Методологічні аспекти курсу „Рекреаційні ресурси та рекреологія”

За останні роки розвитку екологічних наук свого поширення набуває нова дисципліна - рекреаційна географія. Її виникнення пов'язане перш за все із все зростаючою потребою суспільства у повноцінному відновленні своїх сил. Галопуючий розвиток технологій, науково-технічний прогрес вимагають від людей великих затрат енергії, причому дедалі більше відчувається не тільки фізична втома, але і моральний тиск.

Психологічний стан людини повноцінно можна відновити тільки на лоні природи. Ніщо так не заспокоює, як ніжне забарвлення трави і листя, приємне дзюрчання струмка чи споглядання за неповторними створіннями природи. Але важливою умовою для відпочинку є виділення так званих природних рекреаційних систем, тобто таких, що за рядом своїх властивостей придатні для використання з метою відпочинку. Тому, по-перше, постає необхідність виділення територій, придатних для організації дозвілля населення.

Друга проблема, яка вирішується рекреаційною географією, збереження цілісності і чистоти цієї території. Якщо поряд з будинком відпочинку будуть розміщені промислові об'єкти, то певний рекреаційний комплекс втратить свою привабливість.

По-третє, як і будь-яке використання території, рекреаційна діяльність людей також має свої позитивні і негативні сторони. З одного боку, відпочинок людей на лоні природи сприяє підтриманню і зміцненню їх здоров'я. Фітонциди, які виділяються багатьма видами дерев, сприяють покращенню здоров'я хворих людей. Прогулянки лісом, спілкування з природою викликають у людини позитивні емоції. З іншого боку, при рекреаційному використанні природного середовища виникають деякі несприятливі для неї зміни, які при великій кількості рекреантів на певній території можуть бути небезпечними для продовження природного розвитку природних компонентів даної території. Отже, використання природних рекреаційних ресурсів повинно бути помірним, раціональним, плановим. Завданням дослідників стає визначення величини допустимих навантажень на той чи інший комплекс з метою збереження природи.

Нікого не здивуєш також фактом, що ресурси природи мають здатність лікувати. Тому з цією метою особливо важливого значення набуває раціональне використання і збереження природних ресурсів з метою профілактики і лікування деяких захворювань.

Відпочинок, як і праця, є невід'ємними складовими життєдіяльності лю­дини. Але, якщо трудова діяльність та її суспільні результати давно досліджуються багатьма науками (економікою, соціологією, географією та ін.), то теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об'єктом спеціального вивчення лише у другій половині XX століття. Таке осмислення здійснюється, зокрема, в межах рекреалогії.

Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали говорити в 90-х роках XX століття. Це було значною мірою обумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв'язані в ме­жах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисциплінарного об'єкта.

Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах. Один із них представлений теоретико-методологічними розробками в різ­них галузях природничих і суспільних наук, а другий полягає в осмислен­ні рекреації як специфічної сфери суспільної діяльності, пов'язаної з відновленням здоров'я людини. Акумулювавши в собі ці підходи, рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує теоретичні проблеми, пов'язані з відновленням життєвих сил людини; як прак­тика його організації; як важлива галузь господарства держави.

В. Сидоров пропонує розмежовувати широке і вузьке трактуван­ня рекреалогії [10, с 14-15]. Так, у широкому розумінні це — система суспільно-природничих наук, яка вивчає відтворення здоров'я людей шля­хом відновлення їх сутнісних сил; умови, причини, особливості, механізми і рушійні сили процесу відновлення на різних етапах; закони і закономір­ності функціонування і розвитку рекреаційних систем, їх зв'язки з іншими сферами суспільного життя і виробництва. У вузькому розумінні рекреа­логія є теоретичною дисципліною, що вивчає закони і закономірності функціонування і розвитку сфери відтворення здоров'я, механізми, які є основою соціальної політики і стратегії вдосконалення суспільної практи­ки формування і відтворення здоров'я людини, та їх прояви і взаємодію.

