Студопедия — ВИВЧЕННЯ ОСНОВ ТЕХНІЧНИХ ВИМІРЮВАНЬ І ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ ПРИ ВИПРОБУВАННЯХ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВИВЧЕННЯ ОСНОВ ТЕХНІЧНИХ ВИМІРЮВАНЬ І ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ ПРИ ВИПРОБУВАННЯХ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН






Мета роботи. Вивчити основи технічних вимірювань і засоби вимірювання параметрів при випробуваннях та дослідженнях деталей машин.

Основи технічних вимірювань. Технічними вимірюваннями називаються вимірювання різних фізичних величин за допомогою спеціальних технічних методів та засобів. Наука про вимірювання, методи та способи забезпечення їх єдності називається метрологією.

 

Основні метрологічні поняття. Значення фізичної величини – оцінка фізичної величини у вигляді деякого числа прийнятих для неї одиниць.

Вимірювання – знаходження значення фізичної величини дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів. Суть вимірювання полягає в порівнянні вимірюваної величини з відомою величиною, яка прийнята за одиницю (еталон).

Справжнє значення – значення фізичної величини, яке ідеально відображає в якісних і кількісних відношеннях відповідну властивість об’єкта.

Похибка вимірювання – відхилення результату вимірювань від справжнього значення вимірюваної величини.

Відносна похибка вимірювання – відношення абсолютної похибки вимірювання до справжнього значення фізичної величини.

Класифікація вимірювань. За способом одержання значень фізичної величини вимірювання можуть бути прямими та непрямими.

Пряме вимірювання – вимірювання, при якому справжнє значення величини знаходять безпосередньо з дослідних даних. При непрямих вимірюваннях – функціонально від інших величин, які визначають прямими вимірюваннями. Наприклад, вимірювання деформацій у конструкціях посередньо через вимірювання зміни опору в резисторах, наклеєних на конструкцію.

Розрізняють також абсолютні та відносні вимірювання. Абсолютні – це прямі вимірювання в одиницях вимірюваної величини. Відносні вимірювання – вимірювання відношення вимірюваної величини до однойменної величини, що відіграє роль одиниці, або вимірювання цієї величини по відношенню до однойменної, яка приймається за початкову. Наприклад, вологість повітря вимірюється у відносних одиницях (відсотках) по відношенню до повного його водонасичення.

 

Похибки вимірювань і їх оцінка. Похибки вимірювань є результатом накладання елементарних похибок, які викликаються різними причинами.

Інструментальна похибка вимірювання визначається похибкою засобів вимірювань – вимірювальних приладів і мір.

Похибка відліку виникає із-за недостатньо точного відліку показань приладу.

Похибка інтерполяції при відліку відбувається від недостатньо точної оцінки частки поділки шкали, що відповідає положенню покажчика.

Похибка від паралакса виникає унаслідок візування (спостерігання) стрілки, розташованої на деякій відстані від поверхні шкали в напрямку, який не є перпендикулярним поверхні шкали (рис. 1.1).

Похибка від перекосу виникає в приладах, де лінія вимірювання не є продовженням лінії шкали (рис. 1.2).

Похибка вимірювань від вимірювального зусилля виникає із-за контактних деформацій поверхонь у місцях стику поверхонь вимірювального засобу та виробу.

 

 

 

 

Розглянуті причини викликають появу систематичних і випадкових похибок, з яких складається сумарна похибка вимірювань.

Систематична похибка – складова похибки вимірювання, яка залишається сталою або закономірно змінною при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини.

Систематичні похибки можуть бути вивчені дослідним шляхом і виключені з результатів вимірювань.

Поправка – значення величини, однойменної з вимірюваною, яка додається до одержаного при вимірюваннях значення з метою виключення систематичної похибки.

Випадкова похибка – складова похибки вимірювання, яка змінюється випадково при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини. Вплив випадкових похибок можна зменшити шляхом багатократних вимірювань однієї величини й обробки експериментальних даних.

