Друкарство в київській землі

Организация и проведение соревнований за счет средств Ассоциации любителей гребного спорта.

Расходы по командированию участников, тренеров и представителей соревнований (проезд в оба конца, питание, проживание в дни соревнований) обеспечивает командирующая организация.

ДРУКАРСТВО В КИЇВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

Із всіх східно-українських земель друкарство найперше розпочалося на київській землі, власне — в самому місті Києві.

Писаної історії київського друкарства в цілому ми ще не маємо, не маємо також і детально досліджених окремих питань цього важного друкарства. Звичайно, для давньої доби цілим київським друкарством була друкарня Києво-Печерської Лаври, а тому на неї головно й звернулася увага всіх дослідників друкарства.

Огляд київських друкарень

Києво-Печерська друкарня з самого початку свого аж до середини XVIII віку майже не мала собі ніякої конкуренції; коли випадком і повставали якісь нові друкарні, то вони швидко зникали, бо ніхто не міг конкурувати з багатою та могучою Лаврою, цебто в Києві було те саме, що ми бачили у Львові, де конкуренція з Братством була нікому не під силу.

В Києві, крім друкарні Печерської, існували за час 1625 — 1630 рр. ще дві друкарні — Тимофія Олександровича Вербицького ¹ та Спиридона Соболя*. Пізніше повставали ще інші друкарні, про які буде мова нижче.

Друкарство в київській землі

1. Києво-Печерська друкарня

а) Початок Києво-Печерського друкарства. 1616 — 1624.

б) Доба розквіту Києво-Печерського друкарства. 1624 — 1648

в) Вчений гурток перших печерських друкарів

г) Києво-Печерське друкарство під час «Руїни» і початок московського впливу. 1648 — 1686

д) Перші наскоки Москви. 1686 — 1700

е) Передишка. 1700 — 1720

є) Давнє Києво-Печерське друкарство. 1616 — 1720

ж) Обмосковлення Печерської друкарні. 1720 — к. XVIII в.

2. Друкарня Тимофея Вербицького

3. Друкарня Спиридона Соболя

4. Недозволена друкарня митр. Тимофея Щербацького

5. Друкарня Київської Духовної Академії

6. Київська губерніальна друкарня

1. Києво-Печерська друкарня

 

а) Початок Києво-Печерського друкарства. 1616 — 1624

 

Коли розпочалося друкарство в Києві? Це питання, на яке ще й сьогодні нема остаточної одної відповіді.

Київське друкарство вже в першій половині XVII віку стало домінуючим на цілій українській землі; роль цього Київського друкарства в історії української культури надзвичайно велика; та це й мусило бути тільки так: друкарство Галицьке та Волинське увесь час жило серед дуже несприятливих умов і часто мусило витрачати свою силу на річі, що з друкарством мали не багато спільного; самооборона непотрібно поїдала наші активні сили на цих землях, не даючи їм змоги повно розцвісти та дати плід.

Не те бачимо в Києві: тут на перших порах життя друкарства ніщо не стояло йому на дорозі, а тому й буйно розцвіло воно відразу і ясно засвітило на цілу Україну. І вже пізніше, коли пішли досліди історії українського друкарства, патріотична київська думка, не маючи в руках певного матеріалу, загубила історичну перспективу в цій справі і заснування київської друкарні віднесла десь на 30-ті роки XVI віку, цебто на час ще до початку друкарства в Галичині.

Року 1784 сама Лавра, на запит Київського губернатора Ширкова, писала, що Печерську друкарню засновано за архімандрита Протасія з наказу кн. Констянтина Івановича Остріжського, котрий ніби подарував Лаврі літери та друкарські інструменти з Остріжської друкарні ще 1531 р., а друкування розпочалося в Лаврі ніби 1533 р. Сама друкарня на початку своїм була ніби поза Лаврою, проти пустинного Микольського монастиря*. Оцей переказ пізніше повторювався на всі лади.

Але можливо, що київське друкарство все ж таки розпочалося ще до 1616 р.; про це говорить хоч би такий доказ: 1744 р. Лавра потребувала від підвладних їй церков прислати списки стародрукованих книжок; церкви прислали, — і ось в цих списках згадуються — Минея ² 1608 р., Псалтир 1609 р., — про Минею згадують 4 різні церкви, а про Псалтир — дві

Але чи маємо ми й сьогодні все потрібне для остаточного вирішення питання, коли саме розпочалося друкарство в Києві? Ні, не маємо, тут потрібні ще нам найпильнішї досліди. Безумовно, частина київських першодруків зникла — чи то від злої волі людської, чи від вогню, чи просто від часу. Багато стародруків дійшли до нас без початкових та кінцевих листів — і тому ми не знаємо ані про місце, ані про час їхнього виходу. Чимало полемічних творів друкувалися в давнину взагалі без зазначення друкарні та часу виходу, щоб сховати сліди від переслідування. Та й взагалі найперші друки перших друкарень нам мало відомі, — здається, їх часом друковано без зазначення місця та часу друку; пригадаймо, наприклад, питання про початок друку в Москві та Львові — існують досить обгрунтовані думки, ніби друкарство було тут ще до Хведоровича.

