Сутність, структура та типи молодіжної субкультури.

 

В умовах розвитку демократії в Україні та постмодернізації суспільства відбувається зниження соціального контролю, послаблення традиційного впливу соціального середовища на світогляд та поведінку молоді, що сприяє популяризації молодіжних субкультур у державі.

В Україні лише 2 % молоді перебувають в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях і понад 25,5 % – у неформальних угрупованнях [21]. Представники різноманітних субкультур намагаються виразити свою індивідуальність, тому все більше підлітків у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру.

Субкультура – одне з базових понять культурології, яке означає систему цінностей, настанов, способів поведінки та життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від основної, домінантної в суспільстві культури, хоча і пов’язаної з нею [22].

Кожен представник субкультури приймає норми, цінності, стиль життя за зразок свого існування. Однак паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які засвідчують належність до певного угруповання, як, наприклад, жаргон (сленг), зачіска, одяг, зовнішній вигляд тощо. Для хіпі характерне, зокрема, довге волосся, для панків – вистрижена голова зі смугою по середині, яка називається “ірокез”, скінхеди своїм взуттям уважають тільки черевики фірми “Dr. Martins”, а байкери не визнають черевиків і воліють ходити в шкіряних чоботах з кованою підошвою.

Поняття молодіжної субкультури теоретично нічим не відрізняється від опису субкультури загалом. Спільним є те, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь.

Молодіжна субкультура – неформальні угропування, які відображають ставлення певної групи молоді до процесів у суспільстві [23]. Угруповання мають свої цінності, які дещо відрізняються від загальноприйнятих, специфічну манеру спілкування, стиль поведінки й одягу, певний спосіб мислення та світосприйняття. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість демонструвати свою позицію в соціумі.

Неформальні молодіжні об’єднання - закономірне явище сучасного суспільного життя, представлене соціальними групами дозвіллєвого характеру, поява яких обумовлена соціально -історичними, культурними та психологічними причинами, найважливіша з яких - відсутність в постіндустріальному суспільстві оптимальних умов для соціалізації особистості зі слабкими адаптивними ресурсами. Неформальні молодіжні об’єднання не мають офіційної реєстрації, не володіють чіткою структурою, сформовані з ініціативи самих учасників з метою самовираження і самоствердження, які проповідують певну асоціальну або антисоціальну ідеологію в контексті молодіжної субкультури, які сповідують вузькогруповим мораль. Їх члени відрізняються нестабільним особистісним розвитком (насамперед, невротизації), протистоянням суспільним нормам моралі і права (або зневагою до них), невизначеністю соціальних і довготривалих життєвих цілей, схильні до самоізоляції, конформізму і наслідуванню всередині групи, нестандартним формам поведінки, відокремлення від сім’ї та освітніх установ. Переважний вік учасників неформальних молодіжних об’єднань - від 12-13 до 18-20 років, поведінка яких умовно можна розділити на три типи:

а) схильність до елітарним, винятковим занять, прагнення до автономії, нерідко нейтралізація гуманістичних ідеалів,

б) тяжіння до радикальної боротьби за гуманістичні ідеали допомогою екстремізму;

в) тяжіння до девіантної поведінки (ігнорування гуманістичних цінностей,

Причини, які сприяють приходу неповнолітніх у неформальні групи, такі:

1) вікова потреба підлітків і юнаків у відособленні, автономізації, що проявляється у прагненні до самостійності, незалежності, пошуку можливості самореалізації, які є основними причинами виникнення різноманітних неформальних об’єднань;

2) захист у різних його проявах – психологічному, фізичному, моральному, матеріальному; відчуття захищеності, набуте в групі, підвищує самооцінку підлітка, упевненість у собі;

3) доступ до інформації, яку підліток не отримує в сім’ї чи школі;

4) емоційно насичене спілкування, задоволення від групової діяльності;

5) чесність, відвертість, щирість відносин у групі ровесників.

6) можливість подолання внутрішнього конфлікту особистості та конфлікту в мікросоціумі, насамперед у сім’ї, тобто відсутність уваги й розуміння з боку дорослих посилює вплив формальних і неформальних колективів;

7) гедонізм (прагнення до отримання максимально сильних приємних відчуттів).

8) бажання підлітків компенсувати недоліки спілкування, які закладені в традиційних структурах навчальних закладів.

Слід відзначити: у дослідженні, проведеному під керівництвом Н. Ю Синагіної, на запитання про причини, які могли б привести підлітка в неформальну групу, були такі відповіді: на першому місці – одинокість – (27 %) і нерозуміння батьків (24 %). Сюди можна віднести конфлікти між батьками, на які вказали 20% опитуваних. Респонденти виділяють риси характеру, які подобаються їм у підлітках неформальних груп: уміння відстояти себе (54 %); сміливість (40 %); незалежність (53 %) [24].