В географії найбільш вживаним є визначення рекреалогії (від лат. гесгео — відновлюю та грец. logos — вчення) як галузі знань про причи­ни та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної скла­дової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропо-екологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки [4, с122].

Організація рекреаційної діяльності здійснюється на основі комплексного підходу, тому рекреалогія виступає не як «чиста» наука, а як міждисциплінарна наукова дисципліна, що вивчає процеси і методи відновлення здоров'я людини.

„ Рекреаційні ресурси та рекреологія” - наука про закономірності територіальноїорганізації суспільного виробництва, просторових процесів та форм розміщення рекреаційних ресурсів у конкретних регіонах та країнах.

Об’єкт дослідження – регіональне господарство, населення регіонів світу та вітчизни, територіальні соціальні структури, господарські зв’язки країн світу, природні та історико-культурні цінності.

Предмет дослідження – особливості та закономірності просторової організації суспільства і його складових на рівні регіонів світу та регіонів України.

„Рекреаційні ресурси та рекреологія” за своєю суттю, генезисом, характером міждисциплінарних зв’язків це наука прикладна, націлена на осмислення досягнень багатьох суміжних дисциплін, формування інтегративних підходів та узагальнень, становлення адекватних уявлень про економіко-географічну дійсність.

Рекреологія як економічна галузь господарювання, має всі підстави зайняти в перспективі одне з провідних місць у структурі регіонального господарського комплексу. Тому сьогодні надзвичайно актуальним є питання вибору оптимальної стратегії розвитку рекреаційної індустрії і здійснення ефективної політики її практичної реалізації. Для рекреології характерні такі проблемні питання:

· дослідити економічні передумови розвитку рекреаційної індустрії;

· розкрити комплексну оцінку рекреаційних територій регіону;

· обгрунтувати основи формування політики рекреаційного освоєння регіону;

· запропонувати шляхи та напрямки, териториальні перспективні моделі рекреаційної індустрії в регіоні.

Рекреалогія — це комплексна суспільно-природнича наука про передумови, способи здійснення, наслідки та закономірності процесів відтво­рення прихофізіологічного здоров'я людини.

Первинне накопичення матеріалу про рекреаційні ресурси, територіальну організацію рекреаційної діяльності та її суспільні наслідки; а та­кож формування понятійно-термінологічного апарату і системи методів дослідження відбувалося в рамках багатьох наук, але найбільш значний розвиток ця проблематика здобула в межах географії (рекреаційна гео­графія), економіки (рекреаційна економіка), антропоекології і медицини (рекреаційна медицина).

Рекреаційна географія — галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів [3, с 51].

Рекреаційна географія є новітньою галуззю знання, що сформувала­ся після введення в 1974 році в навчальні плани Таврійського (м. Сімфе­рополь) і Московського державних університетів курсу «Рекреаційна гео­графія». Однак до середини 80-х років можна говорити лише про допредметний етап розвитку рекреаційної географії, що була, за висло­вом Б. Родомана, «наукою навколо... та біля відпочинку» [9].

Сучасна рекреалогія значною мірою спирається на теоретичну базу (перш за все у сфері обґрунтування рекреаційних систем), напрацьовану географами радянського періоду — Ю.О. Вєдєніним, М.С. Мироненком, О.О. Мінцем, 1.1. Пірожніком, І.Д. Родічкіним, B.C. Преображенським, І.Т. Твєрдохлєбовим, П.Г. Царфісом та ін. Серед українських науковців значний внесок у її розвиток зробили Л.О. Багрова, О.О. Бейдик, М.І. Долішній, В.К. Євдокименко, М.П. Крачило, В.І. Мацола, Т.Ф. Панченко, Н.В. Фомен­ко та ін. Найбільш цитованими у вітчизняних працях зарубіжними дослідни­ками туристсько-рекреаційного комплексу є А. Александрова, І. Зорін, В. Квартальнов, М. Клаусон, Й. Майєр, П. Марріотт, К. Міллз, Д. Ніколаєнко, К. Рупперт, В. Скотт-Вілльямс, Дж. Р. Уокер, В. Фостер та ін.

