Стрес та його вплив на імунітет

Стрес визначають як негативний емоційний стан, який викликаний новою ситуацією і здатністю адаптації даної особи до неї. Стресогенними чинниками можуть бути фізичні (травма, інфекція, біль, тривале напруження) та психічні (депресія, страх, трагічна чи раптова подія) фактори. Окрім цього, стрес можна поділити на гострий, який триває хвилини – години, середньої тривалості - до одного місяця та хронічний, який триває місяці – роки.

Якщо фізіологічний стрес (еустрес) активує функцію органів і систем, підвищує резистентність організму до різних мікроорганізмів та є необхідною умовою існування індивідуума, то аномальний перебіг генералізованого адаптаційного синдрому (дистрес) викликає розвиток певних ендогенних процесів, які вимагають додаткової адаптації не тільки до стресового чинника, а й до стрес-індукованим порушень. Це призводить до формування соматичних, психосоматичних реакцій (неспецифічні тривожні, астенічні, депресивні розлади на тлі ознак порушення функції імунної системи).

Реалізація функції вісі гіпоталамус-гіпофіз-наднирники під впливом стресових чинників здійснюється за наступною схемою: виділення гіпоталамусом кортикотропінрилізинг-гормону, який через судини попадає в передню долю гіпофізу, викликаючи збільшення секреції АКТГ → стимуляція продукції глюкокортикостероїдів корою наднирників → підвищення кортизолу в плазмі гальмує секрецію АКТГ у гіпофізі та кортикотропінрилізинг-гормону в гіпоталамусі. Зниження кортизолу в плазмі, навпаки, стимулює секрецію АКТГ.

Велике значення має тип стресу, його параметри та здатність особи “дати собі раду” з конкретним стресом. Безперечно, стрес може змінювати функціонування імунної системи. Стрес активує вісь гіпоталамус–гіпофіз–наднирники, яка володіє гальмуючим впливом на імунну систему:

· знижується активність NК-клітин;

· зменшується здатність лімфоцитів до проліферації;

· зменшується синтез IL-2 та IFN-γ;

· знижується інтенсивність реакції гіперчутливості сповільненого типу на антигени.

Вказані зміни показників активності імунної системи спостерігаються в людей, які втратили життєвого супутника, у людей, які опікуються хворими на онкопатологію, хворобу Альцгеймера, в студентів медицини вузів, які здають екзамени тощо. Окрім цього, на тлі стресової ситуації виявлений ослаблений поствакцинальний імунітет на щеплення проти гепатиту В та грипу. Іншим прикладом пригнічення активності імунної системи можуть бути особи з депресію, в яких виявлений підвищений титр специфічних антитіл проти латентних вірусів (вірусів простого герпесу, цитомегаловірусу), що може свідчити про активацію цих інфекцій.

Проводилися дослідження з метою виявлення механізмів, які в процесі стресу впливають на імунітет. Доведено, що глюкокортикостероїди та катехоламіни пригнічують синтез IFN-γ, підвищуючи при цьому синтез мононуклеарними клітинами IL-4 та IL-10. Це може свідчити, що під впливом стресу відбувається порушення рівноваги між Тh1/Тh2 лімфоцитами в сторону Тh2. Цю гіпотезу підтверджує активація вірусів у вірусінфікованих клітинах (ВІЛ, вірус Епштейн-Барр) під впливом кортизолу, АКТГ та кортиколіберину.

Психонейроімунологія є одним із найактуальніших і разом з тим одним із найменш розвинутих в Україні напрямків клінічної імунології. Нажаль, результати досліджень у даному напрямку скоріше викликають нові запитання, ніж відповідають на старі. Безперечним є той факт, що саме цей напрямок клінічної імунології дасть змогу активно співпрацювати лікарям клінічним імунологам, ендокринологам, неврологам та психіатрам з метою досягення консенсусу і вироблення спільної тактики надання спеціалізованої допомоги хворим.