Поняття суб’єктів адміністративного права

Потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'­єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта, є скла­довими адміністративної правосуб'єктності. Стислі харак­теристики кожної з них такі.

Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єк­та мати права і обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єк­та. Якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту наро­дження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а як­що йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адмі­ністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта не­сти за порушення адміністративно-правових норм юри­дичну відповідальність.

Адміністративне законодавство України донині не пе­редбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка щодо її можливості вже має місце.

Суб'єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адмі­ністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспон­дуючим обов'язком іншого суб'єкта правовідносин.

Таким чином, суб'єктивні права у сфері державного уп­равління такі:

а) можливість певної поведінки;

б) можливість, надана особі, яка володіє адміністратив­ною правоздатністю і адміністративною дієздатністю;

в) можливість, надана з метою задоволення його інте­ресів у сфері державного управління і вирішення завдань, що стоять перед ним;

г) поведінка, що реалізується у правовідносинах;

д) поведінка у певних рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживання правом;

е) існують тільки у зв'язку з відповідним юридичним обов'язком з боку іншого суб'єкта правовідносин і без ви­конання цього обов'язку не можуть бути реалізовані;

ж) реалізація прав гарантується державним примусом щодо носія кореспондуючого обов'язку;

з) мають юридичну природу, оскільки надаються адмі­ністративно-правовими нормами і гарантуються державою.

Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфе­рі державного управління є суб'єктивні юридичні обов'яз­ки. Вони нерозривно пов'язані і не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку другим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов'яз­ків поза правами і навпаки — прав поза обов'язками по­збавлено будь-якого сенсу.

Суб'єктивні адміністративно-правові обов'язки — це по­кладена державою і закріплена в адміністративно-право­вих нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю державного примусу. Суб’єктивні адміністративно-правові обов'язки у сфері державного управління такі:

а) необхідна, належна поведінка;

б) можуть покладатися тільки на право дієздатну особу;

в) покладаються в інтересах інших осіб;

г) існують у правовідносинах;

д) не можуть існувати поза зв'язком із суб'єктивними правами у сфері державного управління;

е) реалізація забезпечується державним примусом;

ж) мають свої межі, міру;

з) мають юридичну природу, оскільки закріплені адмі­ністративно-правовими нормами і забезпечуються засто­суванням державного примусу.

У сфері державного управління суб'єктивні права і обов'язки мають як загальні ознаки, так й ознаки, що до­зволяють їх розмежовувати.

Об'єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністра­тивну дієздатність, наявність державних гарантій.

Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізують­ся в інтересах їх власника, а обов'язки в інтересах інших осіб; б) права — це міра можливої поведінки, а обов'яз­ки — міра належної поведінки.

Необхідно розмежувати поняття " суб'єкт адміністра­тивного права" і " суб'єкт адміністративних правовідно­син". Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником право­відносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-де­ліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-пра­вових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб'єк­том, однак, суб'єктом адміністративного права він є, ос­кільки його як громадянина адміністративно-правові нор­ми наділили комплексом прав і обов'язків.

Суб'єкт адміністративних правовідносин — це фактич­ний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь.

Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного пра­ва характеризується зовнішньою відокремленістю. Він ви­ступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав і обов'язків виробляти, виражати й здійснювати пев­ну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа.

Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю вели­ке коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить ве­лика кількість управлінських відносин у суспільстві, а сис­тема суб'єктів адміністративного права складніша, ніж системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права.

Суб'єктами адміністративного права є й органи держав­ної виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апара­ту, і органи громадських організацій, діяльність яких регу­люється правом, і адміністрація підприємств, установ, ор­ганізацій, і виконавчо-розпорядчі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права треба визнати і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі, як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо.

Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні гро­мадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона має різницю залежно від статі, віку, стану здоров'я (не всі мо­жуть призиватися на військову службу, вступати у нав­чальні заклади тощо). Серед іноземних громадян особли­вим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці згідно із Законом " Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

Суб'єктами адміністративного права є також суди і ор­гани прокуратури. На них, як і на всі інші організації, по­кладається обов'язок додержуватися пожежних, санітар­них та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди).