Довідкова інформація

1-Географічна оболонка Землі – цілісна і безперервна оболонка Землі; охоплює нижні шари атмосфери, верхні товщі літосфери, майже всю гідросферу і всю біосферу. Ці складові частини географічної оболонки проникають один в одного і знаходяться в тісній взаємодії, між ними відбувається безперервний обмін речовиною і енергією. Сумарна товщина географічної оболонки — декілька десятків км. Основним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, служить енергія Сонця. Її нерівномірне надходження і розподіл по кулястій поверхні Землі приводить до величезної просторової диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Значну дію на формування географічної оболонки надає і внутрішнє тепло Землі; з дією ендогенних сил пов’язана неоднорідність макроструктури літосфери (утворення і розвиток континентів, океанів, гір, рівнин, западин та ін.). Від інших оболонок Землі географічна оболонка відрізняється наявністю життя, різноманіттям видів вільної енергії, наявністю речовини в трьох агрегатних станах — твердому, рідкому, газоподібному. Верхня і нижня межі географічної оболонки виражені нечітко, вони становлять перехідні зони. До географічної оболонки звичайно відносять шар атмосфери заввишки 25-30 км; у ньому відмічається наявність пилу літосферного (головним чином вулканічного) походження і можуть існувати живі організми. У географічну оболонку входять океани, глибина яких перевищує місцями 10 км. У літосфері до географічної оболонки, як правило, відносять тільки зону гіпергенеза (завглибшки в декілька сотень метрів, іноді до 4-5 км), але іноді її нижню межу проводять по підніжжю стратисфери, середній глибині сейсмічних або вулканічних вогнищ, підошві земної кори, рівню з постійними протягом року температурами гірських порід. Уявлення про географічну оболонку як про «зовнішню оболонку Землі» введено російським метеорологом і географом П. І. Броуновим (1910), термін «Географічна оболонка» був запропонований російським географом А. О. Григор’євим (1932).

2-Арістотель (384-322 рр. до н.е.), давньогрецький філософ. Твори Арістотеля охоплюють всі галузі тодішнього знання. Прагнув пізнати світ у цілому, пізнати природу та організми, що її населяють, проникнути в зміст природи і передати це іншим людям. Він займався логікою і біологією, метафізикою і етикою, психологією і теологією, географією і астрономією і так, що вони були об’єднані в струнку систему. Землю Арістотель уявляв кулястою і невеликою в порівнянні із Всесвітом. На доказ кулястості Землі він вказував про круглу форму тіні під час місячних затемнень і на зміну зоряного неба при переміщенні з півночі на південь. Арістотель вважав, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту. Завдяки авторитету Арістотеля ця думка панувала протягом 2 тисяч років. Практично все відоме на той час у географії було узагальнене в його книзі «Метеорологіка». У праці «Про небо» він наводить докази кулястості Землі. В одному з розділів «Метеорологіки» йде мова про зміну земної поверхні, тобто про трансгресії і регресії, про кругообіг води із Чорного моря в Середземне, солоність води, зональність Землі. Арістотель виділяє 5 зон, з яких тільки дві обжиті. «Метеорологіка» Арістотелля – це, по суті, початки загального землезнавства.

3-Ератосфен Киренський (близько 276-194 рр. до н. е.), давньогрецький учений. Заклав основи математичної географії, вперше виміряв дугу меридіана. Праці з математики (теорія чисел), астрономії, філології, філософії, музиці.

4-Геродот (між 490 і 480 рр. — 425 р. до н. е.), давньогрецький історик, якого називають «батьком історії». Один із перших географів і учених-мандрівників. На підставі баченого і розпитувань дав перший загальний опис відомого тоді світу. Для написання своєї знаменитої «Історії», як передбачається, об’їхав майже всі відомі країни свого часу: Грецію, Південну Італію, Малу Азію, Єгипет, Вавилонію, Персію, відвідав більшість островів Середземного моря, побував на Чорному морі, в Криму і в країні скіфів. Користувався методом районування, описуючи Лівію. На території цієї країни він виділив чотири специфічні широтні смуги: приморська населена зона, зона «диких звірів», «піщана смуга» (зона пустель) і південна населена зона.

5-Вареніус Бернгард (Вареніус Бернхардус) (1622-1650), нідерландський географ. Автор «Загальної географії» (1650), в якій у системі знань про Землю вперше виділив географію.

6-Крашенинніков Степан Петрович (1711-1755), російський мандрівник, дослідник Камчатки, академік Петербурзької АН. Учасник 2-ї Камчатської експедиції (1733-1743). Склав перший «Опис землі Камчатки» (1756).

7-Ломоносов Михайло Васильович (1711-1765), російський вчений, енциклопедист, природодослідник, філософ, поет, художник, історик.

8-Гумбольдт Олександр (1769-1859), німецький природодослідник, географ і мандрівник. Досліджував природу різних країн Європи, Центральної і Південної Америки («Подорож в рівноденні області Нового Світу»), Уралу, Сибіру. Один із засновників географії рослин і вчення про життєві форми. Обґрунтував ідею вертикальної зональності, заклав основи загального землезнавства, кліматології. Твори Гумбольдта зробили великий вплив на розвиток еволюційних ідей і порівняльного методу в природознавстві.

9-Паллас Петро Симон (1741-1811), російський природознавець, академік Петербурзької АН. Керував експедиціями Петербурзької АН (1768-1774) на Сході, Південному Сході Європейської частини Росії і в Сибіру, 1793-1794 – на Півдні Росії (включаючи Південну Україну і Крим). Зібрав великі ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, геологічні, кліматологічні, етнографічні та інші матеріали, результати яких опубліковані в книзі «Подорож по різних провінціях Російської держави». Автор «Флори Росії». Праці із зоології, палеонтології, ботаніки, етнографії та ін.

10-Гільденштедт (Гюльденштедт) Іоганн Антонович (1745-1781), російський природодослідник і мандрівник, академік. Учасник експедицій АН (1768-1774). Автор щоденників, що містять обширний географічний, біологічний і етнографічний матеріал щодо Кавказу і України.

