Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

Глава 35 Способи забезпечення виконання зобов'язань

§ 1. Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов'язань

Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняються за­собами примусового характеру. Ці засоби можна поділити на дві групи.

До першої групи належать так звані загальні міри (спонукання до виконання зобов'язання, покладення обов'язку відшкодувати за­подіяні його порушенням збитки тощо), що застосовуються у всіх випадках, за винятком тих, що виключені законом, договором або характером встановлених відносин.

До другої групи належать так звані спеціальні забезпечувальні міри, що застосовуються лише для забезпечення тих зобов'язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором. Останні у цивілістиці називаються способами забезпечення вико­нання зобов'язань.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при-триманням, завдатком. Але законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. На­приклад, згідно зі ст. 66 Закону України «Про господарські товари­ства» учасники повного товариства несуть солідарну відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Встановлю­ючи такий вид цивільно-правової відповідальності, законодавець надає контрагентам юридичної особи, створеної у формі повного то­вариства, додаткові юридичні засоби забезпечення виконання зобо­в'язання.

Більшість способів забезпечення виконання зобов'язань має ак­цесорний характер і при недійсності основного зобов'язання або припиненні його дії перестає існувати. Але є і такі способи забезпе­чення, що мають самостійний характер, наприклад, гарантія.

Кожен із способів забезпечення виконання зобов'язань має певні особливості, обумовлені ступенем та механізмом впливу на боржни­ка, але підкорені одній загальній меті — спонукати боржника вико­нати зобов'язання належним чином.

Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов'язання. При цьому недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Але недійсність правочину що­до забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиня­ється у письмовій формі. Цей припис має імперативний характер, тому його порушення призводить до нікчемності вказаного право­чину.

У цивілістичній науці проводиться класифікація способів забезпе­чення виконання зобов'язань за різними ознаками. Наприклад, за­лежно від юридичної конструкції способи поділяються на такі, що пов'язані, та такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника. До пер­шої групи належать застава та завдаток, до другої — неустойка, по­рука, гарантія. За правовою природою способи поділяються на такі, що є формою юридичної відповідальності, та такі, що не можуть бути формами юридичної відповідальності. До першої групи належать не­устойка та завдаток, до другої — застава, порука, гарантія¹. Притри-мання, на думку спеціалістів, є однією з форм самозахисту, що має спільні риси із заставою².

§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань

2.1. Неустойка

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка, з одного боку, є способом забезпечення виконання зо­бов'язань, з іншого — мірою (формою) цивільно-правової відпо­відальності, її практичні переваги безсумнівні:

1) вона застосовується незалежно від заподіяння збитків;

2) не вимагається, як правило, надання позивачем інших дока­зів, окрім доказу факту порушення договору;

3) розмір неустойки здебільшого дає можливість відновити май­нові втрати, якщо вони мали місце;

4) неустойка звичайно застосовується у ході виконання договору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконан­ня договору в цілому, що є для кредитора певною перевагою, бо він уже в момент правопорушення володіє достатньо оперативним засо­бом, щоб спонукати боржника до виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлю­ється договором або актом цивільного законодавства.

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 156-158.

² Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М.:
Изд-во ТЕИС, 1996. — Ч. 1.— С. 524-525.

 

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановле­ний актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обста­вин, що мають істотне значення.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно ви­конаного зобов'язання.

Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день про­строчення виконання.

Як уже зазначалося, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або не­належним виконанням зобов'язання боржником. Але кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не відповідає за пору­шення зобов'язання.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі, а кредитор, отримавши неустойку, не позбав­ляється права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України). Водно­час кредитор має право не вимагати сплати неустойки і відшкодуван­ня збитків, обмежившись вимогою про виконання зобов'язання в на­турі.

У разі прострочення боржником сплати неустойки відсотки не нараховуються.

Залежно від підстав встановлення неустойка може бути договір­ною (якщо умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановле­ні угодою сторін) або законною (нормативною), коли умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені нормативними актами, що регулюють відповідний вид зобов'язань.

Деякі автори розрізняють ще договірно-добровільну (встановле­ну за ініціативою учасників зобов'язання) та договірно-обов'язкову неустойку (встановлену в договорі внаслідок його підпорядкування імперативним приписам норми права)¹.

Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на від­шкодування збитків розрізняють чотири види неустойки (ст. 624 ЦК України): штрафну, залікову, виключну та альтернативну. ¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — С. 160.

Штрафною називається неустойка, що підлягає стягненню у пов­ному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Це загальне правило, і звідси випливає, що інші види неустойки застосовуються лише тоді, коли вони прямо встановлені законом або договором.

Неустойка називається заліковою, коли відшкодуванню підляга­ють як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою неустойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків. Виключ­ний характер мають, наприклад, більшість штрафів, що стягуються з учасників договору залізничного перевезення; штрафи, що спла­чуються органами зв'язку за прострочення доставки кореспонден­ції; пеня за грошовими зобов'язаннями (див., наприклад: Закон України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєча­сне виконання грошових зобов'язань»).

Альтернативна неустойка надає кредитору можливість вибору стягнення неустойки чи відшкодування збитків. При цьому вибір має бути зроблено тільки один раз, тому у випадку стягнення не­устойки кредитор втрачає можливість у майбутньому (після вияв­лення збитків та їх розміру) відмовитися від неустойки та вимагати відшкодування збитків. Зазначені особливості альтернативної не­устойки спонукають кредитора утримуватися від її стягнення до то­го моменту, коли буле ясно, що саме більш вигідно стягувати — не­устойку чи збитки. Саме тому даний вид неустойки на практиці за­стосовується рідко.

2.2. Порука

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручи­тель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за на­лежне виконання нею свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'я­зання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частко­во або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого пору­кою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субси-діарна відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків,

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено дого­вором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний по­відомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимо­ги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора запере­чення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечен­ня не пов'язані з особою боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі части­ни обов'язку, що виконана ним.

Відповідно до ст. 557 ЦК України боржник, який виконав забез­печене порукою зобов'язання, має негайно повідомити про це пору­чителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про ви­конання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпід­ставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється:

1) із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у ра­зі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшу­ється обсяг його відповідальності;

2) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржни­ком або поручителем;

3) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

4) після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.
У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, як­
що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку вико­
нання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановле­
ний моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо

кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.