Київські першодруки взагалі мають собі нещасливу долю — вони пережили чимало великих пожарів. В ніч з 21 на 22 квітня 1718 р. згоріла Печерська друкарня разом зо всіма книжками, інструментами, бібліотекою та архівами. Горіла її друкарня, а з нею книжки та архів, ще два рази, — 1772 р. та 1849 р.* А 29 лютого 1780 р. згоріла в Києві на Подолі вся бібліотека Київської Академії на різних мовах, згоріло понад 8000 книг...** Крім цього, 9 червня 1811 р. також був великий пожар на Подолі, — і тоді знову погоріла Академія, а з нею й її бібліотека ***. Того ж 1811 р. згорів київський магістратський архів.

Фундатором Києво-Печерської друкарні був Єлисей (Михайлович) Плетенецький, галичанин з походження. Народився він десь коло 1554 р. в Плетеничах біля Золочева; походив із знатного роду. Мужня оборона благочестивої віри на Берестейськім соборі 1596 р. звернула на нього увагу киян, і він у вересні 1599 р. став архімандритом найславнішого на цілу Україну монастиря Печерського, заступивши на архімандрії Никифора Тура. Плетенецький був енергійним адміністратором, і за час свого довгого управління Лаврою (1599 — 1624) привів її до блискучого стану. Ось цій людині й випала славна доля стати фундатором першої кирилівської друкарні на всю східну Україну. Прямих причин, що примусили Плетенецького взятися за друкарство, не знаємо. Але, певне, що ті утиски на православну віру, які по 1596 р. все збільшувалися і помалу досягали й київської землі, ці утиски в першу чергу примусили Печерську Лавру стати до оборони своєї віри, а для цього потрібно було закласти добру друкарню. Остріжська друкарня, що так сміло боронила православну віру, на цей час зовсім занепала, і не було жодних надій на її відродження. Можливо, що й вселенський царгородський патріарх радив і настоював, щоби Лавра заклала собі друкарню. До того всього була й вільна друкарня, що даремно вакувала, — це друкарня Стрятинська.

По смерті Хведора Балабана (помер чи не 24 травня 1606 р.), що заснував в Стрятині друкарню і випустив, разом з єп. Гедеоном Балабаном, дві книжки, — Служебник 1604 р. та Требник 1606 р., — ця друкарня його лишилася бездіяльною. Правда, по Хведорі Балабані лишилося двоє синів його, — Дмитро та Данило, але сини ці не мали вже батьківського закохання до друкарства; крім цього, здається, були вони ще й малолітніми. І вакувалася ³ Стрятинська друкарня десь років з вісім («пилом припала»), аж поки не купив її 1614 р. чи 1615 архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький *. От ця галицька Стрятинська друкарня й дала початок славній Києво-Печерській друкарні, а разом з тим і Київському друкарству взагалі.

Купивши Стрятинську друкарню, Плетенецький негайно приступає до організації друкарні в Лаврі. Для цього він будує для неї окреме помешкання, на схід від Успінської церкви**, а також збирає гурток вчених людей, що мали помагати йому в друкарстві; такими були: Захар Копистенський, Памва Беринда, Тарас Земка, Іов Борецький, Степан Беринда, Іосиф Кирилович, Филофей Кизаревич і др. Знайшлися й фахові друкарі: Тимофей Олександрович Вербицький, Андрій Миколайович, Тимофій Петрович і інші.

Яка ж книжка була первенцем печерського друку? Щоб знати, з чого розпочинати друкарство, Плетенецький порадився з братією, і «купно c всими иже о Христи братіами, свещеваше: юже бы првейшую жит своих рукоят Богу принести, и православных сердца обвеселити, и божествныя храмы огласити»*. Порішили видрукувати Анфологіон ⁴: «сію найпаче книгу изволися истинным церковником и православіа непоколебимым исповедником впрвых (найперше) Церкви напечатати и православным... якоже дар многоценен, хитростію типарскою преподати»**. Анфологіон — це дуже велика книжка, якої тоді ще ані одна друкарня не видрукувала, а тому її скрізь бракувало. Рукопис до друку приготовили: Іов Борецький, ігумен Золотоверхого Михайлівського монастиря, та архідиякон Захар Копистенський, — вони звірили з грецьким оригіналом, а багато й переклали. От цей Анфологіон і був тою першою книжкою, яку почали складати в Печерській друкарні і яку (хотіли видати «впрвых», як «првейшую жит своих рукоят».