11-Лепехін Іван Іванович (1740-1802), російський мандрівник і натураліст, академік Петербурзької АН (1768). Керував експедицією АН (1768-1772) в Поволжі, на Уралі і півночі Європейської частини Росії. Основна праця «Денні записки подорожі...» — один з великих творів російської наукової думки XVIII ст.

12-Еверсман Едуард Олександрович (1794-1860), російський натураліст, лікар і мандрівник, один із основоположників зоогеографії в Росії. Зробив у 1820-1830 рр. ряд подорожей по азіатській частині Росії, зібрав обширні колекції ссавців, птахів, комах. Велика частина робіт присвячена фауні південного сходу Росії.

13-Мідендорф Олександр Федорович (1815-1894), російський природодослідник і мандрівник, академік, почесний член Петербурзької АН. Досліджував (1842-1845) і склав природничо-історичний опис Північного і Східного Сибіру і Далекого Сходу. Вказав на зональну рослинність і наявність в Сибіру вічної мерзлоти.

14-Сєвєрцев Микола Олексійович (1827-1885), російський зоолог, зоогеограф і мандрівник, один з піонерів екології і еволюційного вчення в Росії. У 1857-1879 досліджував Середню Азію, створив перші комплексно-географічні характеристики її природи. Праці із зоогеографічного районування Палеарктики, птахів Росії.

15-Борщов Ілля Григорович (1833-1878), російський ботанік і хімік, професор Київського університету. У роботі «Матеріали для ботанічної географії Арало-Каспійського краю» (1865) дав загальний нарис краю і ботаніко-географічний аналіз його флори. Вперше наніс на карту ареали 66 видів рослин. Автор робіт із систематики квіткових рослин, анатомії і фізіології рослин, з колоїдної хімії.

16-Рупрехт Франц Іванович (1814 -1870), російський ботанік, член Петербурзької АН. Подорожував по півночі Європейської частини Росії (1841) і Кавказу (1860-61). Основні праці присвячені флорі вищих рослин різних районів Росії, систематиці злаків, зонтичних, водоростям Тихого океану. У роботі «Геоботанічні дослідження про чорнозем» (1866) обґрунтував зв’язок утворення чорнозему із степовою рослинністю.

17-Богданов Модест Миколайович (1841-1888), російський орнітолог, зоогеограф. Досліджував фауну Поволжя, Кавказу, побережжя Мурманська. Один з керівників Товариства природодослідників при Санкт-Петербурзькому університеті.

18-Семенов-Тянь-Шанський (до 1906 р. Семенов) Петро Петрович (1827-1914), російський географ, статистик, громадський діяч, почесний член Петербурзької АН. З 1849 р. вів експедиційні роботи на Східно-Європейській рівнині. В 1856-1857 рр. вивчав Тянь-Шань, створив першу схему його орографії і висотної зональності (наукове вивчення Тянь-Шаню через 50 років було відмічене додаванням до його прізвища «Тянь-Шанський»).

19-Татищев Василь Микитович (1686-1750), російський історик, державний діяч. Праці з етнографії, історії, географії. Татищев вперше побачив і усвідомив зв’язок географії з історією: почавши за дорученням Петра I картографічне і географічне вивчення Росії, він переконався, що знання географії країни неможливе без вивчення її історії. Результатом цих робіт стали праці з географії Сибіру і Росії.

20-Радищев Олександр Миколайович (1749-802), російський письменник, філософ.

21-Арсеньєв Костянтин Іванович (1789-1865), російський статистик, історик, географ, академік Петербурзької АН. У 1819-1821 професор Петербурзького університету. Намагався обґрунтувати економічне районування Росії. Головна праця «Статистичні нариси Росії» (1848).

22-Габліц Карл Іванович (Карл Людвіг) (1752-1821), російський природодослідник, ботанік, мандрівник, член-кореспондент Петербурзької АН. Учасник експедицій Петербурзької АН, зокрема, з 1769 р. в експедиції по басейну Дону, Волги, Кавказу, в 1781 р. в експедиції по Каспійському морю. Описав ряд нових для науки видів рослин і тварин. Автор перших зведень по природі Криму.

23-Траутфеттер Рудольф Ернестович (1809-1889), російський ботанік, член-кореспондент Петербурзької АН. Основні праці з флористики і систематики. Роботи з історії ботаніки в Росії.

24-Мензбір Михайло Олександрович (1855-1935), російський зоолог, основоположник наукової школи, академік. Книга «Птахи Росії» (1893-95) — перше критичне зведення з систематики і біології птахів Росії. Праці із зоогеографії Палеарктики, порівняльної анатомії.

25-Воєйков Олександр Іванович (1842-1916), кліматолог і географ, основоположник кліматології в Росії, член-кореспондент Петербурзької АН. Серед численних робіт Воєйкова найбільше значення має капітальна праця «Клімат земної кулі, особливо Росії» (1884), в якій вперше була розкрита фізична суть і розглянута структура складних кліматичних процесів, виявлені роль окремих кліматоутворюючих факторів і взаємодія клімату з іншими компонентами природи.

26-Нікітін Сергій Миколайович (1851-1909), російський геолог, член-кореспондент Петербурзької АН. Праці із стратиграфії карбону, пермі, юри і крейди Європейської частини Росії. Один з організаторів гідрогеологічних досліджень у Росії.

27-Геттнер Альфред (1859-1941), німецький географ. Праці з історії і методології географії, відносив географію до просторових («хорологічних») наук.

28-Докучаєв Василь Васильович (1846-1903), російський природодослідник, професор Петербурзького університету. У класичній праці «Російський чорнозем» (1883) заклав основи генетичного ґрунтознавства. Створив вчення про географічні зони. Дав наукову класифікацію ґрунтів (1886). У книзі «Наші степи раніше і зараз» (1892) виклав комплекс заходів боротьби із засухою. Геолого-географічні «екскурсії» вченого проходили територією України; завдяки їм були визначені більш придатні умови для господарювання в цій місцевості. Заснував першу в Росії кафедру ґрунтознавства (1895). Ідеї Докучаєва зробили вплив на розвиток фізичної географії, лісознавства, меліорації та ін.

