Право власності. Право власності – центральний інститут цивільного права

 

Право власності – центральний інститут цивільного права. Його значення обумовлене тим, що право власності юридично закріплює сформовані в суспільстві економічні відносини. ЦК визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від воли інших осіб.

Право власності розглядають як в об’єктивному, так і в суб’єктивному аспектах.

В об’єктивному аспекті право власності – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. та інші нормативні акти.

У суб’єктивному аспекті право власності є сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

Зміст права власності розкривається через притаманні власнику повноваження – правові можливості здійснювати певні дії:

1) володіння – це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Воно може бути законним та незаконним (наприклад, привласнення знахідки, володіння майном, добутим злочинними діями). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне);

2) користування – це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, носити одяг і взуття тощо);

3) розпорядження – це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, заповідати, переробляти тощо).

Сукупність зазначених повноважень в особи дає підстави вважати її власником відповідного майна.

Суб’єктами права власності в Україні визнаються: Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Найпоширенішими способами набуття права власності є право на новостворене майно (виготовлення продукції, вирощений врожай, збудовані споруди тощо), купівля, отримання у спадок, у дар, у порядку обміну, придбання за прибутки від трудової, підприємницької та інтелектуальної діяльності, іншими способами не забороненими законодавством. У процесі економічної реформи громадяни України набули можливість набувати право власності внаслідок приватизації державного житлового фонду (квартир, будинків), земельних ділянок та майна державних підприємств.

В ЦК України передбачено можливість набуття права власності шляхом набувальної давності, тобто фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 10 років або рухомим майном – протягом 5 років, набуває право власності на це майно.

Юридичний захист права власності в Україні здійснюється всією правовою системою держави. На захист права власності спрямовані норми різних галузей права: конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кримінального.

Згідно з Конституцією України всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Захист права власності здійснюється в установленому законом порядку. Чинне законодавство визначає основні способи захисту прав власності, до яких належать такі:

1) визнання права власності на майно;

2) відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням права власності;

3) усунення порушень права власності, що не пов’язані з утратою володіння;

4) витребування майна з чужого незаконного володіння.

Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту прав власності, що здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом.

Способи (засоби) цивільно-правового захисту права власності поділяються на майново-правові та зобов’язально-правові.

Основними майново-правовими способами є віндикаційний та негаторний позови.

Віндикаційний позов – це позов власника про витребування свого майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов – це вимога власника, непозбавленого володіння майном, до третьої особи про усунення перешкод у здійснені правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Забовязально-правові способи захисту права власності, як правило, засновані на договорах, але можуть бути пов’язані і з позадоговірними зобов’язаннями. До них належать позови про відшкодування збитків, про повернення речей, наданих в користування за договором і т. ін.

Широта повноважень, які надаються власникові, може вступати в протиріччя з інтересами і правами інших осіб і суспільства в цілому. Тому закони передбачають ті чи інші обмеження права власності. Конституцією та законами України визначається, що власник здійснюючи свої права та виконуючи обов’язки, зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства, не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, порушувати інтереси суспільства, що охороняються законом, завдавати шкоди довкіллю, погіршувати природну якість землі, води, інших об’єктів природи.

Варто зауважити, що власність – не лише право, власність накладає обов’язки. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, тобто несе фінансові та інші витрати, пов’язані з підтриманням свого майна у відповідному стані, охороною майна і сплатою податків. Власник несе також ризик випадкового знищення чи пошкодження майна.

Законодавством України встановлені такі форми власності:

1) власність Українського народу – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони;

2) приватна власність – майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи;

3) колективна власність – майно, що належить певному колективу і необхідно для його функціонування;

4) державна власність – майно, в тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій. Вона поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених чинним законодавством.

У відповідності до чинного цивільного законодавства право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам’яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв’язку з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.