Але щось перешкодило цьому намірові і склад Анфологіона спинився на першій третині його ***; книжка припізнилася й не вийшла першою в світ, — вона появилася лише 16 січня 1619. Це грубезний том, на 16+1048 с.; книжка має розкішний вигляд — багато прикрас, різні шрифти. Це була перша солідна книжка, з якою входила в люди нова друкарня, а тому друкарі її подали й від себе передмову, де знаходимо цінні вказівки й про те, як повстала Печерська друкарня.

Це дуже важне місце в передмові, бо воно стверджує, що справді Єл. Плетенецький купив («ценою сребра») Стрятинську друкарню і першою книжкою вирішив надрукувати Анфологіона. Підкреслюється тут і час цеї купівлі: «и принес (друкарню) в обитель святую Печерскую, купно c всеми, иже о Христи братіами, свещеваше юже бы првейшую жит своих рукоят Богу принести», цебто, перенісши друкарню до Лаври, зараз же приступили до друкування Анфологіона; це могло бути десь 1615 або 1616 р. — Тут же монахи просять за свого архімандрита, шоби «Владыка Христос, милостив тому быв, и усугубив лита седины его» (c. 8).

Але не ця книжка вийшла першою в світ. В той час була велика потреба в Часословах, бо це тоді була шкільна книжка; і ото кияне й упросили Плегенецького, щоби він видав їм Часослова. І ось цей Часослов і став первенцем київського друку; на жаль, до нашого часу не збереглося ані одного примірника цеї книжки з заголовним листом, а тому ми не знаємо точної дати виходу в світ цього Часослова; лише на другій передмові тут зазначено; 20 грудня 1616 р., сама ж книжка вийшла в світ або в кінці 1616 р., або, скоріше, на початку 1617 р. Часослов має 21 + 192 л. [* Детальний опис цеї книжки дає Xв. Tитов. Op. cit. Додатки. С. 3 — 13. Звідси й цитати приводжу далі]. Шрифт Часослова, заставки, кінцівки та ініціали однакові з такими, як в стрятинскім Служебнику 1604 р., — доказ, що Стрятинська друкарня перейшла до Києва.

Вслід за Часословом з Печерської друкарні вийшов невеличкий панегірик на 6 л.: «Визерунк цнот превелебного в Бози Єлисея Плетенецкого», що появився до Різдвяних свят 1618 р.; склав його Олександр Митура.
Бувши в Києві, патріарх Єрусалимський Феофан 1620 р. поблагословив і Печерську друкарню: «Благохвально, — писав він в грамоті, — в типографском дили разсеяніє в будущую пользу всих христіан Слова Божія изданієм книг. Сія начинанія и деянія, яже суть ко спасенію, преподобнаго архімандрита Єлисея Плетенецкаго c братією, яже о Христи, благословихом єго и благословляєм» [* Троцький П. Там^; само. С. 77]. Взагалі можна думати, що східні патріархи не раз настоювали, щоби Лавра заводила собі друкарню.

Так розпочалося Київське друкарство [* Tитов Ф. Op. cit. T. І. С. 78 — 83, намагається доказати, що друкарство в Києві розпочалося ще 1606 р., — тоді на пробу видрукували Акафиста Успінню, про що 1781 р. свідчить печерський друкар Шиянів]. Йшло воно прискореним темпом, — Плетенецький видав ще такі книжки: 4) Номоканон, 8 червня 1620 р. 4+140 с.; 5) Служебник 1620. 593 с.; 6) Книга о вере. 1620 — 1621 (?). 4+317+308 с.; 7) «Вирши на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска запорозкого». 1622. 49 с.; 8) Псалтир. 1624. 24+456 с. Найкращими книжками за ввесь час праці Плетенецького і взагалі найкращими виданнями печерськими були: 9) Іоанна Златоустого «Бесіди» на 14 посланій святого апостола Павла. 1623. 34 С.+3202 стовпці; 10) Іоанна Златоустого «Бесіди на Діянія». 1624. 24+534 с. Ці дві останні книжки мали розкішні прикраси гравера Тимофея Петровича, і на довгий час стали найкращими виданнями того часу.

Підкреслю тут, що в перших київських виданнях бачимо шрифти та прикраси не тільки стрятинські, але й остріжські [* Титов Ф. Типографія Кіево-Печерской Лавры. С. 55, 84; див. ще: Кіев. Стар. 1894. Т. 46. С. 276].