Груба похибка вимірювання - похибка вимірювання, яка суттєво перевищує очікувану за даних умов похибку. Результати вимірювань, які містять грубі похибки, виключають з розглядання, як недостовірні.

Для оцінки похибок вимірювань необхідно знати закономірності появи випадкових похибок. Як правило, значення випадкових похибок розподіляються за нормальним законом, який має такі властивості:

1) похибки вимірювань можуть приймати безперервний ряд значень;

2) імовірність (частота) появи похибок, різних за величиною і протилежних за напрямком, однакова;

3) більші за абсолютною величиною похибки зустрічаються рідше малих;

4) середнє арифметичне випадкових похибок прямує до нуля при збільшенні числа вимірювань.

З наведених властивостей випливає, що при нескінченно великому числі вимірювань однієї величини середнє арифметичне результатів вимірювань дорівнює справжньому значенню величини

,

де - значення величини при і -му вимірюванні; n - число повторів вимірювань.

Практично ж відхилення середнього арифметичного від справжнього значення величини залежить від числа повторних вимірювань і від середнього квадратичного відхилення з випадкових похибок, значення якого визначають за формулою

.

Середня квадратична похибка середнього арифметичного значення вимірюваної величини при n повторів вимірювань

.

Відносна похибка вимірювань

.

Якщо одержана величина похибки не задовольняє, то необхідно збільшити число повторів вимірювань n.

 

Принцип вибору засобів вимірювань. Похибки, які допускаються при вимірюванні лінійних розмірів від 1 до 500 мм, у залежності від допусків і номінальних розмірів виробів, установлено ГОСТ 8.051–73. Границя допустимої похибки вимірювань враховує вплив похибки вимірювальних засобів, температурних деформацій, деформацій від вимірювального зусилля, методу вимірювань тощо. Результат вимірювань з похибкою, що не перевищує допустиму, приймають за дійсне значення.

Засоби вимірювань вибирають так, щоб їх допустима похибка в наперед установлених умовах застосування, тобто з урахуванням усіх додаткових похибок, не перевищила допустимої похибки вимірювання, яка для лінійних розмірів, наприклад, установлюється ГОСТ 8.051- 73.

Основні фактори, які впливають на вибір засобів вимірювання - це розмір і квалітет (клас точності) вимірювального параметра виробу, допустима похибка засобу вимірювання, умови і метод використання засобу вимірювання.

Засоби технічних вимірювань. Основні відомості. Усі засоби вимірювань поділяють на міри, вимірювальні прилади, установки та системи.

Міра – засіб вимірювань, призначений для відтворення фізичної величини заданого розміру, наприклад, кінцева міра довжини, гиря - міра маси.

Вимірювальні прилади – засоби вимірювань, призначені для одержання певної інформації про фізичну величину в зручній для експериментатора формі. Вони складаються з двох основних вузлів: сприймаючого сигнал та перетворюючого його в показання. Вимірювальні прилади поділяють

1) за характером показань: цифрові, показуючі, реєструючі;

2) за принципом дії: прилади прямої дії, прилади порівняння та інтегруючі;

3) за призначенням: універсальні та спеціалізовані;

4) за точністю вимірювань, яка характеризується сумарною похибкою, поділяють на класи точності;

5) за чутливістю;

6) за діапазоном та границею вимірювань фізичної величини.

За конструкцією універсальні прилади для лінійних вимірювань поділяють на

1) штрихові прилади, які забезпечено ноніусом (штангенінструменти);

2) прилади, що ґрунтуються на застосуванні мікрометричних гвинтових пар (мікрометричні інструменти);

3) важільно-механічні прилади, які за типом механізму поділяють на важільні (мініметри), зубчасті (індикатори годинникового типу), важільно-зубчасті (індикатори та мікроміри), пружинні (мікрокатори та мікатори) і важільно-пружинні (мінікатори);

4) оптико-механічні (оптиметри, оптикатори, контактні інтерферометри, вимірювальні машини, вимірювальні мікроскопи, проектори).

