Імунологія старінняCучасні зміни демографічної структури населення привело до збільшення частки осіб похилого віку, кількість яких за останні десять років зросла більше, ніж у два рази. Більше половини госпіталізованих хворих становлять старші особи. Це пов’язано з тим, що в осіб після 65 років різноманітні хвороби зустрічаються в 60% обстежених, а після 80 років - у 80% обстежених, причому на одного хворого припадає 10-11 діагнозів. При вивченні імунологічних показників у людей, які дожили до глибокої старості, необхідно враховувати той факт, що в цей період починає проявлятися ефект популяційної селекції: залишаються тільки найбільш здорові індивідуми, які відносяться до так званої “імунологічної еліти”. Якщо максимальна імунна відповідь реєструється в період статевого дозрівання, то в осіб похилого віку вона становить тільки 1-2% від неї. Вікові зміни імунної системи в осіб похилого віку призводить до того, що в патологічний процес втягується не одна, а кілька систем організму. Це стає причиною приймання великої кількості лікарських середників на тлі зниженої здатності організму до детоксикації, що призводить до непередбачених наслідків. До своєрідних моделей передчасної інволюції імунної системи та прискореного старіння організму відносять синдром Вернера і Гетчинсона-Гілфорда. Синдром Вернера - спадкова форма шкірної атрофії, маніфестує після 20 років; характерні катаракта, швидке посивіння, облисіння, зниження гостроти слуху, старечі зміни голосу, обмеження рухомості суглобів, дистрофія нігтів, атрофія м’язів, пригнічення функції статевих залоз, ранній атеросклероз, висока частота формування злоякісних пухлин, зниження інтелекту. Маніфестація хвороби Гетчинсона-Гілфорда припадає на 8-12 місяців життя і вже в 3 роки спостерігаються: карликовий ріст, посивіння, облисіння, пігментація та атрофія шкіри, катаракта, глаукома, порушення обміну речовин. До 18 років такі хворі зазвичай помирають. Старіння має серйозні наслідки для організму: · підвищена чутливість до інфекцій; · схильність до хронічного перебігу інфекційного процесу (часті внутрішньошпитальні інфекції, інфекції, причиною яких є умовнопатогенні мікроорганізми; розвиток ускладнень у вигляді пневмоній, циститів, пієлонефритів тощо); · підвищення схильності до формування пухлин, атеросклерозу, амілоїдозу, деменції, порушення функції опорно-рухового апарату; · підвищення частоти автоімунних процесів (більше, ніж у 50% осіб похилого віку), поява автоантитіл (до органоспецифічних антигенів – тиреоїдних, інсулярних, мозкових та до органонеспецифічних – ДНК, ядерних гістонів, імуноглобулінів); у жінок рівень автоантитіл вищий, ніж у чоловіків, однак пік їх активності в жінок спостерігається на 10 років пізніше.
З іншої сторони, в осіб похилого віку з’являється багато хвороб, які пов΄ язані з порушенням обміну речовин, поганим харчуванням, несприятливими умовами життя, стресами через втрату близьких тощо. Саме тому запропоновано розділяти вікові зміни в старечому віці на первинні та вторинні. У міру старіння значно пригнічується головна функція імунної системи – забезпечення генетичного гомеостазу, у зв’язку з чим розпізнавання чужих антигенів та автоантигенів стає менш точним і ретельним. При вивчення окремих популяцій та субпопуляцій лімфоцитів у старших осіб було доведено, що: 1) значно знижується активність факторів природженого імунітету, особливо лізоциму, загальної бактерицидної активності сироватки крові; 2) рівень компонентів комплементу в чоловіків збільшується на шостому десятку життя, у жінок - на 10 років пізніше, в подальшому спостерігається його поступове зниження; 3) функціональна активність NK клітин знижена на тлі нормального чи збільшеного їх числа, що призводить до зниження противірусного та протипухлинного захисту; 4) найбільш інтенсивним кількісним та якісним змінам підлягають Т-лімфоцити – Т-хелпери та Т-цитотоксичні лімфоцити; на цих клітинах з’являються поверхневі антигени, які характерні для клітин пам’яті; вміст “наївних” Т-лімфоцитів знижується; 5) у зв’язку з віковою інволюцією тимусу змінюється внутрішньотимічна диференціація Т-лімфоцитів, що впливає на зв’язування з Т-клітинним антигенрозпізнаючим рецептором та передачу костимуляційних сигналів; 6) зменшується кількість та функціональна активність стовбурових клітин (зниження здатності до міграції з кісткового мозку в тимус, висока радіочутливість тощо); 7) знижується продукція специфічних антитіл та титр ізогемаглютинінів, що затруднює визначення групової належності крові в осіб похилого віку; 8) порушується процес активації специфічних тирозинкіназ, інозитол-фосфатного каскаду, мобілізація кальцію, активація та транслокація протеїнкінази С; 9) з віком на клітинах зменшується експресія ІL-2 та його рецепторів, що впливає на активацію імунокомпетентних клітин; 10) у відповідь на антиген-активацію зменшується продукція ІL-2, IFN-γ, TNF-α, TNF-β та збільшується продукція ІL-4, ІL-5, ІL-6 та ІL-10, що певною мірою пояснює більшу збереженість В-лімфоцитарного імунітету порівняно з Т-лімфоцитарним; 11) макрофаги та моноцити володіють значно слабшою активністю при стимуляції лімфоцитів, синтезують менше ІL-1, оксиду азоту та перекису водню, що призводить до зниження їх фагоцитарної активності, що проявляється в збільшенні рівня імунних комплексів (порушення їх поглинання та елімінації) та зниження протипухлинної активності; 12) зменшується синтез ІL-1 та TNF, що негативно впливає на синтез гострофазових протеїнів, що призводить до суттєвого сповільнення і зменшення температурної реакції та несприятливо впливає на перебіг інфекційного процесу; 13) ІL-1 продукується нестимульованими макрофагами, що відіграє основну патогенетичну роль у розвитку “хвороб старості” – остеопорозу, аденоми простати, амілоїдозу тощо.