Тільки вісім літ (1616 — 1624) працював Єлисей Плетенецький як типограф, але зробив він за цей час надзвичайно багато; талановитий адміністратор, він відразу поставив свою друкарню на тверді ноги. Звертає на себе увагу те, що печерські видання були в своїй більшості дуже великими й оригінальними, яких доти ще ані одна друкарня не випускала. Лавра відразу звернула дуже пильну увагу на зовнішні прикраси своїх видань, і в цім відношенні скоро стала вище за всі тодішні друкарні. Звичайно, все ще вимагало таких великих коштів, яких на той час ані одна друкарня не могла понести; печерській друкарні щедро помагав і меценат того часу Костянтин Долмат, що до видань «Бесід» 1624 та 1625 р. «суммою пенязей приложился», і взагалі, як каже Земка, «голосу типографіи дал».

В монастирськім маєтку Радомишлі ⁵ в 91 версті від Києва, Єлисей Плетенецький заснував добру папірню, і вона постачала папір на Печерську друкарню; папір був напочатку темний, але міцний. Радомиська папірня була першою на цілій східній Україні. Пізніше, 1625 р. Захар Копистенський в своїм «Казаньє на честном погребе Єл. Плетенецкого» згадував і про папірню: «До которои (друкарні) и Папирню в Радомышлю, маєтности церковной, коштом немалым, на подивенє в том краю, як реч небывалую, выстявил и поднес» [* Титов Ф. Т. II. С. 119]. Папірня довго працювала в Радомишлі — десь аж до другої чверті XVIII віку і коло неї повстало осібне передмістя, що й тепер ще зветься Папірнею.

Плетенецький помер в 7 годин вечора 29 жовтня 1624 р., маючи понад 70 літ віку. Тільки вісім літ був коло друкарства Плетенецький, але за цей короткий час він не тільки встиг організувати друкарню, але зміг надати їй сили та оригінальності. Ця діяльність Плетенецького нагадувала таку ж діяльність кн. К. Остріжського.

Доба Плетенецького — це осібна ціла доба печерського друкарства, якого виразною рисою все був національний, український характер, що відбивалося й на мові видань, і на їх прикрасах. Найближчий співробітник Плетенецького, Захар Копистенський, в своїм надгробнім слові — «Казаньє» 1625 р. згадує й друкарські заслуги Плетенецького, що «в старости и Типографію выставил, з которои книги божественныи, церковныи и училищныи, за исправленієм людей учоных от него ж на тоє мисце зведеных, порядне и оквите выходят и выплывают» *. Ще й 1627 р. згадує Копистенський в передмові до «Тріоді» 1627 р. про Плетенецького, що той «типографію Лаври Печерской соружи».
б) Доба розквіту Києво-Печерського друкарства. 1624 — 1648

Єлисей Плетенецький міг спокійно вмирати; ще за життя свого він обрав собі достойного заступника — Захара Копистенського, який і став на архімандрію 20 листопада 1624 р. З походження Копистенський також був галичанином, племінником перемиського єпископа Михайла. До Києва прибув Копистенський десь 1615 р., певне разом з Стрятинською друкарнею, а 1616 р. він вписався вже до Київського Братства. Була це людина енергійна та великої освіти — «муж рєвности презелныа в Благочестіи, словесен же и премудр в Богословіи и исповеданіи православныя виры», як охарактеризували його друкарі в Анфологіоні 1619 р. На літературному полі Копистенський особливо вславився своєю цінною «Палинодією» ⁶.

В Печерській Лаврі прожив Копистєнський 12 літ і всіх їх віддав головним чином друкарні. Увесь час був він головним помічником в друкарстві Єлисея Плетенецького. Для першого Київського видання Часослова 1617 р., Копистенський, тоді ще архідиякон, дає надзвичайно цінну передмову; до «Бесід» 1623 р. разом з Бериндою складає доброго покажчика, і т. п. — ні одне видання печерське не виходить без близької участі Копистенського. І Плетенецький не помилився, коли вказав якраз на Копистенського, як на свого заступника, бо постійно бачив його завзяту ревність до найбільшої справи своєї — до друкарства. В «Тріоді» 1627 р. (передмова, с. 3) Зяхар Копистенський тепло згадує про свого попередника: Плетенецький «типографію Лаври Пєчерской соружи, и мене благоразсужденієм своим о Бози в служеніє се (друкарство) потщися привести».

