Верхівковий поштовх

У момент систоли шлуночків змінюються форма і об'єм се­рця. Воно переміщується зліва направо, його верхівка підні­мається і надавлює на грудну клітку в ділянці V міжребрового проміжку по серединноключичній лінії. Встановити верхівко­вий поштовх можна методом пальпації.

Електрокардіографія

Під час роботи серця виникає різниця потенціалів, яку мо­жна зареєструвати за допомогою електрокардіографа (прилад для запису біострумів серця). Крива запису біострумів серця називається електрокардіограмою (ЕКГ). Нормальна ЕКГ скла­дається із зубців Р, Q, R, S, Т і інтервалів між ними, причому три зубці спрямовані вгору (позитивні) — Р, R, Т, а два — Q і S (негативні) спрямовані вниз.

Зубець Р відповідає періоду збудження передсердь.

Комплекс зубців Q, R, S, Т — збудженню шлуночків, при­чому зубці Q, R, S характеризують початок збудження, а зу­бець Т — кінець збудження.

Зубець Т відображає процеси реполяризації (припинення збудження) шлуночка.

Інтервал Т — Р характеризується відсутністю різниці по­тенціалів у серці (загальна пауза).

Таким чином, зубець Р відображає передсердну частину ЕКГ, а комплекс зубців Q, R, S, Т — шлуночкову.

Клінічне значення електрокардіографії дуже велике; цей метод є одним з найважливіших для обстеження хворих з ура­женням серцево-судинної системи.

Регуляція діяльності серця

У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких пере­буває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними меха­нізмами, а саме:

• міогенними, які пов'язані з фізіологічними властивостя­ми власне структур серця, тобто чим сильніше розтягнуте м'я­зове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочуєть­ся, а серце в цілому скорочується тим інтенсивніше, чим більше крові надійшло в період діастоли. Ця закономірність отримала назву закону Франка—Старлінга;

• нервовими, які здійснюються за допомогою інтра- та екс­тракардіальної нервових систем. Ці дві системи беруть участь у рефлекторній регуляції роботи серця. Так, екстракардіальна нервова система представлена блукаючим та симпатичними нервами, які належать до вегетативної нервової системи. Блу­каючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгас­тому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п'яти верхніх грудних сег­ментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпа­тичних нервів закінчуються в синоатріальному й атріовентри­кулярному вузлах, а також у міокарді. У результаті збуджен­ня цих нервів спостерігаються зміни автоматизму синоатріаль­ного вузла, швидкості проведення збудження по провідній си­стемі серця й інтенсивності його скорочення. Встановлено, що імпульси, які надходять по волокнах симпатичних нервів, при­скорюють частоту серцевих скорочень, збільшують силу сер­цевих скорочень, підвищують збудливість, а також швидкість провідності збудження. У вивченні впливу симпатичних нер­вів І.П. Павловим було доведено, що існують симпатичні волок­на, які посилюють серцеві скорочення без зміни ритму. Вони були названі підсилювачами серцевої діяльності, їхнє значен­ня, на думку І.П. Павлова, полягає у виконанні трофічної функ­ції в серці шляхом стимуляції процесів обміну речовин. Вплив блукаючих нервів проявляється наступними змінами у функ­ції серця: зниженням збудливості, сповільненням частоти серцевих скорочень, зменшенням сили серцевих скорочень, погір­шенням провідності збудження серцем. Вплив нервових імпу­льсів здійснюється за допомогою медіаторів: ацетилхоліну (па­расимпатичні), норадреналіну (симпатичні). Через ядра блука­ючого і симпатичних нервів реалізується рефлекторний вплив на серце, який виникає внаслідок подразнення різних рефлек­согенних зон. Так, наприклад, больові подразнення шкіри спричинюють рефлекторне прискорення серцевих скорочень, подразнення механорецепторів шлунка й очеревини — їхнє сповільнення, а при сильному ударі в живіт може виникнути рефлекторна зупинка серця (рефлекс Гольца). Окрім довгасто­го мозку узгодженість діяльності серця забезпечують гіпотала­мус, структури лімбічної системи, кори великого мозку (свід­ченням впливу кори головного мозку на серце є зміна серцевої діяльності при емоціях — страх, гнів, радість, хвилювання то­що). Взаємодія різних рівнів регуляторних систем утворює ці­лісну ієрархічну систему механізмів регуляції діяльності сер­ця і забезпечує її адекватність до потреб організму в кровопос­тачанні;

• гуморальними — вплив різних біологічно активних речо­вин, що виробляються безпосередньо в серці та інших тканинах організму. У серці утворюються біологічно активні сполуки і гормони, які беруть участь у регуляції скоротливої активності міокарда. Гуморальна регуляція здійснюється й іонами. Так, наприклад, зміна концентрації К⁺ та Са2⁺ має досить значний вплив на автоматизм, збудливість і скоротливість серцевого м'яза. У разі підвищення вмісту К⁺ у крові пригнічується дія­льність серця, а надлишок Са2⁺ (у певному діапазоні концентра­ції) спричинює протилежні ефекти.