Розвиток української філософії у ХІХ- поч. ХХ ст

Після Г.С.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості видатного поета Т.Г.Шевченка (1814-1861).

Життєва філософія Т.Г.Шевченка глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтується на національній ідеї українського народу. Доля України хвилювала поета більше ніж власна доля. Високе почуття патріотизму, готовність до самопожертви заради добра народу звучать у вірші " Мені однаково", написаному у в'язниці, куди він потра­пив за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

Поет говорить, що йому однаково, чи випустять його з в'язниці, чи про нього забудуть на чужині:

...не одинаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не одинаково мені.

 

Т.Г.Шевченко був впевнений, що український народ, який має глибоку душу и щире серце, здатний досягти всього високого й прекрасного.

Основою кращого майбутнього життя він, перш за все, вважав неза­лежність і волю України. Ця думка пронизує значну частину його тво­рів. Майбутнє українського народу він пов'язував з його минулим, через те й хвилювався, щоб український народ не був позбавлений своєї історії, знав своє походження. З болем про тяжку долю Украї­ни написані його історико-патріотичні твори, такі, як " Тарасова ніч", " Гамалія", " Гайдамаки", " Іван Підкова " та ін. Змальовуючи історичні події, Шевченко, перш за все, бачить у них живих, конкрет­них людей. Підхід поета до історії антропоцентричний - ідея люд­ської свободи пронизує всі його історіософські твори.

Т.Г.Шевченко хоче, щоб минуле жило, постійно нагадувало про ceбе. Тому він закликає співвітчизників воскресити пам'ять про минуле, про його славу. У творі “ I мертвим, і живим...” він пише:

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин - лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Т.Г.Шевченко, як ніхто інший, влучно та переконливо репрезентував ідею соборності України, єдності усіх її земель всупереч історичній недолі, що роз'єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах. Вінець Шевченкової творчості - це спів свободі, уславлення сво­боди, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, доб­робуту й щастя. До найволелюбніших книг усіх часів належить " Кобзар ", адже він наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості.

Філософія Т.Г.Шевченка багата емоційною наснагою образів, широ­тою і діяльністю асоціативного мислення. У ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське. Навіть біблійна далеч історії тут мудро перегукується із сьогоденням, а досвід минувшини - з сучасним життям і прагненням народів світу. У цьому розумінні філософія Т.Г. Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління будуть знаходити у ній синтез народного і вселюдсь­кого досвіду, як ми знаходимо в давніх книгах, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.

Одним із визначних українських філософів ХІХ ст. був П.Д.Юркевич (1827-1874). За оцінкою багатьох дослідників, філософія П.Д.Юркевича уявляла собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії і України того часу.