Заслуга Плетенецького в друкарстві не тільки та, то він достойно підтримав справу попередника свого, але й в тім, що він повів її далі. При нім працюють ті ж самі люде, та ж сама славна печерська Академія друкарська. Вінцем цеї праці була «Тріод Пісна» 1627 р., на 4+802 с.; книжку цю видано надзвичайно розкішно. з силою заставок, ініціалів, кінцівок; особливо розкішні мініатюри — їх тут коло сотні. Книжка ця потребувала великих коштів: «многою ценою, — каже П. Беринда в післямові, — книгу сію изобразихом (зане далече городом великим торговым от нас отстояшим, зело драго всякаа матеріа снабдивашеся и художник обреташеся)» [* Tитов Ф. ТЛІ. С. 178]. Підкреслює це й сам Копистенський в передмові: «Пріймите убо любезно, — просить він, — сію святую книгу, многим трудом и художнє изданную» [* Примірник Національного музею у Львові. № 56. С. 4]. Як попередник його, Копистенський беріг вже встановлену в Печерській друкарні традицію — служити свойому народові, бути національним в своїх виданнях; ось тому так часто в тодішніх друках подається на берегах книжки переклад трудних церковнослов’янських слів на українську мову, що любив робити й сам Копистенський; з того ж напряму появилися в 1626 — 1627 рр. окремі листки для потреб широких українських верстов.

Хворим вже був Копистенський, коли 17 лютого написав передмову до найкращої праці свого життя — «Тріоді Пісної» 1627 р., а тому просив читачів помолитися «о мне, нини болном» і просити Бога, «да даруєт ми милость Свою и здравіє». Але через місяць помер він, помер в великодню середу, 21 березня 1627 р.

Копистенського на архімандрії заступив незабутній Петро Могила (в кінці 1627 р.). На початку не мав він часу віддатися друкарству, бо був зайнятий загальноцерковними справами. Муж високої освіти, Могила скоро орієнтувався в друкарстві. Всю силу свого великого впливу Могила віддав на оборону православної церкви і хутко зрозумів, яку ціну для цього має якраз друкарство. Ось тому в скорім часі Петро Могила всі сили свої віддав Печерській друкарні. А коли 1632 р. добився він від польського уряду багатьох полекшень для православної церкви, то серед них було й право вільно засновувати друкарні при церквах та монастирях [Описаніе Кіево-Соф. Собора. К., 1825. С. 169].

В першу чергу Могила заснував постійну вищу школу в Києві — Братську Колегію (перше при самій Лаврі), і всі професори цеї Колегії стали також до праці в Печерській друкарні; цим значно побільшилась та друкарська Академія, що працювала за часів Плетенецького та Копистенського. Ближчими співробітниками Могили по друкарству були: Афанасій Кальнофойський, Сильвестер Косів, Іларіон Денисович, перший «доктор богословія» Ісасія Козловський і др., не рахуючи старих працьовників з попередньої доби. Ось вся ця друкарська Академія мала досить сил, щоби в першу чергу готувати солідні книжки, а книжки богослужбові добре виправляти по грецьких оригіналах. Все це наклало виразну ознаку на всі могилянські видання — ознаку солідності та науковості.

На Великдень 1630 р. Печерська друкарня привітала свого нового архімандрита пишним панегіриком — Імнологія ⁷. Панегірик цей особливо цікавий нам тим, що на нім підписалися 12 видатніших печерських друкарів того часу, підписалися з фаховим званням своїм, а тому ми можемо до певної міри сказати й про склад друкарні на 1630 рік. На чолі всеї друкарні («всего типу правитель») стояв Тарас Земка; технічний провід давав («типікароводець») Памва Беринда, котрому помагали: ієродиякон Ісаія («типоназиратель») та інок Артемій Половкович («типоблюститель»); коректором («столпоправитель») був Димитрій Захаріевич; Степан Беринда підписався просто «типограф»; єсть два гравери («изобразитель») — Парфен Молковицький та Михайло Фойнацький, вони, певне, й готували малюнки для гравюр; два батирщики — Павло Макарієвич та Федот Кипрієвич; з складачів («наборщик») підписався тільки один — Нафан Зінькович.

А наступного року, 1632, померли й два стовпи Печерської друкарні, що працювали в ній від її заложення — 13 липня помер Памва Беринда, а через два місяці, 13 вересня, упокоївся й Тарас Земка. Звичайно, все це помітно відбилося на Печерській друкарні, і вона в роках 1630 — 1633 працює вже значно менше, як до того.

1633 р. Петро Могила став митрополитом Київським, Галицьким «и всея Россіи»; але ставши митрополитом, Могила лишився також і архімандритом Печерським, а тому зберіг свій безпосередній догляд над друкарнею. Печерські друкарі поспішили привітати свого митрополита новим панегіриком — «Євфоніа веселобрмячаа» 5 липня 1633 р.