Загалом, причинами створення неформальних об’єднань є реакція на недоліки роботи з молоддю; прагнення проявити самостійність; бажання задовольнити потреби й інтереси; потреба у спілкуванні як прояв молодіжної свідомості та розвитку.

Які ж тенденції щодо неформального руху характерні для сьогодення.

По-перше, починаючи із 70-х років ХХ ст., збільшилася кількість учасників окремих неформальних організацій (дані соціологічних досліджень дають підставу стверджувати, що активними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді). Слід зазначити, що діяльність більшості неформальних груп загалом не є протизаконною, лише 6–9% відзначаються асоціативними проявами.

По-друге, спектр інтересів стихійних груп, став досить широким. Якщо 15–20 років тому назад він полягав у десяти найменуваннях, то сьогодні йдеться про значну кількість (спеціалісти називають їх у межах 70–200 залежно від регіону). Найбільша кількість молоді входить у групи, які захоплюються сучасними напрямами музики, естрадними співаками, танцями, захистом довкілля, політичними ідеями.

По-третє, новий, вищий рівень організації цих груп. Багато неформальних груп підтримують різноманітні стосунки між однотипними групами в межах України, маючи загальновизнаних лідерів.

По-четверте, сьогодні для неформальних груп є характерним чітке підпорядкування внутрішнім правилам та нормам. Неформальні групи істотно впливають на свідомість молоді, відвойовуючи першість в інших інститутів соціалізації. Молодь, не одержавши в сім’ях, школах, інших навчальних закладах можливості для реалізації своїх потреб, самореалізується через неформальні групи.

По-п’яте, відбувається значне розширення вікового діапазону руху: нижня вікова мета – 12–13 років; верхня – 34–36.

По-шосте, розширилася географія виникнення неформальних груп. Вони функціонують не тільки у великих містах, а й у містечках та селах.

У науково-педагогічній - літературі виділяють такі різновиди неформальної самодіяльності:

Агресивна самодіяльність (спортивні фанати, екстремістські неонацистські групи: ремонтники, любери, чистильники тощо) ґрунтується на найбільш примітивних уявленнях про ієрархію цінностей, заснованих на культі сили. Простота (примітивізм), наочне самоутвердження сприяють популярності в середовищі підлітків й осіб молодого віку з мінімальним рівнем інтелектуального та культурного розвитку. Психологія групи ґрунтується на протиставленні “ми – вони”.

Епатажна самодіяльність (панки, мажори, попери, рокери). В її основі –виклик нормам, які склалися, канонам, правилам, думкам щодо одягу, зачіски. Для неповнолітніх зовнішній епатаж – часто найбільш доступна (за рівнем розвитку, психологічним складом, соціальними можливостями) форма самоутвердження, а також засіб знайти адекватне середовище спілкування.

Культурна самодіяльність (бітломани, металісти, брейкери, хіпі, хакери) характеризується виробленням альтернативних суспільних загальноприйнятних, офіційних правил і норм поведінки, форм проведення дозвілля, способу життя.

Соціальна й політична самодіяльність націлена на вирішення конкретних соціальних проблем (екологісти, інтернаціоналісти, групи милосердя) та підтримку політичних партій.

На сьогодні день слід відзначити поширення таких неформальних груп, як готи, емо, скінхеди й ін.

Стисло охарактеризуємо їх.

Готи. Готика почала розвиватися ще наприкінці ХХ ст. й тісно пов’язана з музикою. Музика характеризуються емоційністю, сумом, філософським, містичним змістом.

Основне для готів – чорний колір убрання та взуття на високій платформі; на шиї – їхній символ - ''анк '' (символізує безсмертя), незасмагла шкіра, у деяких готів – пірсинг, шкіряні плащі, сітчаний одяг, у дівчат – чорна помада на губах тощо. Є декілька видів готів: готи-андроїди (використовують багато гриму, полюбляють корсети, шкіряні ошийники, взуття на високих підборах), готи-язичники (одягають на себе довгі плащі, балахони, капюшони, не фарбують волосся), кібер-готи (найбожевільніші з готів: волосся червоного, зеленого, фіолетового, блакитного кольорів, одяг із різними гайками, гвинтами, мікросхемами), готи-романтики (єдині з готів, які не дотримуються чорного кольору, одягаються, як у середньовіччі, дивують нелегкими зачісками, готи-фетишисти (носять лише облягаючий одяг із латексу, роблять дуже яскравий макіяж) [25].

Готи захоплюються класичною літературою, кінематографом, різноманітними видами мистецтва, прагнуть до самовдосконалення. Смерть для гота – це не кінець життя, а продовження його.