29-Краснов Андрій Миколайович (1862-1914), російський ботанік і географ. Праці з історії рослинності Середньої Азії, степів Північної півкулі. Сприяв розведенню в Росії чаю і цитрусових. Заснував Батумський ботанічний сад (1912).

30-Морозов Георгій Федорович (1867-1920), лісовод, ботанік і географ. Створив сучасне вчення про ліс як біогеоценоз, заснував школу лісознавства в Росії. Розробив вчення про типи лісових насаджень, розвинув уявлення про зміни лісових порід і їх співтовариств, обґрунтував теорію вирубувань і лісовідновлення.

31-Висоцький Георгій Миколайович (1865-1940) - видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені вченим для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.

32-Танфільєв Гаврило Іванович (1857-1928), російський географ, геоботанік і ґрунтознавець, основоположник болотознавства. Праці з географії, зональності рослинного покриву. Автор «Географії Росії».

33-Сибірцев Микола Михайлович (1860-1900), російський ґрунтознавець. Розробив генетичну класифікацію ґрунтів.

34-Вернадський Володимир Іванович (1863-1945), російський природодослідник, мислитель і громадський діяч. Основоположник комплексу сучасних наук про Землю — геохімію, біогеохімію, радіогеологію, гідрогеологію та ін. Творець багатьох наукових шкіл. Академік АН. Ідеї Вернадського зіграли визначну роль у становленні сучасної наукової картини світу. У центрі його природничонаукових і філософських інтересів – розроблення цілісного вчення про біосферу і еволюцію біосфери в ноосферу, в якій людський розум і діяльність, наукова думка стають визначальним чинником розвитку, могутньою силою, порівнянною за своєю дією на природу з геологічними процесами.

35-Глінка Костянтин Дмитрович (1867-1927), російський ґрунтознавець, один з основоположників ґрунтознавства, академік АН; пропагандист генетичного ґрунтознавства. Праці із зональності ґрунтового покриву, генезису і класифікації ґрунтів. Організатор і керівник ґрунтово-географічної експедиції до Сибіру і Середньої Азії (1908-1914).

36-Берг Лев Семенович (1876-1950), фізико-географ і біолог, академік АН. Розробив вчення про ландшафти і розвинув ідеї В. В. Докучаєва про природні зони. Першим здійснив зональне фізико-географічне районування території колишнього СРСР. Капітальні праці з іхтіології (анатомії, систематики і розповсюдження риб), кліматології, озерознавству, а також історії географії. У 1922 р. висунув еволюційну концепцію номогенезу (номогенез – концепція біологічної еволюції як процесу, що проходить за певними внутрішніми закономірностями, що не зводяться до дій зовнішнього середовища.).

37-Неуструєв Сергій Семенович (1874-1928), російський ґрунтознавець і фізико-географ. Увів термін «сірозем» і встановив сіроземний тип ґрунтоутворення в пустелях.

38-Полинов Борис Борисович (1877-1952), російський ґрунтознавець і геохімік, академік. Основні праці з формування кори вивітрювання і походження ґрунтів, класифікації і геохімічної характеристики ландшафтів.

39-Броунов Петро Іванович (1852-1927), російський метеоролог і агрометеоролог. Професор Київського (1890) і Петербурзького (1900) університетів. Організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій. У 1878 р. запропонував методи прогнозу руху циклонів по зміні тиску, пояснив виникнення і рух циклонів. Знайшов у житті культурних рослин «критичні періоди», з’ясував, як пов’язаний розподіл вологи і середнього тиску повітря на Землі з розподілом різних ґрунтів. Підготував (1925) атлас ізокліматичних зон Землі. Увів поняття «зовнішньої» (географічної) оболонки Землі, що є предметом фізичної географії як науки.

40-Крубер Олександр Олександрович, російський фізико-географ. Один з найбільших російських дослідників карсту. З 1897 р. вивчав карстові рівнини Східно-Європейської рівнини, Криму, Кавказу. Брав участь в створенні географічних підручників і хрестоматій.

41-Раменський Леонтій Григорович (1884-1953), російський ботанік і географ. Вивчав природні кормові угіддя ряду районів Росії. Розробив уявлення про єдину типологію земель, розвивав екологічний напрям в геоботаніці, вніс багато нового в її теорію. Був родоначальником застосування кількісних методів при геоботанічних дослідженнях. Один з основоположників вчення про морфологію географічного ландшафту.

42-Григор’єв Андрій Олександрович (1883-1968), російський географ. Організатор (з 1918) і перший директор Інституту географії АН. Розробив вчення про географічну оболонку Землі; дав аналіз природних умов різних географічних поясів Землі.

43-Солнцев Микола Адольфович (1902-1991), російський фізико-географ і ландшафтознавець. Основні праці з регіональних ландшафтних досліджень, питань таксономії, структури і динаміки ландшафтів.

44-Ісаченко Анатолій Григорович (1922), фізико-географ і картограф. Основні праці із дослідження загальних закономірностей фізико-географічної диференціації, класифікації ландшафтів, праці з фізико-географічного районування, складання ландшафтних карт. Роботи з історії і теорії географічної науки (класифікація географічних наук, уточнення понятійно-концептуального апарату географії).

45-Мільков Федір Миколайович (1918-1996), відомий російський географ. Широку популярність здобув своїми роботами з теорії, методології і практики ландшафтознавства, методів вивчення ландшафтів. Мільков став одним із засновників антропогенного ландшафтознавства, розробив вчення про ландшафтну оболонку Землі, зробив великий внесок у фізико-географічне районування і картографування, запропонував систему парагенетичних ландшафтних комплексів, організував широкомасштабні дослідження ландшафтів.

46-Геренчук Каленик Іванович (1904-1984), відомий український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Основні праці присвячені питанням розвитку рельєфу, проблемам ландшафтознавства, фізико-географічному районуванню території України, природоохоронним проблемам, загальним і регіональним питанням фізичної географії, геоморфології.

