РОЗРОБЛЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

 

У [1] такий етап (див. етап 5, табл. 1.1) окремим розділом не виділено, а в [6] наведено загальні положення. Тому в «Зразок змісту основної частини записки» (див. Додаток А) внесено підрозд. 8.1 – 8.3 для поетапного вирішення цієї задачі. Ці підрозділи дають одночасно можливість виконати й етап 6, табл. 1.1.

Задача етапу розроблення операційного ТП – повна деталізація виконання операції. Цей етап містить [4]:

- визначення структури операції, послідовності переходів і роботи інструментів;

- виконання операції із зображенням стану об’єкта, схеми базування або встановлення деталей, інструментів, напрямків головних переміщень, геометричних розмірів, досягнутих на даній операції. Ескіз супроводжується таблицею, яка містить переходи, умови та режими їх виконання, основний t₀ і допоміжний t_д час, дійсну і допустиму похибку базування;

- розрахунок режимів і умов складання та монтажу, часу Т_шт з урахуванням технологічних можливостей попередньо вибраного обладнання. Уточнення часу фактичного завантаження обладнання;

- розрахунок точності операції, умов збірності сполучуваних деталей, дійсних похибок. Визначення вимог точності до складально-монтажних пристроїв;

- нормування операцій, вибір розряду робочого, розрахунок технологічної собівартості операції, техніко-економічне обґрунтування варіантів операції;

- обґрунтування вибору технологічного оснащення або розроблення технічного завдання на його проектування.

При виконанні підрозд. 8.1 слід вибрати таку операцію (бажано складальну або підготовчу), у якій нечітко проглядається техніко-економічна ефективність вибраного ступеня автоматизації. Наприклад, якщо необхідно на плату встановити тридцять мікросхем одного типу, то, очевидно, буде раціональним використати простий автомат-установлювач мікросхем. Якщо треба на плату установити дві мікросхеми, то, очевидно, що використання автомата-установлювача мікросхем нераціональне, а більш раціональним варіантом буде ручне складання.

У випадку, коли необхідно установити вісім мікросхем, то без порівняння описаних вище варіантів виконання складальних робіт незрозуміло, який варіант буде ефективнішим.

Вибирати операцію слід з таблиці, розробленої в підрозд. 7.4. Необхідно зазначити її номер, назву, зміст, кількість ЕРЕ, з якими вона виконується, та які варіанти механізації будуть порівнюватись.

При виконанні підрозд. 8.2 слід спочатку установити зміст переходів для кожного з варіантів, вибраних для порівняння в підрозд. 8.1. Для цього треба з типових технологічних операцій [21 – 24, 8, 9, 14, 16, 17] вибрати виконання операції з необхідним ступенем механізації і записати в колонку 2 табл. 8.1 усі переходи для першого варіанту. У табл. 8.2 записати усі переходи для другого варіанту.

Потім необхідно виконати нормування варіантів операції. Для цього у [28 – 31] за змістом знаходять переходи, що записані в табл. 8.1

Таблиця 8.1 – Зміст операцій для варіанта № 1

 

Номер пере- ходу	Зміст переходу	Топ таблич-не, хв	Кількість нормувальних одиниць, необхідних для виконання переходу	Топ розрахункове, хв

 

Таблиця 8.2 – Зміст операцій для варіанта № 2

 

Номер пере- ходу	Зміст переходу	Топ таблич-не, хв	Кількість нормувальних одиниць, необхідних для виконання переходу	Топ розрахункове, хв

 

і 8.2, і в колонку 3 цих таблиць записати оперативний час Т_оп. У [28 – 31] наведено Т_оп для конкретної кількості нормувальних одиниць (ЕРЕ, виводи ЕРЕ, плати та ін.) і конкретних умов виконання. У колонку 4 табл. 8.1, 8.2 записують кількість нормувальних одиниць (ЕРЕ, виводи ЕРЕ, плати та ін.), з якими необхідно виконати переходи для даного печатного вузла. У колонку 5 табл. 8.1, 8.2 слід записати розраховане Т_оп для кожного переходу (або групи переходів). Після заповнення колонок 5 табл. 8.1 і 8.2 треба підрахувати Т_оп для виконання всієї операції.

При виконанні підрозд. 8.3 для оптимізації операції за трудомісткістю [5] необхідно скористатись формулою визначення штучно-калькуляційного часу. Штучно-калькуляційний час (трудомісткість) на один виріб виражається формулою (10.2) [1]. Штучно-калькуляційний час на складання партії виробів

 

Т_{ш-к, п} = Т_шт n + Т_п.з, (8.1)

 

де Т_шт – норма штучного часу на виконання операції; n – кількість виробів у партії; Т_п.з – підготовчо-заключний час на партію виробів.

Норму штучного часу Т_шт для кожної операції визначають за формулою (1) [28]. Ця формула також наведена в розд. 11 [1].

Кількість виробів у партії була визначена в розд. 4 [1].

Підготовчо-заключний час на партію виробів входить складовою частиною до коефіцієнта К₁ [28] і встановлюється в процентах до оперативного часу. Тому спочатку необхідно визначити Т_оп, що затрачується на партію виробів, а потім у відсотковому відношенні визначити Т_п.з. Якщо у порівнювальних варіантах операції присутні механізовані пристрої, напівавтомати або автомати, то до розрахованого часу Т_п.з слід додати 15…30 хв на налагодження такого обладнання перед виготовленням партії виробів.

Наступним кроком для визначення оптимального варіанту виконання операції за трудомісткістю залежно від кількості виробів у партії є побудова графіків кожного з варіантів як залежність штучно-калькуляційного часу на складання партії виробів Т_{ш-к, п} від кількості виробів у партії n за формулою (8.1). Вигляд графіків зображено на рис. 8.1.

Обидва варіанти будуть рівноцінними при критичній партії n_кр, оскільки у цьому випадку Т_{ш-к, п} буде однаковим. В інших випадках менш трудомістким (оптимальним) буде той варіант, у якому штучно-калькуляційний час виконання операції буде меншим. Тому необхідно для розрахованого n провести перпендикуляр і визначити оптимальний варіант. Якщо n < n_кр, то оптимальним буде варіант 1, а якщо n > n_кр, то – варіант 2.

 

n, шт.

Тш-к, п, хв

Рисунок 8.1 – Порівняння варіантів