На основі детального аналізу робіт географів, присвячених рекреаційній проблематиці, О.О. Бейдик у своїй монографії [2] зазначає, що: найбільш дослідженими в радянській і сучасній українській рекреаційній географії є питання, пов'язані з інфраструктурними, природними та архітектурно-історичними рекреаційними ресурсами; а також рекреаційно-ту­ристським природокористуванням і оцінкою рекреаційних ресурсів.

Саме рекреаційній географії рекреалогія завдячує своїм інтенсивним розвитком, «географічністю», оскільки, рекреаційна діяльність чітко диференціюється територіально і безпосередньо пов'язана з природними властивостями території. Однак якщо рекреаційна географія є суспільно-географічною наукою, то рекреалогія — міждисциплінарна наука.

Саме міждисциплінарний характер вивчення рекреаційних проблем в умовах наукової інтеграції обумовив визначення предметної суті нової науки на основі специфічного об'єкта дослідження, властивого даній га­лузі знання.

Обє ' ктом рекреалогії виступає рекреаційна система (М. Мироненко ототожнює поняття «рекреаційна система» та «рекреаційний район») як об'єктивне і соціальне утворення, яка охоплює рекреантів, природні комплекси, технічну інфраструктуру, сферу обслуговування, виробничу сферу, трудові ресурси, систему розселення. Таким чином, рекреаційна система — це комплексна геосистема, що поєднує в собі соціальні, техногенні та природні комплекси і має своєю метою відтворення психофізіологічних сил людини. Окремі дослідники вважають об'єктом рекреалогії відпочинок як різноманітну діяльність, спрямовану на відновлення здоров'я.

Рекреаційна система одночасно може розглядатись як складова суспільної системи, суспільного життя, суспільного виробництва, певної сфери людської діяльності. Інтеграція різних напрямів рекреаційної діяльності в єдину систему відновлення здоров'я обумовлена рівнем суспільних відносин.

Виокремлення об'єкта рекреалогії є результатом рекреаційного природокористування як форми взаємодії суспільства і природного середовища, яка реалізовується через систему заходів з освоєння, використання, перетворення та охорони природних комплексів. Воно має регіо­нальну локалізацію і може розглядатися як складова регіональної економічної та соціальної політики.

Предметом рекреалогії є різноманітні аспекти і об'єктивні закономірності становлення, функціонування і перспективного розвитку рекреаційних систем загалом та їх підсистем, зокрема, включаючи основні поняття рекреалогії (відпочинок, рекреація, вільний час, рекреаційна діяльність, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал тощо).

Дещо відособленим видається трактування об'єкта і предмета рекреаційної географії Д. Ніколаєнком: «Об'єктом дослідження... є об'єкти та суб'єкти рекреації в різних соціокультурних утвореннях» [7, с 20]. Під об'єктом рекреації автор розуміє певний фон рекреаційної діяльності (ма­теріальні предмети, системи, процеси і явища тощо), що активізується під впливом певних факторів, але не має самостійного значення. Суб'єктами рекреації є люди, що провадять рекреаційну діяльність у відповідності із стандартами, що діють у межах певного соціокультурного утворення.

Предмет рекреалогії змінюється в залежності від зміни об'єкта в різ­них соціокультурних системах. З кінця 90-х років предметом досліджен­ня рекреаційної географії стало вивчення просторових закономірностей розміщення рекреаційних об'єктів і особливостей поведінки людей у про­цесі рекреаційної діяльності.

Даний підхід заслуговує на увагу принаймні з таких причин:

> він декларує відмову від вузької орієнтації на територіальну рекреаційну систему (ТРС) як предмет рекреаційної географії;

> ставить визначення об'єкта і предмета рекреалогії в залежність від зміни соціокультурних систем у певному географічному просторі;

> наголошує на системному дослідженні рекреації в її агрокультурній різноманітності;

> відкриває простір для дискусії в рамках науки.

На відміну від багатьох інших наук, у рекреалогії має місце також суб'єкт, яким виступає людина як носій рекреаційних потреб.