47-Міллер Гаврило Петрович (1934–1994), засновник школи гірського ландшафтознавства, учень К.І. Геренчука. Зробив значний внесок у розуміння загальних закономірностей динаміки і розвитку природних територіальних систем, прогнозування їхніх станів, експертизи сучасного стану і станів з різноваріантними антропогенними модифікаціями. Активний прибічник застосування ландшафтної парадигми практично у всіх можливих напрямках життя сучасного суспільства. Розробив основи гірського ландшафтознавства, встановив закономірності генезису структури і динаміки гірських ландшафтів. Розробив методику картографування гірських територій. Започаткував низку прикладних напрямків у ландшафтознавсті.

48-Маринич Олександр Мефодійович (1920), відомий український вчений у галузі фізичної географії, геоморфології, ландшафтознавства та історії географічної науки.

49-Шищенко Петро Григорович (1936), фізико-географ, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, професор кафедри географії України, доктор географічних наук, Лауреат Державної премії України, президент Українського географічного товариства. В галузі фізичної географії ним розроблені теоретичні положення, визначені об’єкт, предмет, зміст і послідовність ландшафтознавчого аналізу в регіональному проектуванні. У результаті багатолітніх досліджень встановлені закономірності просторової диференціації ландшафтів України, обґрунтовані оригінальні схеми ландшафтного районування її територій. Виконані дослідження стійкості ландшафтів України як їх здатності зберігати інваріантну структуру при певних режимах природного функціонування і антропогенних навантажень у зональних діапазонах фізико-географічних умов, що є основою для визначення співвідношення стадії регіонального проектування і відповідних їм масштабів ландшафтознавчих досліджень для прийняття проектних рішень.

50-Сочава Віктор Борисович (1905-1978), російський географ, геоботанік і ландшафтознавець, основоположник Сибірської географічної школи, творець нового напряму в географічній науці – учення про геосистеми.

51- Тенслі Артур Джордж (1871-1955), англійський ботанік. Професор. Викладав у вузах Лондона, Кембріджа, Оксфорда. Один із засновників англо-американської фітоценологічної школи. Ввів поняття «екосистема» (1935).

52-Троль Карл (1899-1975), німецький географ. Брав (з 1926) участь в експедиціях в гірські райони Північної і Південної Америки, Африки, Центральної Азії. Основні праці з вивчення рельєфу, клімату, рослинності і їх взаємозв’язків, особливо в гірських і тропічних країнах, а також з проблем екології ландшафтів. Увів поняття «ландшафтна екологія» (1939).

53-Рюбель Едуард (1876-1960), швейцарський геоботанік і фізіолог рослин.Особливо прославився дослідженнями мохів. Займався проблемою співвідношення екології, фітогеографії і геоботаніки.

54-Гродзинський Михайло Дмитрович (1957), фізико – географ, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології, географічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. Професор, доктор географічних наук. Наукові інтереси – у сфері ландшафтної екології. Ним написаний перший у слов’яномовних країнах університетський підручник з цієї дисципліни, розроблений ряд теоретичних положень та концепцій ландшафтної екології, які здобули широке визнання. М.Гродзинський обґрунтував концепцію множинності форм стійкості ландшафтів та систему показників її кількісного оцінювання. На основі цієї концепції з’ясовані механізми забезпечення та порушення стійкості геосистем, ландшафтних територіальних структур різних типів та ландшафтних меж і екотонів. Ним розроблені методи визначення допустимих норм антропогенних навантажень на ландшафти та екосистеми, критерії та методи визначення ступеня критичності станів ландшафтів, оцінки імовірності та втрат від екологічних ризиків.

55-Гуцуляк Василь Миколайович (1935), професор кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Чернівецькиого національного університетету. Організатор масштабних досліджень з геохімії ландшафтів та екології людини (медичної географії) у межах Буковинсько-Північномолдавського регіону. Впродовж багатьох років ним досліджувались проблеми техногенного геохімічного навантаження на природне середовище, особливо урбанізованих територій. У рамках геоекологічного напрямку кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Чернівецького національного університету під керівництвом Гуцуляка В.М. сформувалася нова наукова мікрошкола ландшафтно-геохімічної екології. Ним розроблена еколого-геохімічна концепція визначення стану ландшафтного середовища. На її основі він запропонував методику інтегральної оцінки екологічної ситуації та вперше склав серію ландшафтно-геохімічних та геоекологічних карт території Буковини та півночі Молдови.

56-Арманд Давид Львович (1905-76), російський географ, доктор географічних наук. Книга «Нам і онукам» (1964) – одна з перших в Російській Федерації з проблем охорони природи. Визначні розробки в галузі техніки, видатний внесок у розвиток фізичної географії, ландшафтознавства і природокористування, популяризація географічної і екологічної науки.

57-Чорногора – найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах Закарпатської та Івано-Франківської областей. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

58-Свидовецький масив – гірський масив, розташований на північному сході Закарпатської області між долинами річок Тересви і Чорної Тиси.

59-Ясінська улоговина, міжгірське зниження у Сх. Карпатах між хребтами Ґорґани, Свидівець та Чорногора у верхів’ї р. Чорної Тиси.

60-Мармароський масив знаходиться на північному схилі Рахівських гір – в одному з відрогів Мармароського кристалічного масиву. Основним гірським вузлом є гора Піп Іван Мармароський (1940 м).

61-Чорногірський масив – найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах території Закарпатської та Івано-Франківської області. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

62-Беручашвілі Микола Леванович (1947-2006), грузинський фізико-географ, ландшафтознавець і картограф. Основні праці з геофізики ландшафтів, теоретичних і методологічних основ комплексних фізико-географічних досліджень.

63-Шелфорд Віктор Ернст (1877-1968), американський зоолог, спеціаліст у галузі екології, головним чином водних організмів. Займався еколого-фізіологічною біогеографією тварин. Увів в біогеографію ландшафтно-біономічне трактування поняття «біом».Крім гідробіологічних досліджень, вивчав взаємодію організмів у наземних співтовариствах, вплив клімату на співтовариства. Перший описав природу Північної Америки з екологічної точки зору.

64-Бяллович Юрій Петрович (1910-2004), український еколог, біогеоценолог, лісівник. Обґрунтував поняття «культурфітоценоз», теорію фітокультурних ландшафтів, започаткував розвиток культурфітоценології. Увів термін «біогоризонти» – функціональні підрозділи шарів у біоценозах.