За традицією найпростіші вимірювальні прилади (штангенциркулі, мікрометри) називають вимірювальним інструментом.

Для спеціальних лінійних та кутових вимірювань у машинобудуванні також застосовують вимірювальні прилади, які ґрунтуються на інших принципах роботи, - пневматичні, електричні, оптико-механічні з застосуванням лазерних джерел світла.

Усі засоби вимірювань допускаються до використання тільки за наявності документа про їх метрологічну атестацію. Метрологічна атестація – дослідження засобу вимірювань, яке виконується метрологічним органом для визначення метрологічних властивостей цього засобу вимірювань, і видача документа з указуванням одержаних даних.

Крім того, органами Державної метрологічної служби періодично проводиться перевірка стану засобів вимірювань.

Штангенінструменти. Штангенциркулі призначено для вимірювання зовнішніх і внутрішніх розмірів технічних виробів. Вони випускаються чотирьох типів: ШЦ-1 (рис 1.3, а); ШЦТ-І (ШЦ-1 без верхніх губок і з нижніми губками, оснащеними твердим сплавом); ШЦ-ІІ (рис. 1.3, б) і ШЦ-ІІІ (ШЦ-ІІ без верхніх губок). Основні частини штангенциркулів: штанга 1, вимірювальні губки 2, рамка 3, зажим рамки 4, ноніус 5, глибиномірна лінійка 6 і мікрометрична подача 7 для установки на точний розмір.

Штангенглибиноміри призначено для вимірювання глибини і висоти виробів, відстаней до буртиків і уступів, мають штангу 1 без губок і рамку 9 з доведеною вимірювальною поверхнею основи 8 і ноніусом 5 (рис 1.3, в).

Штангенрейсмаси призначено для вимірювання висот і розмітки виробів, установлених на плиті. Штанга 1 (рис. 1.3, г) установлена в масивній основі 11. Рамка 3 з ноніусом 5 має кронштейн 10, на якому хомутом 13 закріпляється вимірювальна 12 або розміточна 14 ніжка.

Основна шкала інструментів з ціною поділки а = 1 мм нанесена на штангах. При вимірюваннях за положенням нульового штриха ноніуса на шкалі штанги визначають ціле число міліметрів у вимірюваному розмірі. Дробні частки міліметра точно знаходять за допомогою ноніуса.

Ноніус – рівномірна шкала з границею вимірювань, яка дорівнює ціні поділки основної шкали a. Ціна поділок ноніуса с (відлік за ноніусом) дорівнює ціні поділок основної шкали а, розділеної на число поділок ноніуса n:

.

Вказівним для ноніуса слугує штрих основної шкали, яка збігається зі штрихом ноніуса. Число десятих часток міліметра при відліку за ноніусом дорівнює номеру цього штриха ноніуса, множеному на відлік за ноніусом.

Для лінійних вимірювань застосовують також штангенінструменти з індикаторами та з електронним цифровим відліком.

 

Мікрометричні інструменти. Мікрометри гладенькі типу МК призначено для вимірювання зовнішніх розмірів виробів. Основні вузли мікрометра (рис. 1.5, а): скоба 1, п’ятка 2 і мікрометрична головка 4 – відліковий пристрій, що ґрунтується на застосуванні гвинтової пари, яка перетворює обертальний рух мікрогвинта в поступальний рух рухомої вимірювальної п’ятки. Границі вимірювань мікрометрів залежать від розміру скоби і складають 0-25; 25-50; …275-300; 300-400; 400-500 і 500-600 мм.

