Поняття інновацій та інвестицій
Підвищення економічної ефективності виробництва пов’язане з подальшим прискоренням темпу науково-технічного прогресу, з впровадженням нової техніки, з прискоренням темпів росту продуктивності суспільної праці, із здійсненням значного капітального будівництва. В умовах ринку як системи економічних відносин купівлі-продажу товарів, в межах якої формується попит, пропозиція та ціна, основними компонентами інноваційної діяльності виступають: новинки, інвестиції та нововведення. Новинки формують ринок новацій; інвестиції – ринок капіталу (інвестицій); нововведення (інновації) – ринок чистої конкуренції нововведень (інновацій). Ці три компоненти і утворюють сферу інноваційної діяльності. Під інноваціями розуміють прибуткове (рентабельне) використання новинок у виді нових технологій, видів продукції та послуг, організаційно-технічних та соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Інвестиції – здійснення економічних проектів нововведень з надією одержати доходи в майбутньому, тобто вкладення капіталу в різні галузі економіки з метою одержання прибутку, За економічною суттю та метою інвестиції ділять на реальні, фінансові та інвестиції в нематеріальні активи. Реальні інвестиції здійснюють організації та інші суб’єкти господарювання, купуючи землю, засоби виробництва та інші активи. Фінансові інвестиції – це купівля суб’єктами господарювання та приватними особами цінних паперів різних емітентів. У даному випадку приплив капіталу в бізнес проходить через інвестування коштів в цінні папери. Купуючи цінні папери, інвестор має три цілі: 1) безпека вкладень – відсутність ризику втрати капіталовкладень; 2) прибутковість вкладень – дивіденди; 3) ріст вкладень – ріст ринкової ціни цінних паперів. Інвестиції в нематеріальні активи передбачають вкладення в розвиток наукових досліджень, підвищення кваліфікації працівників, придбання ліцензій на використання нових технологій, прав на використання торгових марок відомих фірм і т.п. З позиції управлінського персоналу компанії інвестиційні проекти можна класифікувати за наступними ознаками [ 17, 65 с.]: 1 За обсягом необхідних інвестицій: - крупні, традиційні, дрібні. 2 За видом одержаних доходів: - скорочення витрат; - додаткові доходи від розширення традиційних виробництв та технологій; - вихід на нові ринки збуту; - експансія у нові сфери бізнесу; - зниження ризику виробництва і збуту; - соціальний ефект. 3 За відносинами взаємозалежності: - взаємовиключні (альтернативні) проекти; - відносини компліментарності; - відносини заміщення; - відносини економічної незалежності. 4 За видом грошового потоку: - ординарний, неординарний. Два проекти, що аналізуються, називаються незалежними, якщо рішення про прийняття одного з них не впливає на рішення про прийняття іншого. Два проекти, що аналізуються, називаються альтернативними, якщо вони не можуть бути реалізовані одночасно, тобто прийняття одного із них автоматично означає, що другий проект необхідно відхилити. Проекти зв’язані між собою відносинами компліментарності, якщо прийняття нового проекту сприяє росту доходів одного або декількох інших проектів. Проекти пов’язані між собою відносинами заміщення, якщо прийняття нового проекту приводить до деякого зниження доходів одного або декількох діючих проектів. Грошовий потік називається ординарним, якщо він складається з вихідної інвестиції, вкладеної одночасно або протягом декількох послідовних базових періодів і наступних надходжень коштів. Якщо надходження коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх видатками, потік називається неординарним. Конкретний зміст інвестиційної політики визначається перш за все ступенем важливості об’єктів капіталовкладень. За європейським та американським досвідом, згруповані в залежності від цілей капіталовкладення дають можливість адміністрації фірми приймати вірні інвестиційні рішення. Найпрактичніше значення для інвестиційної політики має класифікація інвестицій з точки зору диференціації норм прибутку. Прикладом такої класифікації для фірми є [ 14, 98с.]: 1) вимушені капіталовкладення – вимоги до норми прибутку відсутні; 2) зберігання позицій на ринку – норма прибутку 6%; 3) оновлення виробництва – норма прибутку 12%; 4) економія витрат – норма прибутку 15%; 5) збільшення доходів – норма прибутку 25%; 6) ризикові капіталовкладення – норма прибутку 25%. У інвестиційній політиці необхідно звертати увагу і на розподіл прибутку в часі, тобто скласти такий інвестиційний проект, який максимально виграв би в часі, незалежно від розмірів витрат на його фінансування. Розробка інвестиційної політики фірми передбачає: - формування довгострокових цілей її діяльності; - пошук нових перспективних сфер прикладання вільного капіталу; - розробку інженерно-технологічних, маркетингових та фінансових прогнозів; - підготовку бюджету капіталовкладень; - оцінку альтернативних проектів; - оцінку наслідків реалізації попередніх проектів.
|