65-Елтон Чарлз Сазерленд (1900-1991), англійський вчений-еколог. Основоположник екології тварин, біогеоценології і екології популяції. Став одним із учених, що здійснили синтез теорії природного відбору з екологією.

66-Одум Юджин (1913-2002), відомий американський еколог і зоолог, автор класичної праці «Екологія», яка до цього часу є кращою в світі працею з теорії екології. Займався питаннями кількісної характеристики енергетичних потоків у наземних екосистемах (енергетичні потоки в водних екосистемах досліджував молодший брат Юджина – Г. Одум).

67-Погребняк Петро Степанович (1900-1976), український вчений-лісівник та ґрунтознавець, академік АН. Був одним з ініціаторів створення Українського товариства охорони природи, яке очолював протягом 1950-1962 рр. Наукові інтереси стосувалися екології, геоботаніки, ґрунтознавства, фізичної географії, геоморфології, ландшафтознавства та інших наук. На матеріалах ряду експедицій (1926—28) розробив методику лісової типології, що базувалася на оцінці ґрунтово-кліматичних умов за складом і продуктивністю лісу. Автор лісової геоботаніки і лісових культур.

68-Ізмаїльській Олександр Олексійович (1851-1914), російський учений, агроном. Наукова діяльність присвячена питанням історії розвитку степів, вологості ґрунтів і боротьби із засухою у степах Південної Росії. Велике значення у боротьбі із засухою Ізмаїльській надавав агротехнічним заходам (глибока оранка, обробка поля поперек схилів, знищення бур’янів та ін.), підкреслював значення добрив у боротьбі із засухою. Першим широко провадив стаціонарні дослідження ґрунтового водного режиму у зв’язку з різним культурним станом ґрунтів. У своїх працях, крім питань ґрунтознавства, висвітлював також питання тваринництва та сільськогосподарської ентомології.

69-Ферсман Олександр Євгенович (1883- 1945), російський геохімік і мінералог, один із основоположників геохімії. Особливо важливе прикладне значення мали дослідження Ферсманом Хібінської тундри (1920) і Мончетундри (1930), де за його участі були відкриті родовища апатиту і мідно-нікелевих руд. Велику увагу надавав проблемі кларків і міграції елементів. Розробляв проблему енергетики природних неорганічних процесів і запропонував геоенергетичну теорію, в якій зв’язав послідовність випадання мінералів із величинами енергій кристалічних решіток. Один з перших обґрунтував необхідність застосування геохімічних методів при пошуках родовищ корисних копалин. Був найбільшим знавцем коштовних каменів, їм присвячений ряд його наукових і науково-популярних робіт.

70-Перельман Олександр Ілліч (1916-1998), російський фізико-географ. Основні праці з геохімії ландшафтів і геохімії гіпергенних процесів. Автор підручника «Геохімія».

71-Глазовська Марія Альфредівна (1912), географ-ґрунтознавець. Наукові дослідження в області географії, картографії і генезису ґрунтів, геохімічних методів пошуку корисних копалин; праці з теорії і методики ландшафтно-геохімічних досліджень.

Бойсен-Йенсен Петер (1883-1959), датський фізіолог рослин. Роботи щодо вивчення росту і розвитку рослин, продуктів фотосинтезу. Довів (1910) наявність у рослин гормонів росту. Автор першого зведення з фітогормонів (1938).

 

Додаток А (довідковий)

 

 

 

Рисунок А.1 – Найпростіші моделі екосистеми і геосистеми: 1 – екосистема, 2 – геосистема; А₁, А₂, А₃ – абіотичні компоненти, Б – біота. Лінії позначають міжкомпонентні зв’язки

 

 

 

 

Рисунок.А.2 – Схема ієрархії геосистем

 

 

Рисунок А.3 – Схема співвідношення таксономічних одиниць ландшафтної диференціації території (індивідуальних, типологічних, морфологічних)

 

 

 

Рисунок А.4 – Схема диференціації ярусів і ландшафтів гірських країн (за А.Г. Ісаченком, 1965). Яруси: 1-низькогірний; 2-середньогірний; 3-високогірний. Ландшафти: а, б, г – низькогірні; в – середньогірні; д, е - високогірні

 

 

 

Рисунок А.5 – Схема диференціації середньо- й низькогірних ландшафтів

 

 

 

Рисунок А.6 – Фізико-географічне районування України. I – Східно-Європейська рівнинна ландшафтна країна: 1 – зона мішаних лісів, 2 – зона лісостепу, 3 – зона степу: а – Північностепова підзона, б – Середньостепова підзона, в – Південностепова підзона. II – Карпатська гірська ландшафтна країна; III – Кримська гірська ландшафтна країна

 

 

Рисунок А.7 – Фізико-географічне районування Сумської області (за Б.М.Нешатаєвим)

 

 

 

Рисунок А.8 – Принципові моделі гео- та екосистеми (за В.С.Преображенським): а – модель геосистеми; б – модель екосистеми (аутекологічний підхід); в – модель екосистеми (синекологічний підхід); 1 – геокомпоненти; 2 – зв’язки між ними

 

Рисунок А. 9 – Основні типи структур геосистем

Рисунок А. 10 – Схема потоку енергії в геосистемі.

Сонячна радіація: R-сумарна, RI-пряма, RS-розсіяна, RA- відбита; RE-ефективне випромінення; RB-радіаційний баланс; Т-витрати тепла на транспірацію; Е-те саме на фізичне випаровування; Q-турбулентна від­дача тепла атмосфері; Р-енергія на фотосинтез; Р_b-енергія дихання рос­лин; Р_a-чиста первинна продукція; Р_m-втрата енергії з опадом; Р_i-енергія у фітомасі; ВМ-енергія, на­копичена в прирості біомаси; Z-енер­гія, що надходить до травоїдних тва­рин (консументів 1-го трофічного рів­ня); Z_b-енергія дихання тварин; Z_i-енергія синтезу нової зоомаси; Z_m-енергія, що втрачається із заги­беллю тварин; Z_z-енергія, що пере­ходить до наступного трофічного рів­ня; М-енергія мортмаси; M_b-енер­гія на дихання сапротрофів; М_с-енергія окиснення мортмаси;М_m — енергія мінералізації мортмаси; H — енергія, накопичена в гумусі

