Поняття та принципи сімейного права

Сімейне право – це самостійна галузь права, що врегульовує сімейно-шлюбні та прирівняні до них відносини. Предметом сімейного права є сукупність правових норм, що регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу і належності до сім’ї.

Створюючи єдину чітку систему, сімейне право як самостійна галузь є складником загальної системи всього права, при цьому сімейне право тісно пов’язане з інститутами інших галузей права. Насамперед, цивільного права – особливо з таким його інститутом як спадковий, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить від одних осіб до інших, пов’язаних між собою шлюбними відносинами або родинними стосунками.

Певною мірою сімейне право пов’язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найма, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття “член сім’ї” у сімейному і в житловому праві не є тотожним, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім’ї ми виходимо з рідства, шлюбу (або усиновлення), а в житловому має значення ще й спільне проживання.

Основними джерелами сімейного права є Конституція України, Сімейний кодекс України (скорочене СК), законодавство про охорону дитинства. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (Загальна декларація прав людини /ООН, 1948/, Конвенція про захист прав людини та основних свобод /Рим, 1950/, Європейська соціальна хартія /Страсбург, 1997/, Конвенція про права дитини /ООН, 1989/, Європейська конвенція про здійснення прав дітей /Страсбург, 1996/ та інші).

У Конституції закріплені основні принципи сімейного права: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі і сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою” (ст. 51).

Принципи сімейного права – це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Водночас суть цього принципу ще й в тому, що держава гарантує захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка порушено.

Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов’язаний з іншою основною засадою сімейного права – зі свободою розірвання шлюбу.

Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах. Це визначають ст.ст. 21, 24, 51 Конституції України та ст. 7 СК України.

Найважливішим є принцип моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім’ї. Правове забезпечення цього принципу здійснюється аліментними зобов’язаннями (п.2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України), а саме: батьки зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних дітей. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного у разі потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надавати, у судовому порядку. Це право зберігається й після розірвання шлюбу.

Основоположним нормативно-правовим актом сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 року и набрав чинності разом з Цивільним кодексом України з 1 січня 2004 року.

 

2. Загальна характеристика Сімейного Кодексу України

 

Сімейний кодекс складається з 7 розділів, 22 глав, 292 статей.

У розділі І “Загальні положення” викладено завдання Сімейного кодексу, визначено коло учасників сімейних відносин, що ним регулюються, сформульовано загальні засади регулювання сімейних відносин.

Розділ ІІ “Шлюб. Права та обов’язки подружжя” регулює порядок державної реєстрації шлюбу, укладення шлюбного договору, визначає особисті немайнові й майнові права та обов’язки подружжя, встановлює порядок вирішення питань, пов’язаних з припиненням шлюбу і визнанням його недійсним.

Розділ ІІІ “Права та обов’язки матері, батька і дитини” формулює загальні підстави виникнення прав та обов’язків батьків та дітей, встановлює зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей.

Розділ ІV “Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” встановлює порядок усиновлення, здійснення опіки та піклування та патронату над дітьми.

Розділ V “Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів” визначає особисті немайнові й майнові права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів (баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати і сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок).

Розділ VІ “Застосування сімейного законодавства України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні” встановлює, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають такі ж права та обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Сімейне законодавство іноземних держав застосовують в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, встановленим у статті 7 кодексу. В Україні визнаються акти цивільного стану, зареєстровані за законами іноземних держав.

Розділ VІІ “Прикінцеві положення” регулює порядок набрання чинності кодексом та приведення у відповідність до нього інших нормативно-правових актів.

Завданням Сімейного кодексу України є: зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Сімейний кодекс врегульовує три групи відносин.

Перша група – це сімейні відносини, що виникають між подружжям, між батьками і дітьми та іншими родичами за походженням. За змістом ці відносини поділяються на майнові та особисті (немайнові). До майнових належать відносини з приводу майна, взаємного утримання, житла і спадкування. Особистими (немайновими) є відносини щодо вибору подружжя прізвища, роду занять, професії і місця проживання, вирішення питань виховання дітей, визначення дітям прізвища, імені та по батькові, місця проживання дитини, відібрання своєї дитини від осіб, які утримують її без законних підстав, оспорювання батьківства та інше.

Другу групу становлять відносини, які хоч і не є сімейними, але прирівняні до них. Це, зокрема, питання усиновлення, опіки і піклування та прийняття дітей на виховання в сім’ю.

До третьої групи належать відносини з приводу реєстрації актів цивільного стану – народження, смерті, укладення і розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення батьківства, реєстрації зміни імені, по батькові та прізвища тощо.

Сімейний кодекс України регулює відносини між: подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими; між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; іншими членами сім’ї.

Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

У ст. 3 Сімейного кодексу закріплюється найважливіше положення про те, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’ястворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім’ї має одинока особа.

Згідно зі ст. 5 СК, держава зобов’язана охороняти сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створювати умови для зміцнення сім’ї.