Як було вказано вище, найбільших змін зазнають Т-лімфоцити. Досліджено, що з віком знижується експресія на Т-лімфоцитах костимулюючих молекул CD28, які відіграють важливу роль у проліферації та активації клітин. Зменшення експресії молекул CD28 на Т-цитотоксичних лімфоцитах приводить до високого ризику розвитку вірусних інфекцій та хвороб, викликаних внутрішньоклітинними збудниками та тлі різкого пригнічення цитотоксичної функції цих клітин. Зменшення експресії молекул CD28 на Т-хелперах сприяє підвищеному синтезу IL-2, IFN-γ, підвищеної частоти інфекцій різного генезу, автоімунних реакцій, онкопатології в осіб похилого віку. З віком спостерігається зменшення довжини теломерних послідовностей хромосом. Досліджено, що довжина теломер хромосом найдовша в «наївних» Т-лімфоцитах, найкоротша - в Т-лімфоцитах «пам’яті». Т-лімфоцити осіб похилого віку стають більш чутливими до апоптозу, ніж Т-лімфоцити молодих осіб. Механізмам апоптозу відводиться одна з провідних ролей при старінні щодо розвитку лімфопенії та дисфункції імунної системи. Лімфоцити периферичної крові осіб похилого віку швидко знищуються шляхом апоптозу, індукованого TNF-α. У осіб похилого віку спостерігається пригнічення імунокомплексних реакцій третього типу та пригнічення синтезу IgE (реакція гіперчутливості негайного типу, IgE-залежна). Разом з цим, зниження бар’єрної функції шкіри і слизових оболонок швидко призводить до розвитку сенсибілізації організму на хімічні речовини, збудники, їх токсини і т.п., що збільшує ризик розвитку в осіб похилого віку бронхіальної астми та іншої алергопатології. У старості змінюється реакція організму на вакцинацію – число антитілопродукуючих клітин знижене, зменшена їх здатність синтезувати антитіла, скорочується період існування антитіл. Це частіше антитіла класу IgM, які мають низьку афінність. З’являється широка перехресна реактивність антитіл, що зменшує їх захисний ефект проти інфекційних антигенів, формуються умови для появи автореактивних антитіл. Для формування повноцінного поствакцинального імунітету необхідна повторна імунізація (ревакцинація). Якщо вакцинація була проведена замолоду, то при вакцинації в похилому віці спостерігається незначне порушення антитілоутворення. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що в осіб похилого віку зниження вираженості імунної відповіді спостерігається на тлі підвищеного рівня імуноглобулінів. Наявність високого рівня автоантитіл не проходить для організму безслідно. Показано, що серед пацієнтів з діабетом, гіпертензією та органічними ментальними синдромами (хворобою Альцгеймера) частіше, ніж у інших, визначалися високі концентрації антитіл до інсуліну, клітин гіпофізу, які продукують пролактин. У пацієнтів з цереброваскулярними порушеннями, інсультом, діабетом та хворобами нирок спостерігається статистично підвищена частота антитіл до васкулярного гепарин-сульфат-протеїн-глікану, який відіграє важливу роль у підтримці структури та функції судин, включаючи нормальний тромбоцитостаз, ліполіз, адгезію до ендотелію судин та їх відновлення. Ці антитіла, що з’являються в старості, сприяють атеросклеротичним пошкодженням. Останнім часом в літературі все більше з’являється робіт, присвячених імунним порушенням при хворобі Альцгеймера. При цьому вираженість імунних порушень корелює з глибиною деменції при цій хворобі. Відома послідовність імунологічних змін, які відбуваються при хворобі Альцгеймера, а саме: при легкій та середній деменції спостерігається підвищення продукції ІL-1, а при важкій деменції - рівень ІL-1 не відрізняється від його вмісту в здорових осіб такого ж віку. Однак, у цих хворих не відбувається проліферації Т-лімфоцитів під впливом ІL-1. Сформовано кілька імунологічних теорій старіння, суть однієї з яких полягає в наступному. Старіння починається з інволюції тимусу, слідом за яким починається старіння інших органів, ймовірно, при участі автоімунних механізмів. Це відбувається в результаті пригнічення супресорних механізмів та зміни просторової структури антигенів HLA системи, яка з часом починає набувати елементів чужорідності, запускаючи реакцію відторгнення. На жаль, методи корекції вікових змін імунітету не розроблені, однак проводяться активні пошуки «еліксиру молодості».
|
