Спадкове право

 

Cпадкове право – це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язвів (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з особою померлого і у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи, а спадкоємцями можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Спадкування між живими не буває.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця або оголошення його померлим.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відоме, місце знаходження майна чи основної його частини.

Цивільне законодавство встановлює дві підстави спадкування: за заповітом і за законом. При цьому пріоритет належить заповіту, бо спадкоємство за законом застосовується тільки тоді, коли:

1) заповіту немає;

2) заповіт визнано недійсним;

3) спадкоємці, визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися її прийняти.

Порядок укладення й посвідчення заповіту регламентується чинним законодавством, згідно з яким кожна дієздатна особа може особисто розпоряджатися своїм майном на випадок смерті.

До заповіту ЦК України встановлює відповідні умови. Він має бути:

1) складений тільки дієздатною особою;

2) розповсюджуватися лише на те майно, яке є власністю даної особи;

3) укладений в письмовій формі, де зазначається місце і час його укладення;

4) власноручно підписаним спадкоємцем (за виключенням випадків, передбачених законом);

5) нотаріально посвідченим(за виключенням випадків, передбачених законом).

Заповіт може бути складено подружжям. Це означає, що подружжя може скласти спільний заповіт на випадок смерті одного з них. Таким чином чоловік і дружина можуть заповідати свою спільну сумісну власність. У разі смерті чоловіка чи дружини частка у спільної власності переходить до другого з подружжя, але останній вже не може щось змінити в цьому заповіті. У разі його смерті право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Заповідач може обумовити виникнення в особи, що названа у заповіті, права на спадкування наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою, проживанням у певному місці, народженням дітей, здобуттям освіти.

Умова, зазначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, зазначена в заповіті є недійсною, якщо вона суперечить законові або моральним засадам суспільства. Особа, зазначена в заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що не знала про неї або якщо настання її від неї не залежить.

Заповідач може забов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Спадкове право передбачає можливість складання спадкового договору, відповідно до якого одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), взамін чого стає власником майна відчужувача в разі його смерті. Зазначений вид договору має складатись у письмовій формі і нотаріально посвідчуватись.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт, кожний новий скасовує попередній. Заповідач має також право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Всі ці дії проводяться заповідачем особисто.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є недійсним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі (застосування щодо заповідача фізичного насильства, погроз, введення його в оману і т. ін.).

Цивільне законодавство передбачає право на обов’язкову частку в спадщині. Неповнолітні, а також повнолітні, але непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту. Тобто незалежно від того, чи були вони зазначені в ньому чи ні, вони одержують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Цивільне законодавство передбачає п’ять черг спадкоємців.

У першу чергу право на спадкування одержують в рівних частках діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, батьки спадкодавця і той з подружжя, який його пережив.

У другу чергу право на спадкування одержують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування одержують особи, які проживали зі спадкоємцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування одержують інші родичі до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі наступного ступеня усувають від спадкування родичів подальшого ступеня. Ступень споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. У зазначену чергу право на спадкування одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. При цьому утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним засобом для життя.

Слід мати на увазі, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

Цивільне законодавство встановлює певні обмеження щодо спадкоємців. Не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за законом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, або вчинили замах на їхнє життя, а також особи, які умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих або близьких їм осіб.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, що ухилялися від виконання покладених на них за законом обв’язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У разі відсутності спадкоємців як за законом, так і за заповітом або усунення їх від права успадкування, за рішенням суду спадкове майно переходить у власність територіальній громади села, селища або міста.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, не приймати спадщини або відмовитись від неї.

Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.

Практичні завдання та питання для самоконтролю

 

1. Дайте характеристику предмету та методу цивільного права.

2. Визначіть підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

3. Як здійснюються цивільні права та виконуються цивільні обов'язки?

4. Охарактеризуйте способи захисту цивільних прав.

5. Які властивості повинні мати суб’єкти цивільно-правових відносин і що для них є характерним?

6. Що в цивільному праві виступає в якості його об’єкту?

7. Що таке право власності, який його зміст та форми існування в Україні?

8. Поясніть основні способи захисту прав власності в Україні.

9. На основі Цивільного кодексу України охарактеризуйте основні положення інститутів:

а) права інтелектуальної власності;

б) зобов’язального права;

в) спадкового права.