Зобов’язальне правоЦивільні зобов’язання є найбільш поширеним видом цивільно-правових відносин. Люди щоденно кілька разів вступають між собою чи з організаціями в цивільно-правові відносини, які називаються зобов’язально-правовими. Сферою зобов’язально-правових відносин є виробництво і продаж товарів, побутове обслуговування населення, будівництво, транспортні послуги та ін. Зобов’язальне право – це система цивільно- правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. Система забов’язального права поділяється на загальну й особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобов'язання, що виникають у цивільно-правових відносинах (поняття й підстави виникнення зобов’язань, виконання зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань та їх припинення). Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види зобов’язань (купівлю-продаж, поставку, підряд, оренду тощо). Зобов’язанням вважають правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Більшість зобов’язань виникає з договорів. Проте зобов’язання можуть виникати і з інших правомірних дій: адміністративних актів, рятування та охорони майна третіх осіб, знахідки чужого майна або скарбу, утримання пригульних домашніх тварин та ін. Зобов’язання можуть також виникати з неправомірних дій: внаслідок знищення, пошкодження або привласнення чужого майна, заподіяння шкоди здоров’ю громадянина, що потягло за собою втрату заробітку, заволодіння знахідкою, безпідставне набуття майна. Отже, підставами виникнення зобов’язань є два види дій: правомірні й неправомірні. Суб’єктом зобов’язання може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від іншої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов’язана виконати вимогу кредитора, називається боржником. Сторони у зобов’язанні називаються ще контрагентами. Зобов’язання. Якщо одна сторона має тільки право і не несе ніяких обов’язків, а інша несе тільки обов’язки і не має ніяких прав, називаються односторонніми. Такі відносини складаються при договорі позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обов’язків, а в позичальника є тільки обов’язок повернути позичені гроші й немає ніяких прав; при позадоговірному заподіянні шкоди, потерпілий має лише право вимагати відшкодування завданих збитків, а заподіювач зобов’язаний відшкодувати завдані ним збитки і не має ніяких прав. Але в більшості випадків у зобов’язанні кожна сторона має не тільки права, а й певні обов’язки. Згідно з ЦК України, зобов’язання припиняються: а) виконанням; б) зарахуванням; в) переданням відступного і прощенням боргу; г) поєднанням боржника і кредитора в одній особі; д) за домовленістю сторін; е) у наслідок зміни плану; є) за неможливістю виконання; ж) зі смертю людини або з ліквідацією юридичної особи. Цивільне законодавство передбачає правові наслідки та відповідальність за порушення зобов’язання. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків або моральної шкоди. Підставою для відповідальності за порушення зобов’язання є вина особи (умисна або необережна), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.
|
