Визначення зернового складу щебеню

Для визначення зернового складу щебеню береться 10 кг сухого щебеня, просіюють через набір сит отворами 70, 40, 20 і 5 мм. Залишки на кожному ситі зважують. Потім визначають часткові і повні залишки і встановлюють найбільшу і найменшу крупність зерен заповнювача. За найбільшу (Днайб.) крупність зерен приймають розмір отворів того верхнього сита, повний залишок на якому не перевищує 5 %. Найменша крупність (Дма пм.) відповідає розмiру отвору першого з сит, через котре проходтить не більше 5 % щебня крім того визначають значення 0, 5 (Диаііб. + ДІтПм.)

Результати заносять в таблицю для оцiнки зернового складу щебеня зарезультатами просiювання будують криву, яку наносять на стандартний графiк. Щебiнь є придатним для приготування бетону, якщо крива зернового складу його розташовується в межах заштрихованої площi.

2. Визначення середньої густини щебеню.

Густина щебеня визначається на зразках довiльної форми розмiром 40 - 70 мм. Кожний зразок вичищають металевою щiткою вiд пилу та висушують до постiйної маси i зважують. Потiм насичують водою, занурюючи їх у воду кiмнатної температури на 2 години так, щоб рiвень води в посудi був вище поверхнi зразкiв не менше нiж на 20 мм. Насиченi зразки винімають iз води, видаляють вологу з їх поверхнi м’якою вологою тканиною i зважують спочатку на настiльних терезах, а потім на гiдростатичних (у водi). Густину визначають за формулою:

де m – маса зразка в сухому стані;

m1- маса зразка в насиченому водою стані, зваженого на повітрі;

m2 - маса зразка в насиченому водою стані, зваженого у воді;

ρ в – густина води, 1 г/см ³.

3. Визначення насипної густини щебеню.

Щебінь насипають з висоти 10 см в попередньо зважений мірний посуд до утворення над верхом посуду конуса, який знімається врівень з краями посуду і посуд із щебенем зважують. Насипну густину визначають за формулою:

ρ нг= m1 – m/V;

де m – маса мірного посуду;

m1 - маса мірного посуду із щебенем;

V - об’єм мірного посуду.

4. Визначення пустотності щебня.

Пустотність щебня визначають за формулою:

Пщ=(1-ρ нщ/ρ в) ∙ 100%.

Питання для самоконтролю.

1. Якi гiрськi породи використовують для виготовлення щебеню?

2. Чи повинна мiцнiсть крупного заповнювача дорiвнювати мiцностi бетону?

3. Який вмiст пилуватих та глинистих частинок допускається у щебенi та правiї?

4. Як оцiнюється придатнiсть щебеню за зерновим складом?

5. Що називається густиною, пустотнiстю? Як вони визначаються?

 

Лабораторна робота № 6.1. - 6.2. Тема: Дорожні бітуми, дьогті, емульсії.

Мета: вивчити методи визначення властивостей будiвельних бiтумiв

Студент повинен знати:

1. Що таке бiтум, його властивостi i область використання.

2. Які види бітумів в залежності від сировини, з якої їх одержують ви знаєте?

3. Які види дьогтьових в’яжучих використовують у будівництві?

4. Наведіть види в’язких бітумів в залежності від способів виробництва.

5. Чи можливе повторне використання органічних в’яжучих?

6. Від яких факторів залежіть довговічність матеріалів на основі бітумів і дьогтів?

Матерiально - технiчне забезпечення робочого мiсця: Прилад пенетрометр, сито з металевою сiткою №07, скляна паличка, термометр, бензин, нiж, джерело нагрiву, металева чаша, прилад “Кiльце та куля’, дуктилометр, будiвельний бiтум, роз’ємнi форми - вiсiмки, дистильована вода, глiцерин, сiль, тальк.

Змiст i послідовнiсть виконання завдання.

1. Визначення в’язкостi.

2. Визначення температури розм'якшення.

3. Визначення розтяжностi бiтуму.

4. Визначення температури спалаху та марки бiтуму.

Методичні рекомендації та оформлення лабораторної роботи:

1. Визначення в’язкості.