 

 

Рисунок А.11 – Схема потоків вологи в геоситетемі: R – атмосферні опади; V – конденсація водяної пари; S,SS – води поверхневого стоку; Т – транспірація; SE – фізичне випаровування з поверхні

Рисунок А.11, аркуш 2

ґрунту; FE – випаровування з поверхні фітогеогоризонтів (інтерцепійна втрата); S_і – низхідний потік вологи в ґрунті; SR – всмоктування вологи корінням; К – транспорт вологи до транспіруючих поверхонь рослин; P_h – втрати вологи на фотосинтез; SG_і – відтік ґрунтових вод за межі геосистеми; G – поповнення ґрунтових вод геосистеми підземними

Рисунок А.12 – Схема потоків мінеральних речовин у геосистемі (за М.Д.Гродзинським, 1993):1 – ландшафтно-геохімічні бар’єри;

Рисунок А.12, аркуш 2

2 – мінеральні речовини, що нагромаджуються на бар’єрі;3 – осадові галогенні породи;4 – водоносний горизонт з мінералізованими породами. R – надходження речовин з атмосферними опадами; D – надходження речовин з пилом; DR – вимивання дощами речовин, затриманих листяною поверхнею; Р – розчинення солей осадових галогенних порід; S – надходження речовин з поверхневим стоком; IW – надходження речовин з боковим притоком ґрунтових вод; AW – винесення речовин з боковим притоком ґрунтових вод; М – мінеральні речовини опаду; V – низхідний потік речовин з водним розчином; К – поглинання речовин коренями рослин; F – транспортування речовин рослиною; А – нагромадження речовин на ландшафтно-геохімічних бар’єрах; W – висхідний потік речовин з водним розчином; SS – внесення речовин поверхневим стоком

 

 

Рисунок А.13 – Піраміда біомас (а) та концентрації забруднень (б) на трофічних рівнях геосистеми (за В. Вудвелом, 1967): I-IV – трофічні рівні; 1 – біомаса; 2 – логарифм концентрації забруднень

 

 

 

Рисунок А. 14 – Система людина-довкілля в індустріальній фазі

 

 

 

Рисунок А.15 – Місце антропогенних ландшафтів у ландшафтній сфері Землі (за Мільковим)

 

Рисунок А.16 – Графічне визначення стійкості геосистем до чинника антропогенно-техногенного тиску (за Шищенком, Гродзинським): t – час розвитку геосистеми;; Y’_кр, Y’’_кр – критичні значення дослідженого параметра Y у часі; Y_н, Y_р – нормальне та реальне значен-

Рисунок А.16, аркуш 2

ня параметра Y у часі; S_t’, S_t’’ – потенційна саморегуляція геосистеми

на моменти часу t’ і t’’; Р_St’ та Р_St’’ – стійкість геосистеми до фактора антропогенно-техногенного тиску на моменти часу t’ і t’’; Т_t’ і Т_t’’ –енергія потенціалу саморегуляції Р_s’, що витрачається на моменти часу t’ і t’’ на стабілізацію геосистеми.

 

Рисунок А.17 – Розподіл концентрації забруднюючих речовин у приземному шарі атмосфери під факелом точкового джерела: Н – висота; С – приземна концентрація; М – кількість речовини, що викидаєть­ся за одиницю часу; X - відстань від джерела викиду; а - зона перекидання факела; b – зона задимлення; с – зона поступового зни­ження рівня забруднення; d – зона забруднення неорганізованими викидами

 

 

Рисунок А.18 – Типізація сучасних методів дослідження ландшафтів

 

Рисунок А.19 – Інформаційна модель взаємодії окремих блоків фації з видами ПТК і внутрішньоблокові зв’язки. Стрілками показано напрямки зв’язку, К_і – міра зв’язку

 

 

Рисунок А.20 – Види прогнозів

 

 

Рисунок А.21 – Методи прогнозування

 

 

 

Рисунок А.22 – Види моделей

 

 

Рисунок А.23 – Блок-схема, на якій зображено чотири основні компоненти, які враховують у моделюванні екологічних систем (Одум, 1986): Е – рухома сила; Р – властивості; F – потоки; I – взаємодія

 

Додаток Б (довідковий)

Таблиця Б.1 – Типологічна класифікація ландшафтів

 

 

Таксони	Головні ознаки	Приклади
Відділ	Тип контакту і взаємодія геосфер у структурі ландшафтної оболонки	Відділи:наземних ландшафтів, водних ландшафтів
Система	Поясно-зональні відмінності водно-теплового балансу	Системи: арктичних, субарктичних,бореальних, суббореальних семіаридних ландшафтів та ін
Підсистеми	Секторні кліматичні відмінності, континентальність клімату	Підсистеми суббореаль­них семіаридиих ландшаф­тів;помірно-континенталь­них; континентальних, різко континентальних ландшафтів
Клас	Однакові морфост­руктурні ознаки або один тип природ­ної зональності - горизонтальної чи вертикальної	Класи: рівнинних ланд­шафтів; гірських ландшаф­тів.
Підклас	Ярусна диференціація ПТК на рівнинах і в горах	Підкласи рівнинних ландшафтів:1) низовин­ний,2)височинний.Підкласи гірських ландшафтів: 1) передгірні, 2)низькогірні, 3)середньогірні, 4)міжгірно-улоговинні (котловин) та ін.
Продовження таблиці Б.1
Група	Тип водного геохімічного режиму, який визначається співвідношенням атмосферного, ґрунтового і натічного зволоження; ступенем дренованості	Групи рівнинних ландшафтів: елювіальних, напівгідроморфних і гігроморфних ландшафтів(у класифікації ландшафтів України таксономічна одиниця «група» відсутня)
Тип	Ґрунтово-біокліматичні ознаки на рівні типів ґрунтів і класів рослинних формацій (зональні для елювіальної групи ландшафтів). Певне співвідношення тепла і вологи.	Типи рівнинних ландшафтів: тундровий, тайговий, мішано-лісовий, лісостеповий, степовий та ін. (як тип виділяють також болотні і лучні ландшафти; ці типи також мають відбиток зональних умов)
Підтип	Ґрунтово-біокліматичні пере­ходи в межах зони (на рівні підтипів ґрунтів і підкласів ро­слинних формацій)	Підтипи ландшафтів лісостепо­вих рівнин: лучно-лісовий (північний лісостеп), лісо-лучно-степовий (середній лісостеп),лучно-лісостеповий (південний лісо­степ).Підтипи гірсько-лісового типу ландшафтів: 1) лучно-лісові (передгір’я Карпат);2)лісосте­пові посушливі(Крим);3) широколистяно-лісові; 4) мішано-лісові та ін.
Продовження таблиці Б.1
Рід	Генетичні типи рельєфу	Давньоалювіальні (терасові): моренно-зандрові ландшафти та ін.
Підрід	Генетичні типи рельєфу й лі­тологія поверхневих гірських порід	Підроди лісостепових давньо-алювіальних ландшафтів: піщані, галечникові, суглинисті тощо
Вид	Подібність переважаючих у ландшафті місцевостей і уро­чищ (типи морфологічної структури)	Види лісостепових рівнинних ландшафтів: 1) алювіальна суг­линиста і глиниста рівнина, з чо­рноземами опідзоленими, під рі­знотравно-злаковою рослинніс­тю; 2) денудаційно-акумулятивне плато з покривом лесоподібних порід, широколистяним лісом на сірих опідзолених ґрунтах