Напевно, тому представники готичної субкультури захоплюються загробним життям, вампірами тощо. Існує думка, що готи – вічна депресія. Це частково правда, оскільки вони завжди роздумують про життя та смерть, черпають життєву енергію і з позитивних, і з негативних емоцій. Особливість готів полягає у тому, що вони нагадують про смерть, страждання, намагаючися віднайти в цьому естетику.

Соціальна комунікація готичної субкультури досить налагоджена й не відзначається такими яскраво вираженими антисоціальними настроями.

Емокіди (від англ. emo, emotional – емоційний та kid – дитина). Традиційна зачіска – криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці – коротке волосся, що стирчить урізнобіч. Емокіди носять одяг рожево-чорних тонів, із двоколірними візерунками та стилізованими значками, взуття – кеди. Чорний колір, який переважає в образі емокіда, виражає депресію, нещастя, відкинутість, рожевий, яскравий колір, навпаки, – радісні моменти в житті.

Емоційність емокідів проявляється через крайнощі: горе і щастя, смуток й радість. Емокід – вразлива й депресивна людина. Через відчуття самотності вони схильні до самогубства, до заподіяння собі болю.

Є декілька видів емокідів, серед яких слід відзначити тру-емо. Тру-емо – справжній, ідеальний емокід, який веде здоровий спосіб життя (не курить, не вживає наркотиків, алкоголю; уникає сексуальних зв’язків; іноді – вегетаріанець[26].

Скінхеди (від англ. “skinhead” – голена голова, взуття – гріндерси (скінівські чоботи), коротка болонова курточка без комірця, підкочені джинси. Скіни зазвичай не носять ніякої зброї, проте в бійках використовують ремені з важкою бляхою, намотані на руку. Терор скінів проявляється в постійному фізичному насильстві проти осіб неслов’янського походження. Слід пам’ятати, що цей рух приховує в собі величезну небезпеку для суспільства, а його вибух може відбутися в будь-який час.

Байкери. Для них характерна насолода свободою і швидкістю. Байкери – водії мотоцикла, люди різних професій і релігій. Їх об’єднує віра в одного кумира – швидкість.

Гіп-гоп (хіп-хоп). Ця субкультура складається з таких елементів:

1) читка (читання репу) – це уміння вимагає від майстра значно більше старань, аніж може видатися на перший погляд. Читання текстів має бути не монотонним, а таким, щоб запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підбору риму, інтонації, алітерації;

2) брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент цієї субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це той випадок, коли краще один раз побачити, а побачити можна майже у всіх кліпах реперів;

3) графіті – оригінальні малюнки на стінах й інших поверхнях міста, які зроблені баллончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону й перехід до суто живопису.

До субкультури гіп-гопу зараховуються також і такі види спорту, як скейт-бординг, катання на роликових ковзанах, сноубординг, баскетбол, бейсбол та ін. Однак це спірне питання, тому що про зв’язок субкультури та цих видів самі спортсмени не говорять.

Останнім часом з’являються раніше невідомі геймери, хакери, блогери. Геймери – це прихильники комп’ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки.

Водночас ігри негативно можуть діяти на психіку дитини вони розвивають швидкість реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість, навіть спритність. Американські дослідження доказують, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно, досить юні хлопці), демонструють небачені результати, оскільки бізнес для них – та ж гра.

Блогери, хакери у реальному житті можуть виконувати звичайні справи, а самостверджуватися, декларувати й реалізувати свої ідеї через інтернет-технології у віртуальній реальності.

На перший погляд, названі групи важко назвати субкультурами: вони не мають таких виразних зовнішніх ознак і поведінки, як хіпі, панки, готи, емо або скінхеди й ін. Однак відсутність зовнішніх проявів у кібер-субкультурах не заважає побачити в цих соціальних прошарках саме сучасні, нові молодіжні субкультури. Представники кібер-субкультур не мають такої ідейної спрямованості, як білі скінхеди або естетсько-романтичного світорозуміння, як готи, однак поведінкова орієнтація на віртуальність, опосередковану мультимедійними технологіями, більшою чи меншою мірою означає відхід від реального життя, тенденцію до самореалізації не в традиційній (віртуальній) формі, а в мові-сленгу, специфічних інтересах, відокремленні себе, групи однодумців від загалу, певних статусних відносинах.

Кібер-субкультури, відповідно, мають і характерні ознаки. Насамперед, це мультимедійна компетентність, інтелектуалізованість.

Слід зазначити: якщо діяльність угруповань білих скінхедів, які сповідують націонал-расистські погляди або є футбольними фанатами, котрі організовують бійки, безчинства на стадіонах, однозначно асоціальна, а поведінка емо-кідів, готів – десоціальна, то діяльність тих же самих блогерів може бути як конструктивною, так і деструктивною[24].