно, а відчужувач зобов'язується не заповідати й не відчужувати зазначене в договорі майно Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя майно переходить до набувача за договором. Такий договір укладається тільки у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню. Узагальнюючий блок (висновки з теми) Цивільне право – основна, профілююча галузь національного права України, що регулює майнові і пов’язані з ними особисті (немайнові відносини). До джерел цивільного законодавства відносяться – Конституція України, цивільний та житлові кодекси, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про приватизацію державного житлового фонду” тощо. Основний акт цивільного законодавства – Цивільний кодекс України, що являє собою єдиний законодавчий систематизований акт, в який включені норми цивільного права. Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземці, держава України, територіальні громади. Суб’єкти цивільного права мають правоздатність і дієздатність. Об’єктами цивільних правовідносин є конкретні блага з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Підставами виникнення таких правовідносин виступають юридичні факти. Право власності – основний інститут цивільного законодавства, усієї правової система. Конституція України передбачає власність Українського народу, державну власність, приватну власність і комунальну власність. Усі форми власності знаходяться під захистом закону. Вони захищаються адміністративною, цивільною, кримінальною та іншими галузями права. Для цивільно - правових засобів захисту права власності характерним майновий, відновний або компенсаційний характер. Регулювання суспільних відносин, що складаються між суб’єктами цивільного права у зв’язку з передачею майна, виконання робіт, надання послуг або сплатою грошей регулюється зобов’язальним правом. Дії громадян та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків називаються правочинами. Залежно від кількості сторін, які беруть участь в правочині, вони можуть бути односторонніми, дво - або багатосторонніми (договори). Цивільно - правові договори є найпоширенішим видом цивільно-правових угод. Сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлого громадянина, називаються спадковим правом. Спадкоємство здійснюється за законом і заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли воно не замінене заповітом.
Список літератури та нормативних актів:
1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України – 1996р.№30 2. Цивільний кодекс України. Затверджений Законом УРСР від 18 липня 1963 р.; Відомості Верховної Ради УРСР – 1963 – №30 із змінами і доповненнями. 3. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р.; Відомості Верховної Ради України – 1991 – №20 із змінами та доповненями. 4. Гражданское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / под редакцией Е.О. Харитонова, – Харьков; “Одиссей”, 2001. 5. Правознавство. Підручник / за редакцією В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
Основні терміни теми: Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому Фізична особа - людина як учасник правових відносин. Цивільна правоздатність фізичної особи -здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, Цивільна дієздатність фізичної особи -здатність фізичної особи внаслідок своїх дій набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Юридична особа - організація, що зареєстрована у встановленому порядку законом, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності - право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право інтелектуальної власності — це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт. Авторське право – сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов’язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Право промислової власності - сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини,що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єктами цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконання робіт, надання послуг або сплатою грошей. Договір купівлі-продажу - договір, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму Договір позички - договір в якому одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Договір позики – договір в якому одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками. Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Недоговірні зобов'язання - публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу за передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи та за результатами проведення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, делікти — зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. Спадкове право - с укупність норм цивільного законодавства, які регулюють дані відносини Спадкові правовідносини - відносини спадкоємства, урегульовані нормами цивільного права Спадкування - перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - його спадкоємців. Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Выбор и проверочный расчет шпонок Для соединения вала с деталями, передающими вращение, в штучном и мелкосерийном производстве часто применяют призматические шпонки (табл. 1) из стали, имеющей σв > 600 МПа, например из сталей 45, Ст6. Длину шпонки назначают из стандартного ряда так, чтобы она была несколько меньше длины ступицы (примерно на 5-10 мм). Напряжение смятия узких граней шпонки не должно превышать допускаемого, т.е. должно удовлетворяться условие
где F = ; Т – передаваемый вращающий момент, Н · м; d – диаметр вала в месте установки шпонки; площадь смятия Асм = (h – t1)lр; lр – рабочая длина шпонки: для шпонки с плоскими торцами lр = l, при скругленных торцах lр = l – b; при стальной ступице и спокойной нагрузке допускаемое напряжение смятия [σ]см ≤ 100 МПа; при колебаниях нагрузки следует снижать [σ]см на 20 – 25%; при ударной нагрузке снижать на 40 – 50%; для насаживаемых на вал чугунных деталей приведенные значения [σ]см снижать вдвое. С учетом приведенных выше значений F и Асм представленную формулу приводят к виду Если при проверке шпонки σ см окажется значительно ниже [σ]см, то можно взять шпонку меньшего сечения – как для вала предыдущего диапазона диаметров, но обязательно проверить ее на смятие. Если же σ см окажется больше [σ]см, то допускается установка двух шпонок под углом 180° (предполагается, что каждая шпонка воспринимает половину нагрузки), однако рациональнее перейти на шлицевое соединение. Для относительно тонких валов (диаметром примерно до 44 мм) допускается установка сегментных шпонок (табл. 8.10). На срез шпонки проверяют по формуле:
где b – ширина шпонки, мм; ≈ 0,6[σ]см
Таблица 1. Шпонки призматические (по ГОСТ 23360-78, с сокращениями). Размеры в мм.
Рисунок 1. Основные размеры шпоночного соединения.
Рисунок 2. Минимальное расстояние х от впадины зуба до шпоночной канавки
1.Шпонка на выходном конце вала шестерни. Расчет на смятие.
Твш = 57,1·103 Н·мм, d1ш = 22 мм, b = 6мм, h = 6 мм, t1 = 3,5 мм, t2 = 2,8 мм. Длина ступицы шкива L = 40 мм. Длина шпонки из ряда l =32 мм. lр = 32 – 6 = 26мм. σ см = = 79,86 МПа. Шпонка не сминается.
2.Шпонка под шестерней. Для определения способа соединения шестерни с валом надо рассчитать расстояние х от впадины зуба до шпоночной канавки. df = 45 мм, d3ш = 32 мм, t2 =3,3 мм, mn = 2,0 мм.
Х = мм.
Расстояние х должно быть не менее 2,5 mn = 2,5·2,0 = 5 мм. Т. к. х меньше 2,5 mn то шестерню следует выполнить заодно с валом. Под шестерней шпонки нет.
3.Шпонка под колесом. Расчет на смятие.
Твк = 219·103 Н·мм, d3к = 48 мм, b = 14мм, h = 9 мм, t1 = 5,5 мм, t2 = 3,8 мм. Длина ступицы кол. lст = 72 мм. Длина шпонки из ряда l =63 мм. lр = 63 –14 = 49мм.
σ см = = 53,2 МПа. Шпонка не сминается.
4.Шпонка на выходном конце вала колеса. Расчет на смятие.
Твк = 219·103 Н·мм, d1к = 36 мм, b = 10мм, h = 8 мм, t1 = 5,0 мм, t2 = 3,3 мм. Длина ступени равна длине полумуфты lст =80 мм. Длина шпонки l =70 мм. lр =60мм
σ см = = 67,6 МПа. Шпонка не сминается.
|