ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ. Травлення — фізіологічний процес, завдяки якому відбу­вається фізичне й хімічне перетворення їжі, після чого пожив­ні речовини всмоктуються з травного каналу

Травлення — фізіологічний процес, завдяки якому відбу­вається фізичне й хімічне перетворення їжі, після чого пожив­ні речовини всмоктуються з травного каналу, надходять у кров та лімфу та засвоюються організмом для реалізації його плас­тичних і енергетичних потреб. У процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми ре­гуляції їхніх функцій.

Система органів травлення складається з травного кана­лу, завдовжки 8-10 м (ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонка та товста кишки) та залоз (печінка, підшлун­кова залоза, три пари великих слинних залоз), які знаходять­ся поза травним каналом.

Система травлення виконує наступні основні функції:

• секреторну — утворення секретів, які забезпечують гід­роліз органічних речовин;

• моторну — перемішування та поступове пересування вмісту в травному каналі;

• всмоктування — перехід продуктів гідролізу з просвіту

кишок у кров та лімфу;

• екскреторну — виділення з внутрішнього середовища речовин у просвіт шлунково-кишкового тракту.

Кожен з органів травної системи виконує одночасно декіль­ка функцій і працює в тісній координації з іншими органами.

Всі відділи травного каналу мають схожу гістологічну бу­дову стінок:

• внутрішня оболонка — слизова (отримала назву в зв'яз­ку з тим, що її поверхня постійно зволожується слизом, який виділяється залозами). Її рельєф протягом усього травного кана­лу неоднорідний. Поверхня слизової оболонки може бути гла­денькою (губи, щоки), утворювати заглибини (ямочки в шлун­ку, крипти в кишках), складки, ворсинки (у тонкій кишці).

Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполуч­ною тканиною, наявність якої забезпечує рухомість слизової оболонки, утворення складок. Вона знаходиться між внутріш­ньою і середньою оболонками;

• середня оболонка — м'язова — складається зазвичай з Двох м'язових шарів — внутрішнього, циркулярного, та зовніш­нього, поздовжнього;

• зовнішня оболонка — серозна — вкриває більшу части­ну травного каналу, у деяких відділах серозна оболонка відсут­ня, у цих місцях зовнішня оболонка представлена адвентицією, яка утворена сполучною тканиною.

Порожнину рота (cavitas oris) поділяють на два відділи:

присінок — спереду обмежений губами і щоками, ззаду_- яснами та зубами; власне порожнину рота — обмежена спереду яснами та зубами, зверху — твердим піднебінням та перед­ньою частиною м'якого піднебіння, знизу — діафрагмою рота і зайнята язиком, ззаду вона переходить у глотку.

Щоки та губи зовні вкриті шкірою, а зсередини — слизо­вою оболонкою. Їхню основу складають мімічні м'язи, а в ді­лянці щік міститься жирове тіло, яке в дітей виражене значно більше, ніж у дорослих, у немовлят воно сприяє ссанню.

Піднебіння складається з двох частин: передні дві третини його мають кісткову основу (тверде піднебіння), яка утворена піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Задня третина — м'яке під­небіння — це дуплікатура слизової оболонки, в якій містяться м'язи з фіброзною пластинкою, а також залози. М'яке підне­біння своїм переднім краєм приєднується до твердого підне­біння, а задній відділ (піднебінна занавіска) вільно звисає вниз, утворюючи посередині виступ у вигляді язичка. З боків м'яке піднебіння переходить у дужки (передня йде до бічної поверхні язика, задня — до бічної стінки глотки). Між дужка­ми з кожного боку утворюються невеликі заглибини, в яких містяться піднебінні мигдалики. Кожен з них являє собою ова­льної форми скупчення лімфоїдної тканини і виконує захисну функцію.

Функція м'якого піднебіння — під час проходження їжі з порожнини рота в глотку воно герметично відділяє носоглотку від ротоглотки, а також бере участь у звукоутворенні.

Зів — отвір, який з'єднує порожнину рота з порожниною глотки і обмежений зверху заднім краєм м'якого піднебіння і язичком, з боків — піднебінними дужками, знизу — верхньою поверхнею кореня язика.

У порожнині рота знаходяться зуби, які є частиною жуваль­ного апарату.

Зуби

Зуб (dens) побудований з твердих та м'яких тканин. До твердих тканин належать емаль, дентин та цемент. М'якою тканиною є пульпа зуба.

