Учасники цивільних правовідносинЗгідно зі статтею 2 ЦК учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках учасниками зазначених відносин можуть бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності. Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права та обов’язки. Цивільна правоздатнісь фізичної особи виникає у момент її народження, а у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Фізична особа здатна мати цивільні права не тільки ті, що встановлені законодавством, а й інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК, іншими законами, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Припиняється цивільна правоздатність фізичної особи у момент її смерті (або з визнанням померлою). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма фізичними особами. Цивільне законодавство проголошує усіх рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Правові акти Президента України, органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачене Конституцією України. Цивільну дієздатністьмає фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я фізичної особи. Виходячи з цього цивільна дієздатність поділяється на такі види: 1) повна дієздатність; 2) неповна дієздатність; 3) часткова дієздатність; 4) обмежена дієздатність; 5) визнання фізичної особи недієздатною. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка: 1) досягла вісімнадцяти років (повноліття); 2) зареєстрована у шлюбі до досягнення повноліття; 3) зареєстрована як підприємець при досягненні шістнадцяти років. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов’язки. Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Вони мають право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (але слід зауважити, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права); 2) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 3) самостійно здійснювати авторські права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 4) бути учасником і засновником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 5) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Крім того, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору як укладеного нею самостійно, так й за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. В останньому випадку, якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком чотирнадцяти років (малолітні особи), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Обмежити цивільну дієздатність фізичної особи може суд, якщо вона: 1) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; 2) вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Правовими наслідками обмеження цивільної правоздатності є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування; вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника); одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядження ними здійснюється піклувальником (але піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними). Крім того, особи, які обмежені у дієздатності, самостійно відповідають за невиконання нею договору, укладеного зі згодою піклувальника, та за шкоду, що задана ними іншій особі. Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров’я не здатна усвідомлювати значення своїх дій чи (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною, а відтак над нею встановлюється опіка, що приводить до втрати нею можливості вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун. У разі одужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи, яка була визнана недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. Якщо фізична особа зникає, її місцеперебування невідоме, розшуки її не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини за її участю невизначеними, фізична особа визнається безвісно відсутньою, а потім оголошується померлою у порядку, визначеному чинним законодавством. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі помічника. Ним може бути тільки дієздатна фізична особа. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна, а також шляхом примусового поділу (виділу) і випадках, встановлених законом. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права (на підставі установчих документів) та юридичних осіб публічного права (розпорядчим способом органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування). Юридичні особи можуть створюватися в формі товариств, установ, інших формах встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між його учасниками і можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи та непідприємницькі (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо), які не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками. Установою є організація, створена однією або кількома особами (заснов- никами), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Непідприємницькі товариства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлене законом. Товариство створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками). Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або не відповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається. Відмова у реєстрації, а також зволікання з її проведення можуть бути оскаржені в суді. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До нього вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місце знаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, установлені законом. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), яка може бути обмежена лише за рішенням суду, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків (цивільну дієздатність) і здійснює їх через свої органи та своїх учасників, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Правосуб’єктність юридичної особи припиняється в наслідок: 1) її ліквідації; 2) передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Діяльність юридичних осіб припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством України. При цьому юридична особа вважається такою, що припинена, після внесення запису про припинення до єдиного державного реєстру юридичних осіб. В окремих випадках суб’єктом цивільних правовідносин можуть бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади. Це, можливо, наприклад, у правовідносинах власності (надходження у власність держави безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежно утримуваного, конфіскованого майна тощо). При цьому держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальні громади діють у відносинах, що регулюються цивільним законодавством на рівних правах з іншими учасниками цивільних відносин. Вони можуть створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади, медичні заклади тощо) та юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
|