 

 

 

 

 

Мікрометри для розмірів більше 300 мм оснащено змінними (рис. 1.5, б) або переставними (рис. 1.5, в) п’ятками, які забезпечують діапазон вимірювань 100 мм. Переставні п’ятки закріпляються в необхідному положенні фіксатором 5, а змінні п’ятки – гайками 6.

На (рис. 1.6, а) показано мікрометричну головку, якою оснащають мікрометри з верхньою границею вимірювань

до 100 мм.

 

 

 

Мікрометричні головки мікрометрів з нижньою границею вимірювань більше 100 мм показано на рис. 1.6, б.

Перед вимірюванням мікрометри установлюють у початкове (нульове) положення, при якому п’ятка і мікрогвинт притиснуті один до другого або до поверхонь установчих мір (див. рис. 1.5, а) під дією зусилля, яке забезпечується тріщіткою. При правильній установці нульовий штрих кругової шкали барабана повинен збігатись з поздовжнім штрихом на стеблі 2. Порядок установки мікрометрів на нуль:

1) закріпляють мікрогвинт 1 стопором 12;

2) підгвинчують установчий ковпачок 6 на півоберта;

3) барабан 3 повертають відносно мікрогвинта до збігання нульового штриха барабана 3 з поздовжнім штрихом на стеблі 2;

4) барабан 3 закріплюють ковпачком 6;

5) звільняють мікрогвинт і знову перевіряють нульову установку і т.д.

При вимірюванні виріб поміщають без перекосу між п’яткою і мікрогвинтом й обертають тріщітку до тих пір, поки вона не стане провертатися. Найближчий штрих до кінця барабана визначає число поділок шкали, яке міститься у вимірювальному розмірі. До відліку за основною шкалою добавляють відлік за круговою шкалою, який дорівнює добуткові ціни поділки С = 0, 01 мм на номер поділки, що знаходиться проти поздовжнього штриха на стеблі. Випускаються мікрометри з цифровим відліком всього результату вимірювань (рис. 1.7).

Мікрометричний глибиномір складається з мікрометричної головки 1, запресованої в основу 2 (рис. 1.8). В отвір на торці мікрогвинта вставляються розрізними пружинистими кінцями змінні стержні зі сферичною вимірювальною поверхнею. Мікрогвинт затискується стопором 4. Діапазон вимірювань глибиномірами складає 0-20; 25-50 і т.д. до 125-150 мм.

Мікрометричні нутроміри призначено для вимірювання внутрішніх розмірів від 50 до 6000 мм. Нутроміри складаються з мікрометричної головки (рис. 1.9, а), змінного подовжувача (рис. 1.9, б) і захисного наконечника (рис.1.9, в). Мікрометричну головку настроюють на початкове значення шкали за допомогою установчих скоб (рис. 1.9, г).

 

Засоби вимірювання кутів. Кути вимірюють трьома основними способами:

1) методом порівняння з жорсткими контрольними інструментами – кутовими мірами, косинцями, конусними калібрами і шаблонами;

2) абсолютним гоніометричним методом, заснованим на використанні приладів з кутовою шкалою: ноніусних, оптичних та індикаторних кутомірів;

3) посереднім тригонометричним методом, суть якого полягає у визначенні лінійних розмірів, зв’язаних з вимірюваним кутом тригонометричною функцією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
Рис. 1.7.Мікрометр з цифровим відліком показань

 


 

 

Рис. 1.8.Мікрометричний глибиномір

 


 
 
Рис. 1.9.Мікрометричний нутромір


Кутоміри з ноніусом випускаються двох типів:

УН – для вимірювання зовнішніх і внутрішніх кутів;

УМ – для вимірювання зовнішніх кутів.

Кутомір типу УН (рис. 1.10) складається з основи 2 з кутовою шкалою, яка має діапазон показань 90о і ціну поділки =1о. На основі закріплена основна лінійка 3, а також сектор 5 з ноніусом 1, які можуть переміщуватися. Стопор 4 фіксує сектор у необхідному положенні. За допомогою тримача 9 до сектора можна прикріпити косинець 6, до якого тримачем 8 може приєднуватися, у свою чергу, змінна лінійка 7, яку можна також установлювати прямо на сектор 5. Повний діапазон вимірювань кутоміра УН складає 0-320о.