Кожен зуб складається з коронки, яка виступає над ясна ми шийки — звужена частина зуба, оточена яснами, і кореня, який міститься в альвеолярних комірках верхніх і нижніх ще леп і фіксується за допомогою зубної зв'язки — періодонта.

Періодонт також виконує трофічну, захисну, амортизаційну і камбіальну (росткову) функції.

Всередині коронки зуба є порожнина, в якій виділяють ко­ронковий і кореневий відділи, останній має назву кореневого каналу. Кореневий канал відкривається на верхівці кореня верхівковим отвором.

Залежно від будови та функцій існують чотири основні різ­новиди зубів: різці, ікла, малі кутні та великі кутні зуби. Протягом життя людини змінюються дві генерації зубів. Пер­ша генерація так званих молочних зубів з'являється в дітей ві­ком 6—8 міс, а у віці 2—2, 5 року їх кількість сягає 20.

У дітей 5—6 років молочні зуби починають випадати, і на їхньому місці з'являються постійні зуби, у дорослої людини в нормі в зубних альвеолах міститься 32 зуби.

Зубна формула молочних зубів:

2012 2102

Зубна формула постійних зубів: 2012 2102

3212 2123

3212 2123

У цих формулах вище від горизонтальної лінії представле­ні зуби верхньої щелепи, нижче від неї — нижньої щелепи. Вертикальна лінія поділяє їх на зуби правого та лівого боків. Першою цифрою позначають кількість різців, другою — іклів, третьою — малих кутніх зубів і четвертою — великих кутніх зубів.

Язик

Язик (lingua) — м'язовий орган, який бере участь у меха­нічному обробленні їжі, ковтанні, забезпечує звукоутворення та розпізнавання смаку.

Язик являє собою ущільнене тіло овально-витягнутої фор­ми, що майже повністю заповнює порожнину рота. У ньому виділяють дві частини: передню — тіло язика, що закінчуєть­ся кінчиком, і задню — корінь. На тілі розрізняють дві поверх­ні — верхню та нижню і два краї — правий та лівий. Верхня поверхня, або спинка, язика випукла і при закритому роті то­ркається піднебіння. Вздовж неї проходить серединна борозна язика, яка закінчується в задній третині сліпим отвором, від якого в обидва боки йде погранична борозна. Позаду від неї в слизовій оболонці знаходяться скупчення лімфоїдної тканини у вигляді фолікулів різної величини. Ці скупчення мають на­зву язикового мигдалика. Основну масу язика становлять м'я-зи (скелетні, які починаються від кісток і прикріплюються до апоневроза язика, та власні м'язи язика, що починаються і прикріплюються в його масі). М'язи парні, забезпечують здат­ність язика змінювати свою форму і переміщуватись. Зовні м'язи вкриті слизовою оболонкою. Причому на нижній повер­хні язика добре розвинута підслизова основа, що дозволяє сли­зовій оболонці язика зміщуватися щодо його м'язової основи Верхня та бічні поверхні язика вкриті слизовою оболонкою яка нерухомо зрощена з м'язовою основою язика. Верхівка спинка та краї мають бархатистий вигляд завдяки наявності численних випинів — язикових сосочків, які в людини мають різні розміри, форму, містять кровоносні судини й нерви. Роз­різняють ниткоподібні, конічні, листоподібні, грибоподібні, жолобуваті та сочевицеподібні сосочки.

Ниткоподібні сосочки найчисленніші, вони вкривають усю верхню поверхню язика і виконують механічну функцію (пе­решкоджають ковзанню їжі), а також забезпечують тактильну (дотикову) чутливість, оскільки на їхній поверхні є тактильні (дотикові) тільця. При різних захворюваннях процеси відша­рування зроговілих лусочок із поверхні ниткоподібних сосоч­ків можуть сповільнюватися, тоді язик вкривається білим на­льотом, що має назву обкладеного язика.

Конічні сосочки розташовуються серед ниткоподібних, во­ни дуже близькі до них за своєю будовою і функцією. Конічні сосочки затримують маленькі часточки їжі, у них містяться тактильні (дотикові) та больові рецептори.

Грибоподібні та сочевицеподібні сосочки також розміщують­ся серед ниткоподібних сосочків, містять смакові рецептори. Жолобуваті сосочки — це найбільші сосочки, розташовані у вигляді кута, який своєю вершиною спрямований до сліпого отвору. У цих сосочках міститься велика кількість смакових ци­булин — смакових рецепторів (від 40 до 150 в одному сосочку). Листоподібні сосочки розташовуються у задніх частинах країв язика і сприймають смакові відчуття.