Формені елементи крові

Еритроцити, або червоні кров'яні тільця (червонокрівці) мають форму двовгнутих дисків, діаметром близько 7, 5 мкм. Завдяки такій формі еритроцити мають відносно велику поверх­ню, а оскільки зрілий еритроцит не має ядра, ємність його збіль­шується.

Форма еритроцитів може змінюватися, тоді говорять про пойкілоцитоз (коли еритроцити мають плоску поверхню, ку­лясту форму, шипи тощо). Коли змінюються розміри еритро­цитів, то це явище має назву анізоцитозу. За хімічним скла­дом еритроцити містять 60% води і 40% сухого залишку. 95% сухого залишку становить гемоглобін. Гемоглобін — це склад­ний білок, побудований з білкової частини — глобіну та небіл­кової групи — гему, що містить залізо. Гемоглобін — це піг­мент, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати кисень, утворюючи нестійку сполуку — оксиге­моглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв'язується з вуглекислотою, утворюючи карбогемоглобін. Гемоглобін також легко утворює сполуку з чадним газом, яка має назву карбоксигемоглобіну. При деяких отруєннях у крові утворюється міцна сполука гемоглобіну — метгемоглобін, де залізо стає тривалентним. У тих випадках, коли в крові накопичується велика кількість метгемоглобіну, транспорт кисню стає неможливим і людина помирає.

Утворюються еритроцити в червоному кістковому мозку, середній термін життя еритроцитів у людини — 120 діб. У крові чоловіків міститься 4, 5—5, 0х10¹²/л, у жінок — при­близно на 0, 5 х 10¹²/л менше. Зниження кількості еритроцитів порівняно з нормою називається еритропенією (анемією), збіль­шення — поліцитемією.

Підрахунок еритроцитів здійснюють за допомогою лічиль­ної камери Горяєва під мікроскопом.

Кількість гемоглобіну в чоловіків 140—160 г/л (14—16 г %), у жінок — 120—140 г/л (12—14 г %). Визначення рівня гемо­глобіну в крові здійснюють за методом Салі, він заснований на по­рівнянні кольору досліджуваного розчину крові зі стандартним.

Функції еритроцитів:

• дихальна — за рахунок гемоглобіну, який здатний при­єднувати та віддавати кисень і вуглекислий газ;

• трофічна — полягає в адсорбуванні на поверхні еритро­цитів амінокислот, які транспортуються до клітин організму від органів травлення;

захисна — визначається їхньою здатністю зв'язувати то-

ферментативна — повязана з тим, що вони є носіями різноманітних ферментів;

• буферна система гемоглобіну бере участь у підтримці сталості рН.

У гематологічній клініці визначають колірний показник, норма якого перебуває в межах 0, 86—1, 05, Збільшення чи зменшення його свідчить про порушення насичення еритроци­тів гемоглобіном.

Гемоліз — руйнування оболонки еритроцита і вихід гемо­глобіну в плазму крові. Така кров стає прозорою і має назву " лакова кров".

Види гемолізу:

• осмотичний — пов'язаний із зменшенням осмотичного тиску плазми крові;

• хімічний — відбувається під впливом речовин, які руй­нують оболонку еритроцита;

• механічний — виникає при механічних впливах на кров, наприклад, при струшуванні флакона з кров'ю;

• термічний — спостерігається внаслідок заморожування та розморожування крові;

• біологічний — розвивається при переливанні несумісної крові за групою, резусом, при укусі отруйними зміями тощо.

Лейкоцити, або білі кров'яні тільця (білокрівці), — це клі­тини крові, які, на відміну від еритроцитів, містять ядро і всі цитоплазматичні органели; не містять пігменту, здатні до ви­ходу із судин і активного пересування шляхом утворення псе­вдоподій. Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності специфічної зернистості в цитоплазмі поділяють на гранулоци­ти, які її мають, і агранулоцити, які не містять специфічної зернистості. Залежно від забарвлення зернистості гістологічни­ми барвниками гранулоцити поділяють на три групи: нейтро­фільні, еозинофільні (ацидофільні) та базофільні. Серед нейтро­фільних гранулоцитів (залежно від форми ядра) розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні. Агранулоцити поділя­ють на лімфоцити та моноцити.

Співвідношення між окремими видами лейкоцитів у відсот­ках має назву лейкоцитарної формули:

Вид лейко цита	Нейтрофільні гранули нулоцити	Еозино­фільні грану­лоцити	Базофільні гранулоцити	Лімфо­цити	Моноцити
	юні	паличко- ядерні	сегменто- ядерні
%	0—1	1—5	45—70	1—5	0—1	20—40	2—10

 

Нейтрофільні гранулоцити утворюються в червоному кіст­ковому мозку і циркулюють у крові в середньому близько 8 год потім вони виходять із русла крові та протягом кількох діб пе­ребувають серед сполучнотканинних елементів більшості орга­нів. Тут вони здатні захоплювати і перетравлювати (фагоциту­вати) мікроорганізми, які потрапляють у тканини, тому їх ще називають мікрофагами. Нейтрофіли беруть участь також в утворенні інтерферону — речовини, що діє на віруси. Як уже згадувалося вище, за формою ядра (відповідно до віку кліти­ни) визначають три види нейтрофілів. Юні нейтрофільні гра­нулоцити є наймолодшими формами, ядро в них має форму боба. Паличкоядерні нейтрофільні гранулоцити мають ядро у вигляді зігнутої палички, яка нагадує літеру S.

Сегментоядерні нейтрофільні гранулоцити — це зрілі фор­ми, їхнє ядро складається з кількох сегментів, з'єднаних тон­кими нитками хроматину. Кількість сегментів — від 2 до 5, частіше 3—4. У нейтрофілах жінок визначають приядерні са­теліти — невеликі скупчення хроматину; здебільшого вони ма­ють форму барабанних паличок.

