Сутність теорії Ф. Аквінського

1) розум здібний раціонально довести буття бога і відхилити заперечення проти істин віри;

2) все існуюче складається богом у ієрархічному порядку;

3) рухаючись до істини, розум може вступити в суперечку з догматами віри;

4) протиріччя між двома положеннями завжди означає, що одне з них – помилкове; у божественному одкровенні помилок бути не може, тому помиляється розум, а не віра;

5) матерія не може існувати окремо від форми, але форма може існувати сама по собі;

6) бог – істота цілком духовна, а тілесні речі природного світу існують тільки у поєднанні форми з матерією;

7) кожне явище має свою причину, а верховною причиною всіх реальних явищ і процесів є бог;

8) розум пов’язаний з відчуттям, тому для пізнання доступний тільки тілесний світ, а позатілесне, духовне є недоступним, тому сутність речей недосяжна.

Вчення Ф. Аквінського отримало назву «томізм» і стало ідологічною засадою і теоретичним знаряддям католицизму. Протилежним реалізму напрямком став номіналізм, який інакше трактував поняття загального.

Номіналізм почав витісняти реалізм у ХІ-ХІІ ст. Суть його витікала з того, що реально існують тільки окремі тіла і речі, а універсалії –це тільки імена (на латині «номіна»), які існують до речей. Ці положення засуджувалися церквою, бо вони суперечили церковним догматам. Поряд з номіналізмом, у середні віки розвинувся концептуалізм - прогресивний напрямок схоластичної філософії, засноване П.Абеляром. За Абеляром, існувати можуть тільки одиничні речі («субстанції»), але між речами можлива подібність, на чому ґрунтуються універсалії. Загальні поняття – це зразки, за якими бог створює речі.

У дискусії про універсалії концептуалісти, як і номіналісти, заперечували реальне існування загального, незалежно від кремих речей, але визнавали існування у розумі загальних понять («концептів») як особливої форми пізнання дійсності.