Взаємні права й обов’язки батьків та дітей

Підставою виникнення сімейних правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей (кровне споріднення), яке засвідчив державний орган реєстрації актів цивільного стану. Походження дитини від батьків, які перебувають між собою у шлюбі, визначають на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дитини. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. Дитина вважається такою, що походить від подружжя, у випадках штучного запліднення та імплантації зародка, передбачених ст. 123 СК.

Якщо мати та батько не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рішенням суду.

Батько і мати, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей. Діти також мають рівні права і обов’язки щодо своїх батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Одним з головних обов’язків батьків є обов’язок по утриманню своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Такий обв’язок виникає у них з часу народження дитини і триває до досягнення її повноліття. Закон покладає такий обов’язок на обох батьків. Коли діти проживають з матір’ю (батьком), позов про стягнення аліментів пред’являється до батька, який проживає окремо від дитини. Відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати, в якому не можуть бути порушеними права дитини.

За відсутністю згоди між батьками щодо утримання дитини (дітей) один з батьків, з яким проживає дитина, має право на звернення до суду. Закон не встановлює верхньої межі розміру аліментів на дитину, а називає лише мінімальний їх розмір (нижню) межу). Так, у п. 2 ст. 182 СК України зазначено, що розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За рішенням суду аліменти на одну дитину присуджуються від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів у відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі відповідно до правила ст. 191 СК України суд вправі присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Обов’язок батька, матері по утриманню дитини не обмежується участю у вирішенні лише її звичайних, побутових потреб чи розрахунками на нормальне, зважене існування у суспільстві. Закон покладає на батьків обов’язок брати участь і у додаткових витратах на дитину (у зв’язку з хворобою, каліцтвом, розвитком якихось особливих її здібностей тощо). У даному випадку мова йде про притягання одного з батьків до участі у додаткових витратах, а не про додаткове стягнення аліментів.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби (ст. 188 СК).

Закон передбачає також умови утримання батьками своїх повнолітніх дітей. Батьки за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу, зобов’язані утримувати свою повнолітню дитину, якщо вона продовжує навчання і в зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги. Кінцевий строк такого утримання - досягнення дитиною двадцяти трьох років Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Утримання батьками своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, є обов’язковим тільки у разі, коли можуть таку допомогу надавати.

У випадках, коли батьки не виконують своїх батьківських обов’язків щодо своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (дитини) вони можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав відносно своїх дітей (дитини). Позбавлення батьківських прав не позбавляє від виконання батьківських обов’язків.

Обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків встановлений ст. 51 Конституції України. Більш детально це положення регламентується сімейним законодавством. Так, відповідно до ст.. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син, зобов’язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу. Важливо, що обов’язок піклуватися про батьків може покладатися як на дітей (малолітніх або неповнолітніх осіб), так і на повнолітніх сина, дочку. Якщо повнолітні діти не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них в судовому порядку можуть бути стягнуті аліменти. Крім сплати аліментів дочка, син зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК). Закон передбачає умови звільнення дочки, сина від обв’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилявся від виконання своїх батьківських обов’язків (ст. 204 СК).