Сімейного праваСтратегічним загальнонаціональним пріоритетом державної політики є охорона дитинства в Україні. Метою якої є забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини (ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року), міжнародних договорах, які визнані Україною у встановленому порядку, і складається із Законів України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 року, “Про організаційні умови соціального захисту дітей - сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 лютого 2005 року та інших нормативно-правових актів. В Конвенції про права дитини проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції). Дане положення знайшло своє відображення в нормах сімейного права, в тому числі законодавства про охорону дитинства. Завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні. Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живо- народженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя (ст. 6 Закону України “Про охорону дитинства”). В ст. 10 Закону про охорону дитинства закріплено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. В вищеназваному законі проголошені інші особисті права дитини, яки забезпечуються державою: 1) право на вільне висловлення думки та отримання інформації (ст. 9 Закону “Про охорону дитинства”); 2) право на захист від усіх форм насильства (ст.10 Закону); 3) право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків (ст.13 Закону); 4) право дитини, яка проживає окремо від батьків або одного з них, на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів (ст. 15 Закону); 5) право на регулярні особисті стосунки з батьками, яки проживають в різних країнах; вільний в’їзд в Україну та виїзд з України для возз’єднання сім’ї в порядку встановленому законом (ст.16 Закону); 6) право дитини на майно, в тому числі в порядку спадкування. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальної реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, забов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові забовя’зання (ст. 17 Закону); 7) право дитини на житло (ст.18 Закону); 8) право на доступну, безплатну дошкільну, повну загальну середню, професійно-технічну, вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах (ст.19 Закону); 9) право на зайняття з 16-ти річного віку підприємницькою діяльністю (ст..22 Закону); 10) право на об єднання в дитячі та молодіжні організації (ст. 23 Закону); 11) право на особливий захист і допомогу з боку держави дітей, які з різних причин залишилися без батьківського піклування та інше. Особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України. Україна приближується до правових міжнародних стандартів щодо проголошення та забезпечення прав дитини, тому в ст. 37 Закону “Про охорону дитинства” проголошено наступне положення. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про охорону дитинства, застосовуються правила міжнародного договору. Таке правило дозволяє поширити правове поле для захищення дітей, забезпечення їх достатнього рівня життя та розвитку. А це основний шлях побудови громадянського суспільства щасливих громадян в нашої країні.
Практичні завдання та питання для самоконтролю 1. Як Ви розумієте поняття ”сімейне право як галузь права”? 2. Які принципи щодо сімейного права проголошені в Конституції України? 3. Сформулюйте завдання сімейного права і в якому нормативно-правовому акті воно визначене. 4. Які міжнародні стандарти сімейного права Вам знайомі? 5. Визначіть поняття сім’ї, шлюбу, їх зміст. 6. Які порядок та умови укладення та припинення шлюбу визначені законодавством України?. 7. Які обов’язки батьків відносно малолітніх та неповнолітніх дітей? 8. Які обов’язки повнолітніх дітей відносно батьків? Яким нормативно-правовим актом це визначене? 9. Сформулюйте основні особисті права дитини, яки визначені в законодавстві про охорону дитинства. Дайте пояснення. 11. Якщо законодавство України інакше визначає правила щодо прав дитини ніж це встановлено в міжнародному договорі, що визнаний нашою країною у встановленому порядку, які правила повинен застосовувати, наприклад, суд, коли розглядає справу щодо прав дитини?
Література: а) основні 1. Конституція України. – К., 1996. 2. Конвенція ООН о правах ребёнка. 3. Сімейний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 104 с. 4. Законодавство України про сім’ю: Зб. нормат. актів. –К.: Юрінком Інтер, 2002. – 384 с. 5. Правознавство: Підручник. /За ред. В. В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.553 – 572. б) додаткові 1. Правознавство: Навчальний посібник. / За ред. М. В. Кравчука. – 2-ге вид. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – С. 247-265. 2. Сімейне право України: Підручн. /За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
|