Друкарі не помилилися: Петро Могила всі сили свої віддавав на добре урядження своєї друкарні. Вміло й твердо боронячи свою церкву від нападів римо-католиків та протестантів, Могила мав собі для цього найкращого помічника в Печерській друкарні. А друкарня все збільшувала свою працю, все випускала книжки одна одної корисніші. Сам Могила близько працює коло друкарні — править тексти по грецьких оригіналах, пише передмови, дає всьому провід і т. п.

Багато книжок випустила в світ Печерська друкарня за могилянську добу; друкарнею правив, здається, Софроній Почаський, що змінив на цім становищі Т. Земку. Серед могилянських видань особливо ось ці 4 мають велику вагу: 1) Служебник 1629 р. 28+144+300+4 с., розкішне видання, багато прикрас. 2) «Тріодь Цвітна», 1 червня 1631 р., 22+828+2 с.; надзвичайно розкішне видання, сила прикрас, чудові гравюри. 3) Євангеліє Учительне, 25 серпня 1637 р., 6+1031 с.; так само розкішне видання, з багатьма дуже гарними гоавюрами. 4) Але вінцем праці як самого Могили, так і Пєчєоської друкарні був, безумовно, Требник, 16 грудня 1646 р., величезний том в Трьох частинах, понад 1670 с., розкішно виданий, з 20 цікавими гравюрами і силою прикрас. В Требнику скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та «чинів», яких пізніше вже ніколи не друковано.

Петро Могила, як митрополит Київський та Галицький, хотів також мати певний догляд за всіма друкарнями своєї митрополії; особливо намагався він прибрати до рук своїх друкарні львівські, хоч це йому й не вдавалося. Львівські друкарні часто робили дошкульну конкуренцію друкарні Печерській, бо часом просто передруковували київські видання. Сердився на це впливовий владика, і часом навіть проклинав непокірного друкаря, як то трапилося з М. Сльозкою (див. вище с. 132 — 134);

В своїх виданнях Петро Могила так само дотримувався національного напряму, як і його попередники. Але Могила вже обома руками бере, що краще, з Заходу, перероблюючи його на своє українське. Західний вплив за час Могили дуже вже помітний на лаврських виданнях.

Шрифт польський напочатку був готицький, а десь з 1641 р. появляється й звичайний латинський. Первенцем польського друку в Лаврі була, здається, «Mnemozyne» 1663 р. — панегірик новому митрополитові від студентів братської Колегії. Польське друкарство, що було тоді необхідне для оборони православної церкви, процвітало в Печерській друкарні лише за життя Могили, і спинилося зараз же по смерті його; здається, що й сам шрифт пізніше зник. На якийсь час польське друкарство відновилося потім вже з 1670 р., але ненадовго.

Помер Могила 31 грудня 1646 р. Дев’ятнадцять років пробув він коло Печерської друкарні, віддаючи їй свою невтомну енергію, велику освіту та багаті кошти. Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці.

В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце. Хоч і пізно повстала Печерська друкарня, але повстала вона вже на доброму грунті серед рідних сприятливих обставин. Не доводилося друкарні цій боротися за саме своє існування, бо козаки збройною рукою берегли батьківську віру та народність. Величезні маєтки печерські знайшли собі тепер найкраще приміщення — і лаврська друкарня швидко збільшувалася та технічно кращала. І вже за перші 15 років свого існування (1616 — 1630) Лавра випустила в світ понад 30 дуже важливих творів, що відразу звернули на неї очі не тільки цілої української землі, але також і всього слов’янського православного світу. Серед цих творів були твори монументальні як церковного, так і взагалі наукового характеру; добрі передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з помітним літературним смаком. Навіть своїм розміром всі ці видання — «се було більше, ніж скільки дали всі інші друкарні України за весь час від свого заложення і до того часу, 1631 року», каже проф, М. Грушевський.
б) Доба розквіту Києво-Печерського друкарства. 1624 — 1648

Єлисей Плетенецький міг спокійно вмирати; ще за життя свого він обрав собі достойного заступника — Захара Копистенського, який і став на архімандрію 20 листопада 1624 р. З походження Копистенський також був галичанином, племінником перемиського єпископа Михайла. До Києва прибув Копистенський десь 1615 р., певне разом з Стрятинською друкарнею, а 1616 р. він вписався вже до Київського Братства. Була це людина енергійна та великої освіти — «муж рєвности презелныа в Благочестіи, словесен же и премудр в Богословіи и исповеданіи православныя виры», як охарактеризували його друкарі в Анфологіоні 1619 р. На літературному полі Копистенський особливо вславився своєю цінною «Палинодією» ⁶.

