Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток українського неоплатонізму




У період падіння Римської імперії (ІІІ-VІ ст.) виникає неоплатонізм, як один із напрямків містичної філософії, яка продовжила ідеалістичну теорію Платона. Неоплатоніки пропагували вчення про містичну еманацію (випромінення) матеріального світу з духовного першопочатку. Вища ступінь філософії досягається, згідно неоплатонізму, не за рахунок досвіду і розуму, а шляхом містичного екстазу. Згодом неоплатонізм мав вплив на християнську патристику і на розвиток середньовічної філософії в цілому.

В період XIV-XV ст. в Україні панують ідеї неоплатонізму, який отримав своє поширення у таких напрямках, як агіографія, ісихазм, ареопагітизм. Відомо, що вже з Києворуської доби мала місце так звана агіографічна література (від грецького “агіос” – святий) – “житіє святих”. Центральний герой “житія” – святий, який бореться з дияволом, котрий спокушує його. Ця боротьба є засобом досягнення святості, особливого стану “просвітлення”, наповнення силами добра і неприступності силам зла. Вчити “правом”, а не словом – це правило святого “житія”; святий проповідує не словом, а своїм життям. Це було пропагування ідеалу християнського життя, зірця для наслідування. Святість, згідно агіографії, досягається вірою у Бога, а не в світ. В цілому, агіографічна література мала суттєвий вплив на віруючих, на ствердження християнства у середовищі народних мас. В агіографічній літературі знаходить свій прояв одна з рис української світоглядної ментальності – екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, духовне життя людини.

Ця ж риса чітко виявляється в широко розповсюджених в Україні XIV-XVI ст. ідеях ісихазма і ареопагітизма. Ісихазм (від грец.- спокій, безмовність) – це містична течія, яка виникла протягом ІV-VІІ ст. у Візантії і уявляла собою етико-аскетичне вчення про шляхи людини до з’єднання з богом через «очищення серця» сльозами і через зосередження свідомості на собі самому. Це досягається самопоглибленням у свій внутрішній світ, внаслідок чого настає стан просвітлення і “очищення” розуму від будь-яких раціональних понять. Була розроблена ціла система прийомів психофізичного самоконтролю, подібного з йогою (схилена сидяча поза, регулювання дихання і руху крові, молитва, зосередження). У ХІV ст. ісихазм був реставрований і оновлений такими мислителями, як Григорій Синаіт, Нил Сорький, Григорій Палама (паламізм). Згодом, при підтримці імператора Іоанна Кантакузіна у 1351 р. паламізм був визнаний на Влахернському помістному соборі і став офіційним православним вченням, яке поширилося пізніше й на українських землях.

Згідно з поглядами представників ісихазму, першопричиною світу є Бог. Він – сутність буття, джерело енергії і руху всіх видимих і невидимих природних процесів і явищ. Для єднання людини з богом ісихасти пропонують систему підготовчих заходів – небесну сходинку. Дорога сходження поділяється на два етапи:

1) праксис (практичне діяння) вимагає дотримання монашеських чеснот з метою умертвіння плоті, загартування волі та розуму;

2) теорія (розумове діяння) характеризується усамітненням і спрямуванням свідомості до “безодні духовного світу” через читання, заучування тексту і роздумування над ними, тривале моління. Молитва – це початок і кінець ритуалу.

Ареопагітизм –це систематично продумане середньовічне християнське вчення, згідно якому, центр буття – це непізнаване божество, від якого виходять в усі сторони, поступово зменшуючись, світові відображення (еманації) через ангельський світ, церковну область аж до звичайних людей і речей. Так звані ареопагітики – це зібрання чотирьох трактатів («О божественніх именах», «О небесной иерархии», «О церковной иерархии», «Таинственное богословие») и десятт листів, які довгий час приписували першому афінському єпископу І ст. н.е. Діонісію Ареопагіту. Але частина дослідників заперечили приналежність цих творів єпископу, вважаючи, що своди трактатів з’явилися лише у V ст. Пантеїстичні ідеї цього вчення були досить прогресивними у порівнянні з церковними догмами. Ареопагітики були досить популярними, включаючи добу Відродження і слугували ідейним джерелом всієй середньовічної філософії.

Філософське світосприйняття широких народних мас зафіксовано у епічних творах-билинах, думах і піснях (XIV-XVI ст.). На початку XVII ст. в Україні поширюється соцініанство, що пропонує ідею раціонального віровчення. Соцініанство не визнавало християнських догматів про особу Ісуса Христа, якого вважали звичайною людиною, яка діяла у відомий історичний час. Єдине, що не заперечувалося з біблейських догм – це зачаття Христа Святим Духом і народження його від діви Марії. Прихильники соцініанства мали не тільки свої релігійні громади, але й школи.

Розвиток філософської думки в Україні в XIII-XVI ст. становить важливий етап вітчизняної історії філософської культури, бо саме в цей період відбувалося осмислення національної ідентичності українського народу та його єдність з європейськими народами, які сповідували християнську мораль і культуру.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3356. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия