Малюнок 12 Сприймання минулого, яке не можна виправити

С.: Квітка висохла, уже не зможе розквітнути. Минуле, яке не можна виправити - це подія, яка зламала квітку, і було це болюче, з’явилися краплі крові. Це також втрата значущих людей.

П.: А ви тут присутні?

С.: Я – в сльозі. Це пов'язано з тим, що п’ятнадцять років тому трагічно загинув мій батько.

П.: До цього автор не повідомляла, про цю трагічну надію. Дещо прояснює присутність самого символу - хрест (мал. 11) і зображення смерті, ідентифікація зі смертю, бо тоді за захисною логікою " я поряд з батьком". Чому одна сльоза зображена великою, а друга – маленька?

С.: То моя сльоза і мами з приводу того, що не стало значущої людини.

П.: Факт притяжіння до батька, що є прихованим від свідомості, проявив себе, коли загрози єднання уже немає. Ми бачимо автономні сльози на квіточці, яка вже була зображена на мал.1 Ви показали свої особливі страждання окрім тих, що спільні з маминими. Мамина сльоза велика чи маленька?

С.: Маленька.

Мал. 12 Сприймання минулого, яке не можна виправити

П.: Цей малюнок показує відмінність у сприйманні батька вами і мамою. Ваше горе (сльоза) виявилось більшим. Квітка омертвіла (кров на зламі) разом із смертю батька. Виникає відчуття, що лише смерть батька змусила відчути його значущість для вас.

С.: Так, це вірно. Трагічна подія допомогла мені відокремитись від бачення батька мамою.

П.: Якщо повернутись до мал. 10, то стає зрозуміло, чому один промінчик злитий з іншим. Адже фактично залишився лише погляд. Квітка з певного моменту не жива, хоч вона функціонує. Краплі збираються у сльозі, яку око несе в собі. Я згадую фрагмент психодрами, коли у вас були безмежно виразні очі, багато про вас розповіли.