Методи дослідження дисципліни

Міждисциплінарний характер рекреалогії обумовлює використання нею як загальнонаукових, так міждисциплінарних методів дослідження. До першої групи методів належать історичний, картографічний, порівняльний, методи спостережень, системного аналізу, статистичний, економічного районування та ін. Друга група охоплює методи економіко-математичні, дистанційних спостережень, геоінформаційний.

Теоретичні узагальнення в дослідженнях дисципліни «Рекреаційні ресурси та рекреологія» здійснюються на основі системного під­ходу. Серед загальнонаукових методів широко застосовуються аналіз і синтез. Цілком мотивованим є використання рекреалогією методів гео­графічної науки: картографічного, експедиційних досліджень. Важливу роль відіграють також методи суспільних і медико-біологічних наук: балансовий, соціологічні опитування і анкетування, психологічні вимі­рювання. Можливість параметризації даних про об'єкт дослідження об­умовлює продуктивність використання математико-статистичних мето­дів і методу моделювання, що поширюється і на моделювання власне дослідницької роботи.

Дослідження суб'єкта рекреалогії — рекреанта — здійснюється на основі різних методологічних підходів: діалектичного (поєднання емпірич­ного досвіду з аналізом явищ у їх розвитку), системного (вивчення рекре­аційної системи в її цілісності), генетичного (врахування попереднього розвитку об'єкта), дескриптивного (описове фіксування ходу подій з ме­тою виявлення особливостей досліджуваного явища), біхевіористичного (вивчення поведінки рекреантів з метою оптимізації діяльності ТРС), інте­грального (одночасне використання в ході дослідження соціальних, еко­номічних, екологічних та інших критеріїв), конструктивного (моделюван­ня змін і перетворень у рекреаційних системах), казуального (визначення передумов дій та рішень людей в економічному процесі), раціоналістич­ного (пошук раціональних законів розвитку рекреаційних систем), еколо­гічного (рекреант розглядається як складова навколишнього середови­ща) та ін.

Подальший розвиток науки, її диференціація і поглиблення завдань дослідження зумовлять появу нових методів та оригінальних методик.

Відпочинок як суспільний феномен, його місце в соціальній сфері і вплив на навколишнє середовище ще недостатньо вивчені сучасною нау­кою. У зв'язку з цим дослідження у сфері рекреалогії, здатні виявити мо­жливості використання і розвитку ресурсно-екологічного потенціалу тери­торії, набувають усе більшого наукового і практичного значення.

За останні роки, як зазначає Б.М. Кедров [10, с. 16], рекреалогія пройшла шлях від:

> замкненості окремих наук і дисциплін до їх взаємодії;

> одноаспектного вивчення феномена відпочинку до багатоаспектного;

> вузької спеціалізації до субстрактності;

> множини наукових уявлень до цілісності наукових знань про від­починок;

> одновимірності уявлень до системної багатовимірності поглядів.

Рекреалогія є молодою, але досить динамічною галуззю знання, розвиток якої залежатиме від подальшого накопичення і диференціації рекреаційних потреб. Поступово формується понятійно-термінологічний апарат науки, обґрунтовуються окремі теоретичні узагальнення (гіпотеза про рекреаційну систему (кластер), гумано- та економ-центричні концеп­ції), закони. Напрям її подальшого розвитку все більше визначається ін­теграцією туризму і рекреації в межах туристично-рекреаційного ком­плексу.

Історичний метод. Своєрідність його використання у регіоналістиці та рекреації світу полягає у тісному по, єднанні з аналізом і просторовими аспектами соціально-економічного розвитку, які зумовлюють безупинні зміни у географії господарства і населення, в характерні використання природних і трудових ресурсів, в освоєнні та заселеності території. Знання історії необхідне для розуміння сучасної географії населення і розміщення рекреаційних ресурсів, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод. Завдяки йому створюють тематичні карти, наносячи на них безліч об’єктів, відображаючи їх взаєморозташування і взаємозв’язки. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу.

Порівняльний метод. Покликаний знайти найбільш істотні риси подібності та відмінності у господарському використанні територій світу, в географічних типах господарства і розселення, в їх взаємозв’язку.

Метод спостережень. Роль міжнародного туризму, поїздки зарубіжними країнами розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень за особливостями господарського використання території, системами і типами розселення, умовами життя та культурою населення тощо.

Метод системного аналізу. Базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісної системи, її внутрішніх і зовнішніх зв’язків, погодження галузевих і територіальних проблем.

Статистичний метод. У його основі – аналіз даних про господарство і населення регіонів та країн, він сприяє з’ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент досліджень економічного, соціального та рекреаційного стану конкретної території.

Метод економічного районування. Дає змогу виявити взаємопов’язані в соціально-економічному аспекті частини країни за певною спеціалізацією. Базуючись на вченні про економічні райони, потребує обробки різноманітної економічної та соціальної інформації.

Економіко-математичні методи. Дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарств, розселення і життєдіяльності населення. Важливим при цьому є математичне моделювання різних соціально-економічних процесів і об’єктів.

Методи дистанційних спостережень. Широко використовуються в дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарських систем і населення. Дають нову і докладну інформацію про концентрування господарського використання території, особливості концентрації господарства і населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Геоінформаційний метод. Набуває дедалі більшого значення. Полягає у створенні геоінформаційних систем, які є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію.

Вибір методів дослідження залежить як від наукового завдання, так і від об’єкта вивчення. Найдоцільнішим є поєднання різних методів з урахуванням конкретних можливостей кожного з них.

[1] с. 10-21; [2] с. 4-5; [3] с. 169-170; [4] с. 18-28.