Сутність натурфілософії і космології стоїків

1) тіло світу утворено з вогню, повітря, землі і води;

2) душа світу - це вогняна і повітряна пневма, все буття мислиться як різна ступінь напруги божественно-матеріального першовогню;

3) вогняна стихія сутності світу –це Логос космосу (Доля), який впорядковує все в світі, це влада, яка рухає матерію;

4) Бог –це полум’яний розум світу, він управляє усім сущим;

Досягненням стоїків став поділ філософії на логіку, фізику і етику, які стали розвиватися як окремі дисципліни.

Неоплатонізм ( ІІІ-ІV ст.) представлений грецькими філософами Плотіном, Порфирієм, Проклом, які систематизували основні ідеї Платона і Арістотеля, розвинули вчення про збереження внутрішнього спокою особистості та її захисту від різного роду потрясінь. Плотін вважав, що душа не тіло, але вона здійснюється у тілі, яке є межею її існування. Розум – не тіло, але без нього не може існувати жодне організоване тіло. Матерія знаходиться в самому розумі, оскільки він є певна організація, а кожна організація потребує для себе матеріал. Всім Космосом управляє «світова душа». За думкою неоплатоніків, душа не поділяється на частки, вона єдина і неподільна, смислова субстанція. Жодна індивідуальна душа не може існувати самостійно від усіх інших душ, бо вони поєднуються «світовою душею».

Скептицизм (ІV ст. до н.е. до ІІІ ст. до н.е.) є однім з філософських напрямків раннього еллінізму і представлений грецьким філософом Піроном (360- 270 рр. до н.е). В основі філософії лежить вимога утримуватися від суджень, від рішучого віддання переваги одному з двох суперечних один одному рівносильних суджень. Як і попередники скептиків, більшість скептиків визнавали рухливість усіх речей і явищ, відносність якостей, сприймаємих за допомогою відчуттів, відсутність засад, які б надавали виправданий вибір між двома суперечними судженнями. За думкою Пірона, людина прагне до щастя, яке може принести тільки спокій і відсутність страждань. Тому бажаючий досягти щастя повинен відповісти на три запитання:

1) з чого складаються речі;

2) як ми повинні відноситися до речей;

3) яку вигоду ми отримаємо за рахунок нашого до них відношення.

Відповідаючи на перше питання, Пірон говорить, що ми не можемо дати жодної відповіді, тому що ні про що не можна сказати конкретно, що воно існує. Також про кожний спосіб пізнання неможливо сказати, істинний він чи хибний, тому що кожному ствердженню про будь-який предмет можна протиставити суперечне йому ствердження.

Із неможливості стверджень про речі Пірон виводить відповідь на друге питання: істинно філософський спосіб відношення до речей лежить в утриманнях від будь-яких суджень про них. Але це не означає, що не існує нічого достовірного, бо наші чуттєві сприйняття, враження, безумовно, достовірні. Похибки виникають лише в судженнях. Відповідаючи на третє питання, філософ стверджував, що вигодою, яка ґрунтується на утриманні від будь-яких суджень, є непохитність, або скептицизм, як найвища ступінь можливого для філософа блаженства. Основні засади Пірона отримали подальший розвиток у вченнях його послідовників Тімона, Енесидема, Секста-Емпірика.

На межі ІІІ- ІV ст. відбувається поступовий занепад класичної античної філософії, що пов’язано з просуванням християнської ідеології на терени Римської імперії. Релігія починає набувати панівного становища в світоглядних концепціях.