Сутність матеріалізму

1) матерія ніким не створена, а існує вічно;

2) простір і час – це об`єктивно існуючі форми буття матерії;

3) мислення невід`ємне від матерії, яка мислить;

4) єдність світу складається з його матеріальності;

5) світ і його закономірності пізнаються людською свідомістю.

Вперше термін “матеріалізм” почали використовувати в XVII столітті в розумінні фізичних уявлень про матерію (Р.Бойль), а пізніше для протиставлення ідеалізму.

Існує два напрямки розвитку матеріалізму

 

 

Домарксистський (з давніх часів до 40-х р.р. ХІХ ст.) (дав. китайська – Лаоцзі, індійська – Локаята, грецька – Геракліт, Анаксагор, Емпедокл, Демокріт, Епікур і т.д.) Основна ідея - світ матеріальний, - світ існує незалежно від свідомості людей

марксистський (діалектичний) (сер. ХІХ ст.) К.Маркс, Ф.Енгельс Основна ідея - матеріальне буття визначає суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії) - критика релігії, велика роль практики у пізнанні світу

 

Таким чином, боротьба ідеалізму з матеріалізмом яскраво відбиває протилежні тенденції, які існували у світовій суспільній і філософській думці та спонукали людство до подальшого пошуку істини. Як говорив представник епохи Відродження Леонардо да Вінчі: “ Досвід ніколи не помиляється, помиляються тільки ваші міркування. Мудрість – це дочка досвіду». В німецькій класичній філософії позиції ідеалізму відстоювали Г.Гегель, Е. Кант, Й. Фіхте, А. Шелінг, а на матеріалістичних засадах розвинули свої вчення Л. Фейєрбах, К. Маркс та ін.

6.2. Філософські погляди представників ідеалізму (Е.Кант, Г.Гегель, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг)

І. Кант (1724-1804) - родоначальник німецького класичного ідеалізму. В перший (докритичний) етап своє діяльності створив космогонічну гіпотезу, за якою виникнення і еволюція планетної системи виводится з первинної «туманності». Філософ вважав, що існує великий Всесвіт галактик поза нашої галактики. Він розвинув вчення про відносність руху і спокою, ввів поняття про заперечні величини. Його теорія відіграла вагому роль у розвитку діалектики.

У 1770 р. здійснився перехід його до поглядів «критичного» періоду (роботи «Критика чистого розуму» «Критика практичного розуму» «Критика здібності судження»), який ґрунтуються на наступних засадах:

1) природа речей (річ в собі) принципово недоступна нашому пізнанню;

2) пізнання можливе тільки відносно «явищ», тобто способу, за яким речі розкриваються у нашому досвіді;

3) достовірне теоретичне знання можна отримати тільки в математиці і природознавстві;

4) в нашому знанні існують апріорні знання, які незалежні від нашого досвіду і апостеріорні, які отримуються із досвіду;

5) розум спрямуваний до безумовного знання, яке витікає з вищих етичних запитів (тобто людський розсудок намагається вирішити питання про межі і безмежність світу в просторі і часі, про можливість існування неподільних елементів світу, про характер процесів, про бога як безумовно необхідної істоти);

6) розум за природою має антиномію, тобто подвоюється у протиріччях (теза і антитеза), але ці протиріччя тільки здаються. Розрішити цю проблему можна тільки в обмеженні знання на користь віри, в розрізненні «речей в собі» і явищ як непізнаваними. Так, з рівною доказовістю можуть бути доведені протилежні рішення: світ і кінцевий, і безмежний; існують неподільні частки (атоми) - таких часток немає; усі процеси причинно обумовлені, але можуть здійснюються довільно. Всі тези і антитези можна довести досить успішно, таким чином, розум роздвоюється у суперечностях.