ІМУНОГЕНЕТИКА

Імуногенетика (генетика імунної відповіді) як важливий напрям імунології сформувалася порівняно недавно (у кінці 40-х років ХХ століття). Це відбулося після відкриття генетичного контролю за імунними реакціями та теоретичного обґрунтування існування комплексу генів, які відповідають за відторгнення трансплантату. На сьогоднішній день добре досліджений МНС (major histocompatibility complex - головний комплекс тканинної гістосумісності) різних видів ссавців. Найбільш повно вивчені МНС двох видів: миші - система Н-2 і людини - система HLA (Human Leykocyte Antigen).

Імуногенетика - це розділ імунології, який вивчає чотири основні проблеми: 1) генетику гістосумісності; 2) генетичний контроль cинтезу імуноглобулінів та інших значущих імунологічних компонентів (цитокінів, рецепторів, антигенів головного комплексу гістосумісності); 3) генетичний контроль сили імунологічної відповіді; 4) генетику антигенів.

Кожного дня наш організм контактує з великою кількістю антигенів вірусів, бактерій та інших хвороботворних мікроорганізмів, які знищуються факторами імунної системи. Тому, фактори імунної системи повинні розрізняти “свої” та “чужі” антигени. Генетична основа імунної системи – це великий і складний комплекс.

Імунна система має два центральних органи: тимус, де дозрівають Т-лімфоцити і кістковий мозок, де утворюються не тільки стовбурові клітини, а й всі лімфоцити, зрілі NK клітини та В-лімфоцити. Основними специфічними молекулами імунітету є антитіла - імуноглобуліни з єдиною структурою та активними антигенрозпізнаючими центрами, через які вони контактують з патогеном. При формуванні імунної відповіді змінюється структура молекул міжклітинної взаємодії, механізми передачі сигналів, кооперативна взаємодія клітин імунної системи тощо. У результаті цього, активуються або пригнічуються ті чи інші гени, які забезпечують синтез речовин, які змінюють поведінку клітин. Таким чином, в результаті функціонування різних молекул взаємодії імунної системи, клітини отримують відповідні сигнали, які дозволяють їм адекватно реагувати відповідно до своєї генетичної програми. Особливе значення мають гени імунної відповіді (Ir гени ІІ класу HLA системи - HLA-D) які контролюють імунні реакції відносно Т-залежних антигенів, впливаючи, в основному, на функцію Т-хелперів.

Основними молекулами, які приймають участь у міжклітинних процесах специфічного розпізнавання і презентації антигенів є В-клітинний рецептор (ВКР/BCR), Т-клітинний рецептор (ТКР/ТCR) та молекули (антигени) HLA системи.