Загальна характеристика житлового законодавства

Основними завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою:

1) забезпечення конституційного права людини на житло;

2) належного використання та збереження житлового фонду;

3) зміцнення законності в галузі житлових відносин.

Основними джерелами житлового права є Конституція України і Житловий кодекс України. В Конституції (ст.47) закріплене право людини на житло як складову частину достатнього життєвого рівня. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем громадськості.

Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потребі в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покрашення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім’ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.

Більшість норм житлового права сконцентровано в Житловому кодексі України, який Верховна Рада УРСР прийняла 30 червня 1983р. (набрав чинності 1.01.1984р., зі змінами та доповненнями). Він складається з 7 розділів (193 статей).

Житловий кодекс України визначає:

1) поняття і види житлового фонду;

2) житлові права і обов’язки громадян;

3) компетенцію органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо використання і забезпечення збереження житлового фонду;

4) порядок надання житла і укладання договору найму житлового приміщення;

5) порядок користування житлом;

6) обов’язки наймодавців і наймачів щодо забезпечення збереження житлового фонду;

7) порядок вирішення житлових спорів і деякі інші питання.

Норми житлового права містяться також у Законах України “Про приватизацію державного житлового фонду” (19 червня 1992р.) і “Про місцеве самоврядування” (21 травня 1997р.). Органи місцевого самоврядування є основними власниками житла в Україні й мають широкі повноваження в галузі житлової політики.

Важливе місце в системі джерел житлового права займають підзаконні акти Президента України, Кабінету Міністрів і спеціальних державних органів, що відають питаннями житла, зокрема, “Правила обліку громадян, які потребують покращення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні”, “Правила обліку громадян, які бажають вступити в житлово-будівельний кооператив (ЖБК)”, “Типовий договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду в Україні”, “Правила обміну жилих приміщень в Україні” та ін.