В’язкiстъ бiтуму визначасться за допомогою приладу - пенетрометра. По глибинi проникнення в бiтум голки приладу пiд навантаженням 1Н (0, 1 кгс) на протязi 5 сек при температурi 25°С судять про його в’язкiсть. Вона виражається в градусах вiдхилення стрiлки приладу, при тому i 1°С вiдповiдає глибинi проникнення голки на 0.1 мм. Пенетрометр складається з металевого штатива, нижня частина якого являє собою опорну площадку з трьома встановлювальними гвинтами для приведення її у горизонтальне положения. До опорної площадки; прикрiплений обертаючийся предметний столик для вставовлення кристалiзатора з металевою нашою, в яку помiщують випробуємий бiтум. На верхньому кронiвтейнi штатива закрiплений циферблат роздiлений на 360°, та контактна рейка рух якої передається стрiлцi циферблату. На нижньому кронштейнi закрiплений вiльно падаючий стержень з голкою iвантажем масою 100 ± 0, 01 гр., якiй утримусться стопорною кнопкою. Збоку до стiйки шарнiрно прикрiплене дзеркало. Стальна голка повинна бути закрiплена та вiдполiрована. Кiнчик голки повинен бути затуплений. Попередньо обезболений та процiджений бiтум розплавлюють в пiщанiй або маслянiй банi або в сушильнiй шафi до рухомого стану. Наливають в металеву чашу так, щоб поверхня його була бiльш нiж на 5 мм нижче верхнього краю чашки та швидким рухом гарячого сiрника вилучають бульбашки повiтря. Потiм бiтум помiщують в баню з водою нагрiтою до 25°С i залишають на 1 годину до випробування. Висота шару води над бiтумом повинна бути не меньше нiж 10 мм. Температуру в банi пiдтримують постiйною, коливання температури води не повинно перевищували ± 5°С. По закiнченню 1 год. кристалiзатор разом з водою i чашою установлюють на столик пенетрометра, пiдводять кiнчик голки до поверхнi бiтуму, при цьому голка повинна злегка торкатися бiтуму, але не входити в нього. для полегшення цiєї операцi служить дзеркало. Кремал'єру доводять до верхньої площадки стрежня, несучого голку i встановлюють стрiлку на нуль або вiдмiчають її положення. Одночасно вмикають секундомiр та натискають стопорну кнопку, даючi голцi вiльно входити в бiтум на протязi 5 секунд. Визначення повторюють З рази в рiзних точках на поверхнi бiтуму, вiдстаючих не менше нiж 10 мм вiд країв чашi i одна вiд iншої. Середнє арифметичне цих визначень дає значення проникання голки в градусах i вiдповiдає глибинi проникання голки в десятих долях мм. Пiсля кожного занурювання голку виймають обмивають бензином та насухо витирають чистого сухою тканиною.

2. Визначення температури розм’якшення.

Температуру розм’якшення визначають на приладi “Кiльце i куля”. Вiн складасться з трьох металевих дискiв, з мiж собою металевими стрежнями. В середньому диску с два отвори, в кожне з яких вставляють латуннi кiльця. Всерединi верхнього диску є отвiр для термометра. Пiдготовлений бiтум наливають в латуннi кiльця, розмiщенi на пластинi, що покриття сумiшшю талька з глiцерином (1: 3). Пiсля охолодження на протязi 20 хв. при температурi 25+10°С, залишок бiтуму зрiзають нагрiтим ножем врiвень з краями кiлець. Потiм кiльця з бiтумом кладуть в отвори середнього диску i прилад розмiщують в хiмiчному стаканi, наповненому свiжекип'ячою водою з температурою 5 ± 1°С та витримують на протязi 10 хв. Рiвень води в склянцi повинен бути вище поверхнi бiтуму в кiльцях не менше чим на 5 см. По закiнченню 10 хв. кiльця з склянки виймають i в центр кожного кiльця на поверхню бiтуму кладуть стальну кульку вагою 3, 5 г та дiаметром 9, 53 мм. Потiм кiльця знову ставлять в стнакан з водою i нагрiвають на плитцi або горiлцi. Швидкiсть нагрiву склянки з водою повинна бути 5+0, 5°С в хв. Нагрiвають до тих пiр, кулька з розм'якшеним бiтумом не торкнеться нижнього диску. В момент дотику кульки вiдраховують температуру розм’якшення бiтуму. Якщо температура розм’якшення вiд 80 до 110 °С, то замiсть води в склянку наливають глiцерин i кiльце з бiтумом перед дослiдом витримують в водi з глiцерином 10 хв при температурi 32 ± 1°С. Розходження мiж двома паралельними визначеннями не повинно перевищувати 1 - 2°С. Дослiд проводять два рази.