Глава 21. Право власності. Наступним етапом є поява сімейної власності

 

Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відповідно зменшується об­сяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею — нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен¹.

Річ власника належить лише йому одному, і його власність зав­жди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не складають окремих частин власності, вони невідділь­ні від неї і права власника на цю річ.

Аналіз права власності вирізняє дві його сторони — позитивну і негативну. У першій виражається право власника вільно розпоря­джатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій — його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (ви­ключність власності).

Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власнос­ті — це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідно­му суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто ін­ший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходи­лася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнан­ня свого права і видачі речі.

Ці риси права власності дістали своє відображення і в законодав­стві. У ст. 316 ЦК України вказується, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей — володіння, користування і розпо­рядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не влас­нику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих пра­вомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника. Право власності абсолютне, проте воно не безмежне.

Право власності — це приватне право, але воно має забезпечува­ти і публічний інтерес. Тому можливо при диспозитивному характе­рі права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України. Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються

¹ Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М., 1998. — С. 192-194. Проблеми історії права власності роглядаються у цій книзі.

права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по­гіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України).

Новий ЦК України визначає: власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд (ст. 319), проте, на жаль, визначення цих повноважень кодекс не навів. Ці правомочно­сті складають право власності в суб'єктивному розумінні, яке озна­чає, що суб'єкт-власник має певні засоби впливу на річ.

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному ро­зумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктив­ному розумінні складають його правомочності — право володіння, користування і розпорядження.

Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єк­тивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і краї­ні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає міру мож­ливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомоч­ності — володіння, користування і розпорядження.

З цього приводу можна навести визначення права власності в суб'єктивному розумінні, яке дає Є. О. Суханов: «Право власності як суб'єктивне цивільне право — це закріплена законом можли­вість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджати­ся належним їй майном, одночасно беручи на себе тягар і ризик його утримання»¹.

Зазначене дозволяє звернути увагу на дві сторони права власнос­ті — дозвільну і зобов'язуючу. Право власності як суб'єктивне пра­во — це можливість певної поведінки, що полягає в єдності трьох правомочностей: володіння, користування і розпоряджання й одно­часно це певний тягар, який має нести власник.

Новий ЦК України називає таких суб'єктів права власності в Україні: український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (статті 2, 318 ЦК України). Усі суб'єкти права власності є рівні перед законом.

Зміст права власності згідно зі ст. 317 нового ЦК України скла­дають три правомочності — володіння, користування та розпоря­джання своїм майном. На зміст права власності не впливають міс-

Суханов Е. А. Право собственности: Общие положення // Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — Гл. 15. — С. 489.

18' 3-285

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