Кутомір типу УМ (рис. 1.11) також має основу 2 з градусною кутовою шкалою і діапазоном показань 90о.

 

 

 

З основою жорстко закріплена знімна лінійка 1. Рухома лінійка 8 виконана заодно з сектором 7, на якому розміщений ноніус 5. Сектор повертається відносно основи навколо осі а і фіксується стопором 6. На рухомій лінійці 8 за допомогою тримача 9 може бути установлений косинець 10. Для точної установки ноніуса сектор переміщують мікрогвинтом 4, при цьому гвинт 3 застопорений.

Діапазон вимірювань кутоміра УМ складає 0-180о.

 

 

Важільно-механічні прилади. Важільно-механічні прилади перетворюють малі відхилення розмірів у зручні для відліку переміщення стрілки шкалою. Як правило, вони призначені для вимірювання розмірів виробів диференціальним методом. До основних типів механічних передач, які використовуються в приладах, відносяться важільні, зубчасті, важільно-зубчасті, пружинні і важільно-пружинні механічні передачі.

Важільно-механічні прилади можна поділити на три основні групи:

1) прилади зі змінними відліковими пристроями – індикаторні скоби, нутроміри, глибиноміри тощо;

2) прилади з вмонтованими відлікованими пристроями – важільні скоби, важільні мікрометри тощо;

3) вимірювальні головки – змінні відлікові пристрої, які призначені для оснащення приладів і контрольно-вимірювальних пристроїв.

Вимірювальні головки застосовують для вимірювання відхилень виробів від заданої геометричної форми – овальності, биття, огранки, прямолінійності тощо. Вимірювальні головки установлюють на стояках або штативах, які показано на рис. 1.12.

Вибір типу стояка або штатива визначається ціною поділки головки: С-I –до 0, 5 мкм (рис. 1.12, а), С-II - від 1 до 5 мкм (рис. 1.12, б), С-III і Ш-I від 1 до 10 мкм (рис. 1.12, в, д), С-IV і Ш-II – 10 мкм і вище (рис. 1.12, г, е).

Зубчасті вимірювальні головки – індикатори годинникові з ціною поділки 0, 01 мм. Виготовляються наступні основні типи:

1) ИЧ–2, ИЧ-5 і ИЧ-10-3 з переміщенням вимірювального стержня паралельно шкалі і діапазонами вимірювань 0-2, 0-5,

0-10 мм відповідно.

2) ИТ-2 – з переміщенням стержня перпендикулярно шкалі і діапазоном вимірювань 0-2 мм.

Основними вузлами індикатора типу ИЧ (рис. 1.13) є циферблат 1 зі шкалою, ободок 2, стрілка 3, покажчик числа обертів стрілки 4, гільза 5, вимірювальний стержень 6 з наконечником 7, корпус 8, вушко 9 і головка стержня 10. Гільза і вушко слугують для кріплення індикатора на стояках, штативах і пристроях. Поворотом ободка 2, на якому закріплений циферблат, стрілку поєднують з будь-якою поділкою шкали.

 

 

Важільно-зубчасті вимірювальні головки виготовляються двох типів:

1) індикатори типу ИГ (рис. 1.14);

2) багатооборотні індикатори типу МИГ.

 

 

 

 

 

Індикатори випускаються з ціною поділок 0, 001 і 0, 002 мм.

Основні вузли головок типу ИГ (див. рис. 1.14) – корпус 1, циферблат 2, стрілка 3, аретир 4, приєднувальна гільза 5, вимірювальний стержень 6, наконечник 7, покажчик поля допуску виробу 9 і гвинт точної установки механізму в нульове положення 8. Аретир – важіль для підйому вимірювального стержня перед установкою виробу.

