Імунна система

На сучасному етапі розвитку анатомії та фізіології лімфа­тичні вузли, селезінка, мигдалики, поодинокі та групові лім­фатичні фолікули у стінках травного каналу, червоний кістко­вий мозок і загруднинну залозу (тимус) об'єднують в імунну систему, яка забезпечує захист організму від генетично чужо­рідних клітин та речовин.

Паренхіма цих органів утворена лімфоїдною тканиною, яка являє собою морфофункціональний комплекс лімфоцитів плазмоцитів, макрофагів та інших клітин, які містяться в пет­лях ретикулярної тканини.

Імунітет — це спосіб захисту організму від інфекційних і неінфекційних агентів та речовин, які мають ознаки чужорід­ної генетичної інформації.

Залежно від механізмів, які формують несприйнятливість організму до патогенних агентів, виділяють такі основні види імунітету.

 

 

 

Нестерильний

Стерильний

 

Природжений, або видовий, імунітет передається спадко­во з покоління в покоління, як і інші генетичні ознаки. На­приклад, людина не сприйнятлива до таких вірусних інфек­ційних захворювань тварин, як чума великої рогатої худоби, собак тощо.

Набутий імунітет, на відміну від природженого, не пере­дається спадково. Однією з головних особливостей набутого імунітету є його сувора специфічність. Якщо несприйнятливість виникла в людини в результаті перенесеного захворювання, то такий імунітет має назву природного активного імунітету. Природний пасивний імунітет виникає в дитини завдяки ан­титілам, які вона отримує від матері.

Стерильний імунітет характеризується відсутністю збуд­ника в організмі. Цей вид імунітету спостерігається при біль­шості інфекційних захворювань. І навпаки, якщо імунітет по­в'язаний з персистуванням збудника в організмі, наприклад, при туберкульозі, говорять про нестерильний імунітет.

Імунітет, який виникає після щеплень, має назву штучного. Штучний активний імунітет отримують при щепленні вакци­нами (ослабленими або вбитими мікробами, вірусами або їхні­ми хімічними компонентами).

Штучний пасивний імунітет може бути створений шля­хом введення готових антитіл (антивірусних, антимікробних, антитоксичних).

Імунна система включає всі органи, в яких відбувається утворення і диференціація клітин, що здійснюють захисні ре­акції організму.

Виділяють центральні органи імунної системи (червоний кістковий мозок і тимус) та периферійні (селезінка, лімфатич­ні вузли, мигдалики, скупчення лімфоїдних елементів у стінці травного каналу та дихальних шляхів).

Тимус (thymus) — центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів. Тимус належить також до залоз внутрішньої секреції завдяки утво­ренню гормонів (тимозин, гемостатичний тимусний гормон), які відіграють велику роль у розвитку захисних імунних реак­цій організму.

Найважливіші клітини імунної системи — це лімфоци­ти, які залежно від джерела їхнього утворення та функціо­нальних властивостей поділяються на Т-лімфоцити і В-лім­фоцити.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) є одно­часно і кровотворним органом, і органом імунної системи. У Дорослої людини червоний кістковий мозок міститься в епіфі­зах трубчастих кісток і в губчастій речовині плоских кісток. Загальна маса червоного кісткового мозку становить 4—5% маси тіла.

Червоний кістковий мозок має напіврідку консистенцію, на вигляд темно-червоного кольору. У ньому містяться стовбу­рові кровотворні клітини крові і лімфи, тут відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдно-го рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Пейєрові бляшки, або групові лімфоїдні вузлики, являють собою скупчення лімфоїдної тканини, які розташовані в стінці тонкої кишки, головним чином у кінцевому відділі — у стінці клубової кишки. Ці скупчення містяться в слизовій оболонці і підслизовій основі, мають вигляд плоских утворень, переваж­но овальної або круглої форми, що ледь виступають у просвіт кишки. Кількість пейєрових бляшок у дитячому та підлітко­вому віці становить 83—90. У них набувають імунної компете­нції В-лімфоцити, які надходять сюди з червоного кісткового мозку, після чого ці клітини можуть виходити в периферійне кров'яне русло, а частина їх, повернувшись назад, трансфор­мується у плазмоцити. В-лімфоцити, Т-лімфоцити та їхні субпопуляції

Попередники Т-лімфоцитів із кісткового мозку потрапля­ють у тимус, де зазнають перетворень. У процесі дозрівання і проліферації утворюються наступні субпопуляції:

• Т-лімфоцити-хелпери (помічники), які здатні специфіч­но розпізнавати антиген і посилювати утворення антитіл В-лім­фоцитами;

• Т-кілери, або клітини-вбивці. Ці клітини безпосередньо беруть участь у ліквідації чужорідних або патологічних влас­них (наприклад, пухлинних) клітин;

• Т-супресори, які пригнічують синтез антитіл В-лімфо­цитами (при функціональній недостатності Т-супресорів вини­кають умови для розвитку імунних і алергійних реакцій);

• Т-клітини пам'яті — лімфоцити, які здатні тривалий час зберігати інформацію про антиген.

Т-лімфоцити забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального.

В-лімфоцити утворюються в червоному кістковому мозку і забезпечують гуморальний імунітет. Вони здатні перетворюва­тися на плазмоцити — клітини, які продукують антитіла (бі­лки-імуноглобуліни).

У клініці велике значення для дослідження стану імунної системи має підрахунок Т- і В-лімфоцитів і визначення їхніх функціональних можливостей.

 

 

Л Е К Ц І Я № 25

Т е м а: “Дихальна система.”

• Процес дихання

• Анатомія та фізіологія органів дихання

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Організм людини може існувати лише за умови постійно­го забезпечення енергією, яка необхідна для всіх процесів жит­тєдіяльності. Для її утворення потрібний кисень. Надходжен­ня кисню, використання його в окисних процесах і виділення вуглекислого газу забезпечується системою дихання, під якою розуміють комплекс структур, які беруть участь у газообмі­ні — однієї з головних ланок обміну речовин і механізмів їх­ньої регуляції.

Дихання складається з п'яти основних процесів (етапів) і забезпечується взаємодією систем органів дихання, крово­обігу, крові.

Система органів дихання виконує й інші функції, напри­клад, бере участь у водному обміні, у підтримці кислотно-основ­ного стану, депонуванні крові (легені) тощо.

Тому знання механізмів основних етапів дихання, його регуляції, методів дослідження потрібне медичним сестрам, оскільки порушення функцій цієї системи нерідко спостеріга­ються в клініці і супроводжують багато захворювань.