В Печерській Лаврі прожив Копистєнський 12 літ і всіх їх віддав головним чином друкарні. Увесь час був він головним помічником в друкарстві Єлисея Плетенецького. Для першого Київського видання Часослова 1617 р., Копистенський, тоді ще архідиякон, дає надзвичайно цінну передмову; до «Бесід» 1623 р. разом з Бериндою складає доброго покажчика, і т. п. — ні одне видання печерське не виходить без близької участі Копистенського. І Плетенецький не помилився, коли вказав якраз на Копистенського, як на свого заступника, бо постійно бачив його завзяту ревність до найбільшої справи своєї — до друкарства. В «Тріоді» 1627 р. (передмова, с. 3) Зяхар Копистенський тепло згадує про свого попередника: Плетенецький «типографію Лаври Пєчерской соружи, и мене благоразсужденієм своим о Бози в служеніє се (друкарство) потщися привести».

Заслуга Плетенецького в друкарстві не тільки та, то він достойно підтримав справу попередника свого, але й в тім, що він повів її далі. При нім працюють ті ж самі люде, та ж сама славна печерська Академія друкарська. Вінцем цеї праці була «Тріод Пісна» 1627 р., на 4+802 с.; книжку цю видано надзвичайно розкішно. з силою заставок, ініціалів, кінцівок; особливо розкішні мініатюри — їх тут коло сотні. Книжка ця потребувала великих коштів: «многою ценою, — каже П. Беринда в післямові, — книгу сію изобразихом (зане далече городом великим торговым от нас отстояшим, зело драго всякаа матеріа снабдивашеся и художник обреташеся)» [* Tитов Ф. ТЛІ. С. 178]. Підкреслює це й сам Копистенський в передмові: «Пріймите убо любезно, — просить він, — сію святую книгу, многим трудом и художнє изданную» [* Примірник Національного музею у Львові. № 56. С. 4]. Як попередник його, Копистенський беріг вже встановлену в Печерській друкарні традицію — служити свойому народові, бути національним в своїх виданнях; ось тому так часто в тодішніх друках подається на берегах книжки переклад трудних церковнослов’янських слів на українську мову, що любив робити й сам Копистенський; з того ж напряму появилися в 1626 — 1627 рр. окремі листки для потреб широких українських верстов.

Хворим вже був Копистенський, коли 17 лютого написав передмову до найкращої праці свого життя — «Тріоді Пісної» 1627 р., а тому просив читачів помолитися «о мне, нини болном» і просити Бога, «да даруєт ми милость Свою и здравіє». Але через місяць помер він, помер в великодню середу, 21 березня 1627 р.

Копистенського на архімандрії заступив незабутній Петро Могила (в кінці 1627 р.). На початку не мав він часу віддатися друкарству, бо був зайнятий загальноцерковними справами. Муж високої освіти, Могила скоро орієнтувався в друкарстві. Всю силу свого великого впливу Могила віддав на оборону православної церкви і хутко зрозумів, яку ціну для цього має якраз друкарство. Ось тому в скорім часі Петро Могила всі сили свої віддав Печерській друкарні. А коли 1632 р. добився він від польського уряду багатьох полекшень для православної церкви, то серед них було й право вільно засновувати друкарні при церквах та монастирях [Описаніе Кіево-Соф. Собора. К., 1825. С. 169].

В першу чергу Могила заснував постійну вищу школу в Києві — Братську Колегію (перше при самій Лаврі), і всі професори цеї Колегії стали також до праці в Печерській друкарні; цим значно побільшилась та друкарська Академія, що працювала за часів Плетенецького та Копистенського. Ближчими співробітниками Могили по друкарству були: Афанасій Кальнофойський, Сильвестер Косів, Іларіон Денисович, перший «доктор богословія» Ісасія Козловський і др., не рахуючи старих працьовників з попередньої доби. Ось вся ця друкарська Академія мала досить сил, щоби в першу чергу готувати солідні книжки, а книжки богослужбові добре виправляти по грецьких оригіналах. Все це наклало виразну ознаку на всі могилянські видання — ознаку солідності та науковості.

На Великдень 1630 р. Печерська друкарня привітала свого нового архімандрита пишним панегіриком — Імнологія ⁷. Панегірик цей особливо цікавий нам тим, що на нім підписалися 12 видатніших печерських друкарів того часу, підписалися з фаховим званням своїм, а тому ми можемо до певної міри сказати й про склад друкарні на 1630 рік. На чолі всеї друкарні («всего типу правитель») стояв Тарас Земка; технічний провід давав («типікароводець») Памва Беринда, котрому помагали: ієродиякон Ісаія («типоназиратель») та інок Артемій Половкович («типоблюститель»); коректором («столпоправитель») був Димитрій Захаріевич; Степан Беринда підписався просто «типограф»; єсть два гравери («изобразитель») — Парфен Молковицький та Михайло Фойнацький, вони, певне, й готували малюнки для гравюр; два батирщики — Павло Макарієвич та Федот Кипрієвич; з складачів («наборщик») підписався тільки один — Нафан Зінькович.

