Регіональні аспекти світової рекреації

Найбільш розвинена рекреаційна індустрія в країнах ЄС, тому що ознайомлення та відвідування рекреантів передумовлює їх вільне переміщення до любої країни, що входить до складу ЄС.

На другому місці знаходяться країни Північної Америки. У США та Канаді національні парки приваблюють рекреантів своєю незайманою природою. У Канаді - 8 національних парків. Східне та західне узбережжя США зацікавлюють туристів пляжами, м'яким кліматом, потужною індустрією відпочинку та туризму. У США є 520 рекреаційних районів, у тому числі 30 національних парків.

У Південній Америці рекреація розвинена тільки на узбережжях, а у глибині материка, де природа особливо красива і є чимало інших рекреаційних ресурсів, багато треба ще зробити у цьому напрямку.

Швидко розвивається рекреація в Африці - перш за все у Кенії, Танзанії, Замбії, де є багато національних парків та заповідників.

Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу - кращі у світі.

Значні рекреаційні ресурси мають Австралія та Океанія.

Регіональні аспекти рекреації України. Розгляд регіональних особливостей геопросторової організації рекреаційного господарства України розкривається у розрізі суспільно-географічних районів. По-перше, саме цей рівень найбільшою мірою може задовольнити найголовніші цілі будь-якого районування – координацію розвитку рекреаційного господарства з іншими галузями та забезпечення оптимального функціонування рекреаційних систем. По-друге, такий підхід відповідає основним принципам рекреаційного районування. По-третє, мережа суспільно-географічних районів значною мірою відображає териториальну диференціацію рекреаційного потенціалу. По-четверте, області, які входять до певного суспільного району, мають спільні проблеми щодо сучасного стану санаторно-курортного господарства і програми розвитку перспективних функцій, напрямів, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння і раціонального використання рекреаційних ресурсів.

Териториальна рекреаційна система характеризується єдиною територією, що має значний рекреаційний потенціал, сукупністю рекреаційних установ, які функціонують на основі тісних виробничих контактів, єдністю організаційних форм управління, які забезпечують ефективне використання природно-рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на даній території. Тому актуальним стає питання вивчення регіонального аспекту.

Слово “регіональний” походить від латинського слова regio – територія, місцевість, область, район. У нашому розумінні регіон – це територія, що представляє собою народне господарство як екологічно і соціально-економічно збалансовану систему, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Найважливіша характеристика регіону – його цілісність, що має певну спільну (схожу) характеристику природно-географічних, соціально-економічних, демографічних, національно-культурних, історичних та інших ознак.

Регіоналістика у класичному розумінні – це система суспільних відносин, що історично склалася в межах регіону і представляє собою сукупність взаємопов’язаних економічних, соціальних, екологічних, демографічних, поселенських ланок і звязків, що забезпечують її стійкість і цілісність як на макро- так і на мікрорівні. У вузькому значенні - це не що інше, як комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання і надання послуг, система методів організації виробництва і невиробничої сфери, а також комплексне управління регіонами.

Для регіоналістики характерні такі ознаки її функціонування:

· комплексність економічного, соціального і екологічного розвитку;

· єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

· територіальна спільність виробництва;

· відповідність системи соціальної інфраструктури;

· поєднання територіального та галузевого управління об’єктами.

Для визначення загальних можливостей регіону чи країни в цілому, їхньої економічної спроможності існує інтегральна характеристика регіону, яка визначається його соціально-економічним потенціалом (СЕП). При цьому його основою вважається економічний потенціал, який характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного доходу, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції.

Насьогодні головними напрямками соціально-економічної реконструкції держави є структурна перебудова господарського комплексу і ефективна регіональна політика. Ці процеси взаємопов’язані і передбачають у першу чергу структурну трансформацію економіки у відповідності зі специфікою територій і необхідністю забезпечення державних та регіональних інтересів.

Відзначимо, що без врахування природних, історичних, геополітичних, економічних особливостей регіонів розраховувати на успіх ринкових реформ важко. Внаслідок цього останнім часом активізувалась проблема регіоналізації реформ, вибору оптимальних стратегій територіального розвитку.