Співвідношення трьох типів нейтрофільних гранулоцитів має певне діагностичне значення і використовується в клініці. Наприклад, збільшення кількості юних і паличкоядерних форм у сполученні зі збільшенням загальної кількості лейкоцитів свідчить про наявність в організмі вогнища запалення.

Еозинофільні гранулоцити — утворюються в червоному кістковому мозку і циркулюють у крові близько 2 год, після чого мігрують переважно у покривні тканини, вміст їх у тка­нинах приблизно у 100 разів більший, ніж у кровотоці. Еози­нофільні гранулоцити рухливі, здатні до фагоцитозу, однак їх­ня фагоцитарна активність нижча, ніж у нейтрофілів. Вони беруть участь у захисних реакціях організму (на чужорідний білок), в алергійних реакціях. Збільшення їхньої кількості має назву еозинофіли (спостерігається при алергійних захворюван­нях, деяких інфекціях, гельмінтозах).

Базофільні гранулоцити — утворюються в червоному кіст­ковому мозку, їхнє ядро не має певної форми (сегментоване, бобоподібне, рідше сферичне), розташоване в центрі клітини. Ядро забарвлюється менш інтенсивно, ніж зернистість, унас­лідок чого остання вкриває ядро, " маскує" його. Базофільні гранулоцити — малорухливі клітини, майже не здатні до фа­гоцитозу, їхня функція полягає в метаболізмі гістаміну та ге­парину. Гістамін зумовлює різке розширення судин, підвищує проникність стінок капілярів, появу набряків тощо. Базофільні гранулоцити є також джерелом утворення брадикініну, серо­тоніну та ряду ферментів. Гепарин — це активний антикоагу­лянт, тому базофіли беруть участь у регуляції процесу згор­тання крові. Таким чином, базофіли беруть участь в алергій­них реакціях, сприяють розвитку запалення, а після ліквідації патологічного процесу — у розсмоктуванні вогнища запалення. Базофілія (збільшення кількості базофілів) є однією з ознак сенсибілізації організму при алергії.

Лімфоцити — клітини крові, розміри яких значно варію­ють, тому виділяють малі, середні та великі лімфоцити. Вели­кі лімфоцити виявляють у крові новонароджених та дітей, у до­рослих вони відсутні. Ці клітини характеризуються наявністю дуже щільного темно забарвленого ядра, яке заповнює більшу частину клітини. Утворюючись у кістковому мозку, лімфоци­ти виходять у кровотік. Але більшість із них повторно дозріва­ють у лімфоїдних органах. Розрізняють первинні та вторинні лімфоїдні органи. Одним із первинних органів є тимус, а вто­ринними — лімфатичні вузли, селезінка, скупчення лімфоїд­них тканин у слизових оболонках шлунка, кишок, дихаль­них шляхів.

За походженням (розвитком) та імунними функціями лім­фоцити поділяють на два основні різновиди — Т і В-лімфоци­ти. Т-лімфоцити забезпечують реакції клітинного імунітету та регулюють гуморальний імунітет. В-лімфоцити забезпечу­ють гуморальний імунітет.

Моноцити — за діаметром найбільші серед лейкоцитів. Ядро найчастіше бобоподібне, але може бути й іншої форми (у вигляді вісімки тощо). Моноцити перебувають у крові недов­го — від 36 до 104 год, після чого виходять із судин і в ткани­нах перетворюються на тканинні макрофаги, які є кінцевою стадією диференціації цих клітин крові. Моноцити, таким чи­ном, належать до макрофагальної системи організму. Специ­фічною функцією макрофагів і моноцитів є фагоцитоз бакте­рій, ушкоджених та старих клітин, вони беруть участь у про­дукції інтерферону, виділяють у кровотік ендогенний піроген (білок, що синтезується під час фагоцитозу, під його впливом змінюється рівень терморегуляторних процесів в організмі, внаслідок чого в разі потрапляння в організм інфекції темпе­ратура тіла підвищується). Окрім того, макрофаги беруть Участь у реакціях клітинного імунітету, у регуляції процесів кровотворення.

У крові здорових людей у стані спокою кількість лейкоци­тів становить 4—9х10⁹/л. Збільшення їхньої кількості назива ється лейкоцитозом, а зменшення — лейкопенією. Лейкоци­тоз, який виникає після їди, під час м'язової роботи, сильних емоцій, має назву фізіологічного, а збільшення лейкоцитів при інфекційних і деяких інших захворюваннях називається пато­логічним.

Тромбоцити, або кров'яні тільця, — це фрагменти цито­плазми гігантських клітин кісткового мозку — мегакаріоци­тів. Тромбоцити позбавлені ядра і більшості субклітинних структур. Вони циркулюють у крові протягом 8—12 діб. Потім вони руйнуються в селезінці, печінці, легенях або прилипають до ендотелію кровоносних судин. Тромбоцити вільно цирку­люють у периферійній крові, частина їх міститься в депо — пе­чінці, селезінці, кістковому мозку.

Тромбоцити виконують такі функції:

• ангіотрофічну, при якій відбувається посилення пролі­ферації ендотеліальних та непосмугованих м'язових клітин кровоносних судин. Ця функція яскраво проявляється при не­достатній кількості тромбоцитів, коли ендотеліальні клітини судин починають пропускати через свою цитоплазму навіть ці­лі еритроцити;

• беруть участь у зупинці кровотечі;

• беруть участь у згортанні крові;

• транспортну, пов'язану з переносом на мембранах різ­них біологічно активних речовин.

Кількість тромбоцитів — 200—400х10⁹/л. Збільшення кіль­кості тромбоцитів має назву тромбоцитозу, а зменшення — тромбоцитопенії.