А наступного року, 1632, померли й два стовпи Печерської друкарні, що працювали в ній від її заложення — 13 липня помер Памва Беринда, а через два місяці, 13 вересня, упокоївся й Тарас Земка. Звичайно, все це помітно відбилося на Печерській друкарні, і вона в роках 1630 — 1633 працює вже значно менше, як до того.

1633 р. Петро Могила став митрополитом Київським, Галицьким «и всея Россіи»; але ставши митрополитом, Могила лишився також і архімандритом Печерським, а тому зберіг свій безпосередній догляд над друкарнею. Печерські друкарі поспішили привітати свого митрополита новим панегіриком — «Євфоніа веселобрмячаа» 5 липня 1633 р.

Друкарі не помилилися: Петро Могила всі сили свої віддавав на добре урядження своєї друкарні. Вміло й твердо боронячи свою церкву від нападів римо-католиків та протестантів, Могила мав собі для цього найкращого помічника в Печерській друкарні. А друкарня все збільшувала свою працю, все випускала книжки одна одної корисніші. Сам Могила близько працює коло друкарні — править тексти по грецьких оригіналах, пише передмови, дає всьому провід і т. п.

Багато книжок випустила в світ Печерська друкарня за могилянську добу; друкарнею правив, здається, Софроній Почаський, що змінив на цім становищі Т. Земку. Серед могилянських видань особливо ось ці 4 мають велику вагу: 1) Служебник 1629 р. 28+144+300+4 с., розкішне видання, багато прикрас. 2) «Тріодь Цвітна», 1 червня 1631 р., 22+828+2 с.; надзвичайно розкішне видання, сила прикрас, чудові гравюри. 3) Євангеліє Учительне, 25 серпня 1637 р., 6+1031 с.; так само розкішне видання, з багатьма дуже гарними гоавюрами. 4) Але вінцем праці як самого Могили, так і Пєчєоської друкарні був, безумовно, Требник, 16 грудня 1646 р., величезний том в Трьох частинах, понад 1670 с., розкішно виданий, з 20 цікавими гравюрами і силою прикрас. В Требнику скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та «чинів», яких пізніше вже ніколи не друковано.

Петро Могила, як митрополит Київський та Галицький, хотів також мати певний догляд за всіма друкарнями своєї митрополії; особливо намагався він прибрати до рук своїх друкарні львівські, хоч це йому й не вдавалося. Львівські друкарні часто робили дошкульну конкуренцію друкарні Печерській, бо часом просто передруковували київські видання. Сердився на це впливовий владика, і часом навіть проклинав непокірного друкаря, як то трапилося з М. Сльозкою (див. вище с. 132 — 134);

В своїх виданнях Петро Могила так само дотримувався національного напряму, як і його попередники. Але Могила вже обома руками бере, що краще, з Заходу, перероблюючи його на своє українське. Західний вплив за час Могили дуже вже помітний на лаврських виданнях.

Шрифт польський напочатку був готицький, а десь з 1641 р. появляється й звичайний латинський. Первенцем польського друку в Лаврі була, здається, «Mnemozyne» 1663 р. — панегірик новому митрополитові від студентів братської Колегії. Польське друкарство, що було тоді необхідне для оборони православної церкви, процвітало в Печерській друкарні лише за життя Могили, і спинилося зараз же по смерті його; здається, що й сам шрифт пізніше зник. На якийсь час польське друкарство відновилося потім вже з 1670 р., але ненадовго.

Помер Могила 31 грудня 1646 р. Дев’ятнадцять років пробув він коло Печерської друкарні, віддаючи їй свою невтомну енергію, велику освіту та багаті кошти. Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці.

В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце. Хоч і пізно повстала Печерська друкарня, але повстала вона вже на доброму грунті серед рідних сприятливих обставин. Не доводилося друкарні цій боротися за саме своє існування, бо козаки збройною рукою берегли батьківську віру та народність. Величезні маєтки печерські знайшли собі тепер найкраще приміщення — і лаврська друкарня швидко збільшувалася та технічно кращала. І вже за перші 15 років свого існування (1616 — 1630) Лавра випустила в світ понад 30 дуже важливих творів, що відразу звернули на неї очі не тільки цілої української землі, але також і всього слов’янського православного світу. Серед цих творів були твори монументальні як церковного, так і взагалі наукового характеру; добрі передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з помітним літературним смаком. Навіть своїм розміром всі ці видання — «се було більше, ніж скільки дали всі інші друкарні України за весь час від свого заложення і до того часу, 1631 року», каже проф, М. Грушевський

.