Схоластика і екзистенціально-містична лінія середньовічної філософії. Реалізм і номіналізм

Розвиток середньовічної філософії мав схоластичний характер (схоластика - від грец. Scholasticos –шкільний). Християнські філософи намагалися раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення, використовуючи ідеї античної філософії (Платона, Арістотеля) Розквіт середньовічної філософії припадає на ХІ-ХІІ ст., вона поділяється на ранню (до ХІІ ст.), пізню (ХІІ ст.) і схоластичну філософію, яку вивчали в школах, а з ХІІ ст. – в університетах. Особливістю схоластики була відірваність від життя, спостережень і дослідів та спирання на церковні авторитети, що по суті гальмувало розвиток філософії та її ґрунтування на наукових знаннях.

Центральною проблемою схоластики стало питання про відношення знання до віри. Першість належала вірі, яка знаходилася над розумом. Найважливішим філософським питанням стало питання про відношення загального до одиничного, тобто дискусія про «універсалії», які лежать і основі загальних родів або понять. Внаслідок існування різних тлумачень загального виникли два схоластичних напрямки: реалізм і номіналізм.

Реалізм – напрямок, який стверджує, що загальні поняття (універсалії) мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей. Реалістами були висунуті два положення:

1) універсалії –це сутність реальності, вони існують об’єктивно і передують окремим речам;

2) універсалії є ідеальними першопочатками у розумі Бога;

3) роди речей передують видам, а види передують одиничним речам, тобто доводиться зверхність божественного світу по відношенню до нашого кінцевого буття.

Реалісти ґрунтувалися на засадах філософії Платона, який вважав, що тільки потойбічний світ ідей реальний, а земна дійсність – це тільки копія світу ідей. Яскравими представниками реалізму були Ансельм Кентерберійський, Ф. Аквінський та ін. Ансельм Кентерберійський намагався довести за допомогою розуму необхідність догматів про буття бога і стверджував, що бог повинен існувати не тільки як поняття в нашому розумі, але й реально, поза розумом. Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – являється католицьким теологом, який інтерпретував вчення Арістотеля та використав його в християнському віровченні. Основний принцип його філософії – це гармонія віри і розуму.

Універсалії існують потрійним чином:

- до речей як ідеальна сутність речей у розумі Бога;

- у речах, як їх субстанціальна форма;

- у людському розумі, перетворюючись в процесі абстрагування сутності від одиничних речей.