 

Таблиця Б.2 – Співвідношення регіональних (індивідуальні) і типологічних одиниць ландшафтного поділу території

 

Таксономічні одиниці районування	Головні критерії поділу	Відповідний ранг типологічної одиниці
Ландшафтна (або фізико-географічна) країна	Належність до великих тектонічних структур (геоструктур 2-го порядку) і морфоструктур. Певна система типів ландшафтів	Клас ландшафту
Ландшафтна зона	Співвідношення тепла і вологи	Тип ландшафту
Ландшафтна підзона	Зміна співвідношення тепла і во­логи у межах зони	Підтип ландшаф­ту
Ландшафтна провінція	Ступінь континентальності клі­мату у зв’язку з віддаленістю від океанів
Ландшафтна область	Відмінність геологічної і гео­морфологічної будови	Роди ландшафту
Ландшафтний район	Місцеві відмінності в рельєфі, поверхневих відкладах (генезис, літологічний склад), ґрунтах. Ха­рактер просторової горизонталь­ної ландшафтної структури	Види ландшафту

 

Таблиця Б.3 –Фізико-географічне районування України

Країна	Зона	Під- зона	Про- вінція	Область
С х і д н о є в р о п е й с ь к а р і в н и н н а	Мішаних лісів		Поліська	Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся
Л і с о с т е п у		Західноукраїнська лісостепова	Волинська височинна, Мале Полісся, Ростоцько-Опільська горбогірна, Західно- та Середньоподільська височинна, Прут-Дніс- тровська височинна
Дністровсько-Дніпровська лісостепова	Північнодніпровська, Київська підвищена, Приднісровськосхідноподільська, Середньобузька, Центральнопридніпровська, Південноподільська височина, Південнопридніпровська височинна
Лівобережно-Дніпровська	Північно- та Південнодніпровська, Північно- та Східнополтавська
Середньоросійська	Сумська схилово-височинна, Харківська схилово-височинна
Продовження таблиці Б.3
С х і д н о є в р о п е й с ь к а р і в н и н н а	С т е п у	П і в н і ч н о с т е п о в а	Дністровсько-Дніпровська північностепова	Південномолдавська, Південноподільська, Південнопридніпровська
Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська	Орельсько-Самарська низовинна, Кінсько-Клинська низовинна, Приазовська височинна, Приазовська низовинна
Донецька	Західнодонецька схилово-височинна, Донецька височинна
Донецько-Донська	Старобільська схилово-височинна
Середньостепова	Причорноморська середньостепова	Задністровсько-Причорноморська низовинна, Дністровсько-Бузька низовинна, Бузько-Дніпровська низовинна, Дніпровсько- Молчанська низовинна, Західно-Приазовська схилово-височинна
Південностепова	Причорноморсько-Приазов-	Нижньобузько-Дніпровська низовинна, Нижньодніпровська терасово-дельтова
Продовження таблиці Б.3
С х і д н о є в р о п е й с ь к а р і в н и н н а	С т е п у	Південностепова	ська сухостепова	низовинна, Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна, Присивасько-Приазовська низовинна
Кримська степова	Присивасько-Кримська низовинна, Тарханкутська низовинна, Центральнокримська височинна, Керченська горбисто-пасмова
Карпатська гірська			Українські Карпати	Передкарпатська височинна, Зовнішньокарпатська, Вододільно-Верховинська, Полонино-Чорногорська, Рахівсько-Чивчинська, Вулканічно-Карпатська, Закарпатська низовинна лісолучна
Кримська гірська			Кримські гори	Кримська передгірна лісостепова, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо, Кримська південнобережна субсередземноморська

 

Таблиця Б.4 – Надходження розчинених мінеральних речовин з атмосферними опадами, т/км² за рік

 

Регіони	Са	Mg	Na+K	HCO3	SO4	Cl	Усього
Полісся	0,8	0,9	1,4	2,7	6,1	1,2	13,1
Лісостеп	1,1	0,8	1,2	2,9	6,1	1,1	13,2
Степ	0,9	0,6	0,9	1,6	4,3	1,2	9,5
При- карпаття	1,5	1,5	1,8	2,9	9,7	1,6	19,0
Карпати	2,4	2,2	2,8	4,7	15,0	2,8	29,9
Закарпаття	1,7	1,6	1,9	8,3	10,6	1,9	21,1
Гірський Крим	1,5	1,1	1,3	4,1	4,2	1,6	13,8
Україна в цілому	0,9	0,8	1,1	2,4	5,6	1,3	12,1

 

Таблиця Б.5 – Ландшафтно-геохімічні бар’єри та накопичення елементів (в чисельнику – дуже токсичні, у знаменнику – менш токсичні), (за М. А. Глазовською, 1988; О. І. Перельманом, 1989)

Тип бар’єра	Елементи, що накопичуються на бар’єрі
Кислий в окиснювальному середовищі	Pb, As, Se / Mn, Mo, Nі, V
Кислий у відновлювальному середовищі	As, Se, Pb, Cd, Hg/Mo, V, Ni, Cn, Zn, Co
Лужний в окиснювальному середовищі	Pb, Cd, Hg, Sr/Mn, Mg, Zn, Cu, Mo
Лужний у відновлювальному середовищі	Pb, Sr, As / Zn, Cu, Ni, Co
Продовження таблиці Б.5
Глейовий	Se, As / U, V, Ni, Cu
Сорбційний	As, Cs, Sr / P, S, Mo, V, Cu
Механічний	Cd, Sr, Pb, Cs, Hg/Cu, Ni, Zn
Випаровувальний	Se, As, Cs/Na, Cl, Zn, Mg

 

Таблиця Б. 6 – Залучення елементів до біологічного круговороту, кг/га за рік (за Т. І.Євдокимовою, Т. Л. Бистрицькою, 1976)

Геосистеми	N	P	K	Ca	Mg	S
Тундрові та лісотундрові	21,7	2,8	8,4	8,6	3,0	1,4
Тайгові	87,3	8,0	22,6	38,0	6,0	6,0
Лісостепові, природний степ		14,0	93,0	108,0	21,6	11,2
Лісостепові, рілля		16,1	104,0	51,7	18,4	9,2
Степові, природний степ		–	27,0	127,0	36,0	15,0
Степові, рілля		14,0	30,0	30,0	6,0	4,0

 

Таблиця Б.7 – Середня продуктивність геосистем (за Р. Уїттекером, 1980)

Тип геосистем	Чиста первинна продукція, т/км2 за рік	Біомаса, т/км2	Маса підстилки, т/км2	Споживання тваринами, т/км2 за рік	Продукція тварин, т/км2 за рік	Біомаса тварин, т/км2
Тундрові					0,38	0,44
Бореально-лісові					3,20	4,75
Широколисто-лісові					6,0	15,70
Степові					8,9	6,70
Пустельні та напівпус- Тельні					0,40	0,45
Тропічних дощових лісів					15,0	20,0
Болотяні					16,0	10,0
Агрогеосистеми					0,65	0,40
Усі конти- ненти					6,10	6,75

 

 

Таблиця Б.8 – Середня швидкість формування гумусного горизонту ґрунтів, т/га (за Ф. М. Лісецьким, 1990)

Ґрунти	Ступінь змитості ґрунту
слабкий	середній	сильний
Дерново-підзолисті	0,3	–	–
Чорноземи типові	0,5	1,4	2,6
Чорноземи звичайні	0,4	1,2	2,0
Чорноземи південні, темнокаштанові	0,4	0,8	1,8
Світлокаштанові, чорноземи карбонатні	0,2	0,6	0,8

 

Таблиця Б.9 – Вплив сільського господарства на ландшафт Південно-Східної Європи

 

Час	Вплив	Наслідки впливу
5000-4000 до Р.Х.	Перші викорчовування в Греції	Ерозії, засипання річок в Південній Греції. Ерозія ґрунту. Перший період переселення, винищення лісу окультуренням. Заселення після відкриття
Близько 4000	Початок використання плуга в землеробстві
До 750	Тривале винищування лісу
Від 750	Грецька колонізація (Далмація)
З 229	Римська колонізація (узбережжя Істрії/Далмації)
Початок н.е.	Інтенсивне освоєння земель у районах впливу римлян	Майже без зашкодження, ре­гульоване
Продовженння табл. Б.9
350 після Р.Х.	Руйнування селянського господарства	господарювання, приплив населення. Ерозія ґрунту через змивання, по­вені та засипання
Переселення народів	Відкриття оброблюваних площ (Північна Греція)
	Поширення слов’ян, заселення височин (Далмація)	Випасання, використання листя для корму, викорчовування кореневищ, сильна деградація, ерозія. Фаза регенерації
До 1200	Селянське землекористування у серед- ньовіччі
З 1200	Вирубування лісу для кораблебудування	Руйнування більші, ніж раніше. Деградація, що прогресує
XVI ст.	Зростання тваринництва
XV-XIX ст.	Велике винищення лісу (грецькі визвольні війни, 1822-1830)
	Закон Грімані (заборона випасання овець на лісових площах) майже не виконується (Далмація)	Інтенсивне випасання та пошкодження рослинності, що прогресує. Зменшення густоти поселень. Ерозія схилів: скелясті та кам’янисті ландшафти
До XX ст.	Широке знищення лісів
XX ст.	Регіональні програми лісонасадження	Насадження

 

Таблиця Б. 10 – Таксономічні одиниці антропогенного ландшафту (за Мільковим, 1973, 1990, зі змінами)

 

Класи	Підкласи	Типи
1. Сільськогосподарські	1.1.Польові
1.2.Лучно–пасовищні
1.3.Садові
2. Лісогосподарські	2.1. Умовно натуральні	Типи вирізняються згідно з підходами лісової типології
2.2. Похідні
2.3.Лісокуль- турні
3. Селітебні	3.1.Міські	Малоповерхові
Багатоповерхові
Промислово–селітебні
Водно–рекреаційні
Садово–паркові
3.2.Сільські
4. Водні	4.1.Водосхови-ща
4.2.Ставки
4.3.Канали
5. Промислові (гірничопромислові)		Кар’єрно–відвальні
Просадочно–териконові
Торфово-болотні пустища
Продовження таблиці Б.10
6. Лінійно-дорожні		Автомобільних доріг
Залізниць
Аеродромів
Нафто-, газопроводів
Ліній електропередач
7. Рекреаційні	Ландшафти і ландшафтно-техногенні комплекси навколо санаторі­їв, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичні бази, кем­пінги, великі міські і приміські парки з атракціонами, лісопарки, гідропарки, ландшафтно-архітектурні музеї та ін.
8.Белігеративні		Сторожові кургани, оборонні вали, вирви і траншеї
9.Тафальні		Кургани, цвинтарі
10.Сакральні		Геосистеми, виконуючі духовну функцію, пов’язану з релігійними запитами людства, що є також об’єктами паломництва