Датчик и. Датчик (вимірювальний перетворювач) – пристрій, який сприймає вимірювальний параметр, перетворює його в сигнал, зручний для подальшого перетворення або зберігання, але який не піддається безпосередньому сприйманню спостерігачем. У більшості випадків датчик є конструктивною сукупністю одного або декількох вимірювальних перетворювачів (первинних і проміжних) і відповідних їм конструктивних елементів, яка призначена для вимірювання конкретної фізичної величини і виконана у вигляді єдиної конструкції.

У залежності від енергетичного носія інформації вихідні сигнали датчиків можуть бути механічними, гідравлічними, пневматичними, оптичними, електричними.

При випробуваннях деталей найбільш широко застосовують датчики з електричним вихідним сигналом.

У залежності від принципу дії датчики з електричним вихідним сигналом можна поділити на дві великі категорії: генераторні або активні і параметричні або пасивні.

У генераторних датчиках відбувається перетворення вимірюваного параметра безпосередньо в електричний сигнал. До таких датчиків належать: п’єзоелектричні, індукційні, фотоелектричні, термоелектричні, датчики електричних потенціалів, гальванічні.

У параметричних датчиках вимірювана величина перетворюється в параметр електричного кола – опір, індуктивність і т.п. При цьому датчик включають у коло зовнішнього джерела електричної енергії. До таких датчиків належать: ємнісні, індуктивні, трансформаторні, магнітопружні, електроконтактні, потенціометричні, тензорезисторні, датчики термоопору, механотронні, датчики контактного опору.

З усієї номенклатури типів датчиків, які відрізняються за принципом дії, у даний час знаходять найбільш широке застосування наступні:

1) потенціометричні або реостатні датчики – для вимірювання абсолютних, надмірних тисків рідких і газоподібних середовищ і перепадів тисків, координат і відносних переміщень, лінійних та кутових прискорень та ін.;

2) тензорезисторні (тензометричні) датчики (рис. 1.15) – для вимірювання тисків, зусиль, обертальних моментів, деформації конструктивних елементів, відносних переміщень, лінійних прискорень та ін.;

3) індуктивні датчики (рис. 1.16, а) – для вимірювання тисків, лінійних переміщень та ін.;

4) електроконтактні датчики – для вимірювань інтервалів часу і фазових параметрів двигуна;

5) трансформаторні (взаємоіндуктивні) датчики – для вимірювання лінійних переміщень, тисків, розходів та ін.;

6) магнітопружні датчики – для вимірювання обертальних моментів, зусиль та ін.;

7) індукційні датчики – для вимірювання розходів рідин та газів, частоти обертання та ін.;

8) п’єзоелектричні датчики – для вимірювання тисків, вібрацій, рівнів, розходів за рівнем та ін.;

9) термоелектричні датчики (термопари) – для вимірювання температури нагрітих газів, рідин, поверхонь корпусних деталей та ін.;

10) ємнісні датчики (рис. 1.16, б) – для вимірювання переміщень (зокрема, для вимірювання зміщень валів у підшипниках ковзання).

 

 

 

 

 

 

Практичні вимірювання параметрів деталей машин. Обладнання, прилади та інструмент. Для практичних вимірювань параметрів деталей машин необхідно підготувати: циліндричний зубчастий редуктор, штангенциркулі з діапазоном вимірювань 0-160 та 0-250 мм, ключі гайкові, кутомір, мікрометр типу МК класу точності 1 з діапазоном вимірювань 25-50 та 50-75 мм, індикатор годинникового типу, стояк.

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2306. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Сосудистый шов (ручной Карреля, механический шов). Операции при ранениях крупных сосудов 1912 г., Каррель – впервые предложил методику сосудистого шва. Сосудистый шов применяется для восстановления магистрального кровотока при лечении...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия